Суддя Третього апеляційного адміністративного суду Мельник Володимир Васильович має 21 рік суддівського стажу, але це не зупинило його на невизначений термін залишити мантію та знову взяти в руки зброю, захищаючи Україну вже вдруге у війні з росією. Любов до країни, професії, родини для нього не просто красиві слова, а дія. Про те, що мотивує бійців на фронті, коли закінчиться війна та яка перспектива проведення російських псевдореферендумів на тимчасово окупованих територіях, ми поговорили з ним у телефонній розмові.
– Володимире, з якими думками прокинулися 24 лютого? Як швидко наважилися йти захищати Україну? Що для Вас стало головною мотивацією, головним поштовхом? Чи підтримала родина Ваше рішення?
– Я почав захищати Україну на лінії фронту ще в 2015 році. Коли повернувся, одразу повідомив рідних, що й надалі захищатиму нашу державу, якщо російські війська почнуть новий наступ, і ніщо мене не зупинить. Моя дружина прийняла моє рішення, за що їй безмежно вдячний, адже підтримка рідних понад усе зміцнює бойовий дух та жагу до життя.
24 лютого ми з дружиною були на відпочинку у щорічній основній відпустці в Східниці у Прикарпатті. О 5 ранку прокинулися від дзвінка нашого друга й колеги – судді з Дніпра, який повідомив нам сумну звістку про початок повномасштабної війни.
Я не можу стверджувати, що ми дуже здивувалися, адже розуміли вже давно, що війна буде, лише не знали точної дати. Тому за місяць до 24 лютого зібрали тривожні валізи про всяк випадок. Я, мій син та чоловік доньки (моєї дружини) на той час вже мали повне військове спорядження, окрім зброї, і були готові їхати до військкомату в будь-який момент.
Спочатку мої рідні приїхали до нас у Східницю, жінок та онуків ми залишили в безпеці, а я з сином та зятем 2 березня подалися в Дніпро у військкомат. Так і опинилися на лінії фронту з власної волі та бажання захищати рідну землю.
– Ви змінили мантію на зброю ще в 2015 році. Розкажіть, чи відрізняється війна на фронті по веденню бойових дій сьогодні і у 2015 році?
– Так, є зміни. Ще більше жорстокості, жаху, інтенсивності з боку росії. У відкритий бій вони не вступають, а спочатку випалюють все перед собою, як кажуть, «выжженная земля», а опісля намагаються просуватися далі. Забігаючи наперед, хочу сказати, що нічого в них не вийде і тут навіть без сумнівів. Ми приречені на перемогу, інакше бути не може!
– Надайте характеристику росіянам, які на полі бою. Є чутки, що вони використовують певні препарати для того, щоб зменшити відчуття страху, і йдуть у бій. У їхніх розмовах, перехоплених СБУ, часто можна почути про втечі та відмови продовжувати участь у війні. Чи відчувається це на полі бою?
– Вони дійсно жорстокі. Їхня перевага технічна на напрямках бойових ударів, а що стосується піхоти, то тут вони слабші. Росіяни уникають відкритого бою з українською піхотою. Мої побратими, які безпосередньо воюють на сході у гарячих точках, в тому числі на Азовсталі, розповідали, що поки їде броня, рашисти ще йдуть уперед, тільки броню спалили, або здаються, або тікають.
– Володимире, яке Ви маєте військове звання?
– Я майор юстиції, оскільки юрист за фахом і обіймав відповідну посаду.
– Розкажіть, на яких напрямках воюєте, якщо це не таємниця?
– Пункт постійної дислокації моєї частини, скажімо, на відносно безпечній відстані від бойових дій. Моя служба полягає в тому, що згідно з бойовими розпорядженнями я перебуваю і спілкуюся з тими частинами, які знаходяться на лінії вогню. Мої відрядження пов’язані саме з комунікацією з нашими бойовими підрозділами на сході.
– Чи поліпшилася в Україні ситуація із забезпеченням зброєю?
– Стовідсотково поліпшилася, це не секретна інформація. Зброя, про яку говорять та показують по телебаченню, у ЗМІ, вже працює. Звичайно, хотілося б більше, адже зброї на війні постійно не вистачає.
Армія – це складний механізм, який не має другорядних частин. Усі працюють на один результат: і кухар, і медик, і стрілець, і водій, і т.д.
– В Україні, можна сказати, не припиняли роботу суди. Зрозуміло, зараз режим роботи складний. Ви спілкуєтеся з колегами? Вони розповідають, що відбувається? Як змінилося їхнє світосприйняття, ставлення до роботи у ці складні часи?
– Дуже скучив за роботою, колегами. Хочеться якомога швидше повернутися і займатися улюбленою справою. З колегами періодично спілкуємося. Робота суду відбувається у повному режимі, ми всі згуртовані, панічних настроїв немає. Голова нашого суду, як вісь стабільності, що б не відбувалося, завжди тримає себе в руках, тому колектив ним надихається. Значних змін в роботі суду не спостерігається. До того ж на початку повномасштабної війни колектив суду на загальних зборах прийняв рішення 50% грошового забезпечення відправляти для ЗСУ. Більшість колег займаються волонтерством. Усі працюють на ПЕРЕМОГУ України.
– На Вашу думку, на які практики зростатиме попит у воєнний час?
– На мою думку, під час війни і після зростатиме попит на практику соціального забезпечення, соціального захисту, трудового права.
– На Ваш погляд, чи буде реальне покарання росії за війну в Україні? Яка перспектива проведення російських псевдореферендумів на тимчасово окупованих територіях?
– По-перше, росія вже потерпає від запроваджених санкцій, по-друге, від значних втрат своєї армії. Ніхто в росії не міг навіть уявити та точно не був готовий до того, що українці так захищатимуть свою країну. Мені дуже імпонує, що колективний Захід зрозумів, що з путінською росією взагалі мати справ неможливо. Єдине є відмінне бачення різних країн, яким чином завершити «відносини» з росією. Але те, що росію потрібно змінити, це зрозуміли всі. Певен, що росія буде покарана, а наша Україна процвітатиме, і рано чи пізно вони помітять різницю, яке життя в мордорі.
Начхати на їх псевдореферендуми, ми зобов’язані робити те, що маємо – боронити та захищати! ЗСУ їх не боїться. Український народ обов’язково дійде до перемоги та відвоює вкрадене, включаючи анексований Крим. Все буде Україна!
– Днями росія відтягнула частину своїх військ до кордону Сумщини. Дехто з військових експертів висловлює побоювання, що орки знову хочуть іти на Київ. На вашу думку, це реально?
– Я не військовий експерт, але висловлю свою думку, як військовослужбовець. Цього не відбудеться, з кожним днем в тих боях, які йдуть на сході та півдні України, вони стають слабші. А ми, навпаки, з кожним днем стаємо міцнішими завдяки підтримці та допомозі інших країн. Наразі в них немає сил згрупуватися на північному напрямі. До того ж і наші війська дедалі більш підготовлені. Я вважаю, що це провокація, вони можуть вдаватися до певних проявів агресивності, щоб залякати, але широкомасштабного вторгнення на центральну Україну, вважаю, вже не буде.
На війні потрібен великий бойовий дух, який є у нас, українців.
– Чи є розуміння того, коли може закінчитися війна і від кого це залежить? Що потрібно для нашої перемоги?
– Обговорюючи ситуацію зі своїми побратимами, вважаємо, що все може закінчитися наприкінці осені 2022 року. Якщо вони отримають добрячого копняка від ЗСУ, вважаю, рашка посипеться відразу. Найстрашніше в цій історії – ціна перемоги.