«Ми завжди захищали права, але війна змусила захищати ще й життя», – каже Євген ГІЛІН. До 2022 року він керував успішною юридичною фірмою, а зараз організовує гуманітарну допомогу, працює з міжнародними партнерами та мріє повернутися до адвокатської практики. Разом із командою «Міста сили» Євген врятував понад 10 000 людей з окупації, а після підриву Каховської ГЕС допоміг сотням сімей пережити катастрофу. У цьому інтерв’ю — про боротьбу за Херсон, ризик волонтерської роботи, трансформацію юридичної практики в гуманітарну місію та віру в майбутнє.
Початок війни
— Євгене, ви народилися і довгий час працювали в Херсоні. Що для вас означає це місто сьогодні?
— Херсон зараз — це місто великої стійкості та пройдених випробувань. Херсонці пережили трирічний стрес невпевненості в тому, що буде за годину, не кажучи вже про завтра. Схожий стрес пережили всі українці, але в таких містах, як Херсон, Ірпінь, Буча і ще сотні інших населених пунктів цей страх був посилений окупацією. Місто пережило російську окупацію, а зараз переживає постійні обстріли з лівого берега Дніпра. Тільки за 2025 рік Правобережна Херсонщина (а це 30% від усієї області) була обстріляна понад 12 000 разів. Тільки за трохи більше першого місяця 2025 року загинуло 29 мирних мешканців і ще понад 230 були поранені — від дронів, мінометних і ракетних прильотів. Що я можу сказати напевно — зараз херсонці показують неймовірну силу духу. Це місто, де люди, попри все, підтримують одне одного. Не повірите, але херсонці з усіх сил стараються відбудовувати пошкоджене. Навіть зараз херсонці зберігають свою ідентичність та культуру і продовжують жити й працювати під постійною загрозою. Звісно, місто зазнало значних руйнувань і змін. Частина людей була змушена виїхати, але багато хто (понад 80 000) залишається та продовжує боротися за своє місто.
— Як почалася ваша боротьба за Херсон після 24 лютого 2022 року? Що було найскладнішим у перші дні великої війни?
— Моїм першочерговим завданням після початку великої війни було, звичайно, вивезти моїх чотирьох дітей і дружину у безпечне місце, і ми знайшли прихисток у родичів на заході України. Як тільки діти були в безпеці, я і мої колеги зайнялися волонтерською евакуацією людей з окупованої Херсонщини і наданням гуманітарної допомоги тим, хто залишався. Власне так, ГО «Місто сили», яке спочатку було створене для розвитку людського капіталу Херсонщини, стало тим, чим воно є зараз — гуманітарною силою, яка захищає і рятує життя мешканців Півдня України.
— Ви організували евакуацію понад 10 000 людей з окупованого міста. Як вам це вдалося? Які були найбільші виклики під час евакуації?
— Найбільший виклик був — допомогти вижити тим волонтерам, які безпосередньо вивозили людей і, на жаль, нам це не завжди вдавалося. Мій друг і партнер Антон Кушнір був розстріляний росіянами саме під час евакуації мирних громадян. Я не втомлююсь розповідати про історію Антона, бо саме Антон і такі герої, як він, робили евакуацію можливою. Проїхати по 20-40 блокпостів за день з озброєними московитами, удмуртами, якутами, не знаючи, що тебе чекає на наступному. Запам’ятати всі деталі проходження блокпостів, усі запитання, які тобі ставлять, що перевіряють, і багато іншого, аби передати цю інформацію в штаб для планування подальших евакуацій. Це був великий ризик, що вимагав надзвичайної хоробрості від першопрохідників, а також ретельної координації, аби мінімізувати ризики для всіх волонтерів і цивільних.
— Чи були моменти, коли вам або вашим людям загрожувала реальна небезпека під час евакуації?
— Я не брав участі безпосередньо в евакуації, а волонтери, які вивозили людей, ризикували своїм життям кожної секунди на окупованій території та в сірій зоні. Росіянам не притаманні гуманістичні підходи і принципи, вони часто вбивали людей просто так, для розваги. Саме так сталось і з Антоном Кушніром. 16 травня 2022 року він вивозив людей у Миколаїв, у його машині та автобусі, який рухався слідом за ним, були лише жінки і діти, на машинах були наклеєні червоні хрести на білому тлі, проте його вбив російський військовий, який сидів у засідці за 30 м від місця зупинки, коли Антон зупинився подивитися мапу. Те, що цей постріл був заради розваги, у людей, яких вивозив Антон, не викликало сумнівів.
Взагалі діяльність волонтерів в окупованому Херсоні була надзвичайно небезпечною. Багато з них зазнали переслідувань, були затримані або навіть загинули. Робота волонтерів була можливою завдяки підтримці місцевого населення, яке допомагало їм, надаючи інформацію, транспорт та інші ресурси. Волонтерський рух у Херсоні став символом опору російській окупації та боротьби за свободу України. Це щира правда. Мені хочеться вірити, що цей досвід ми всі отримали не даремно, не даремно згуртувались і вистояли в такій кризі. Нам треба стояти й далі і тримати наш стрій, бо складні часи не закінчилися.
Юридична практика
— Ви були співзасновником і керівником найкращої юридичної фірми Херсону. Чим пишалися найбільше у своїй роботі до війни?
— Ми мали свої особливі досягнення з огляду на специфіку регіону. Ми мали сильну експертизу в земельних питаннях, особливо щодо оформлення та використання сільськогосподарських земель, у кримінальному праві, супроводі корпоративних відносин і спорів, багатьох інших секторах і галузях. Та найбільшим приводом для гордості була наша репутація — найкращої юридичної фірми в регіоні. Для нас було найвищим визнанням те, що у наших адвокатів обслуговувалися клієнти з різних таборів, різних поглядів і навіть прямі конкуренти один одного. Наші клієнти зустрічалися в холі нашого офісу, в історичному центрі Херсону, поважно віталися зі своїми недругами та йшли в переговорні радитися по своїх питаннях із юристами. Особисто я пишався своєю освітою та внеском у розвиток медіації в Херсоні. До речі, зараз навички медіатора мені дуже допомагають у моїй громадській діяльності.
— Ваш офіс двічі обстріляли росіяни. Як ви дізналися про це і які були перші емоції?
— Перший приліт був не дуже значним, ми його пережили спокійно, бо на той момент бачили набагато гірші ситуації. А от 1 лютого 2024 року наша команда не забуде ніколи — російські війська артилерією вдарили по гуманітарному штабу ГО «Місто сили» в Херсоні. Для нас це була більше, ніж будівля. І річ не у стінах і не в підлозі. До початку повномасштабного вторгнення у будівлі розташовувалося наше адвокатське об’єднання, а потім це просторе приміщення об’єднало однодумців, які прагнули допомагати співвітчизникам. Саме з цієї будівлі наші волонтери передавали гуманітарну допомогу для всієї Херсонської області, почасти ризикуючи життям під час окупації.
Після підриву греблі Каховської ГЕС наші волонтери приймали в гуманітарному штабі сотні мешканців затоплених херсонських будинків, які потребували екстреної допомоги.
Дуже часто нас, українців, утримує на плаву тільки надія, що все відбудуємо і відновимо. Я вірю, що і наш штаб ми також повернемо до життя.
— Чи плануєте відновити діяльність АО «Жованник і партнери» в Херсоні, коли буде така можливість?
— Звичайно! Це одна з моїх найдорожчих мрій. Точніше так — це важлива частина мого плану!
— Як війна змінила юридичний ринок у південних регіонах?
— Війна кардинально змінила юридичний ринок південних регіонів України, передусім Херсонщини. Значна частина бізнесу припинила діяльність або була вимушена релокуватися, що суттєво вплинуло на попит на юридичні послуги. Багато клієнтів зосередилися на базових потребах виживання, а не на вирішенні правових суперечок. Хоча фактично через війну, окупацію та інші негативні чинники спектр правових потреб населення виріс. Наприклад, зараз в області проживає 150 000 людей і, очевидно, у кожного з них є щонайменше одна правова потреба — у відновленні втрачених документів, компенсації за зруйноване майно чи втрату близьких, в оформленні соціальних статусів, виплат тощо. Такий стан речей природно зумовив посилення ролі громадського сектору та юридичної допомоги у сфері прав людини в регіоні, саме тому наразі щонайменше шість громадських організацій, зокрема й «Місто сили», надають безоплатну правничу допомогу в Херсонській області.
Друга значна зміна — відтік практикуючих юристів в інші регіони України та інші країни світу. За моїми спостереженнями, зараз у Херсоні практикує щонайбільше 20 адвокатів, із яких 10 долучилися до співпраці з громадськими організаціями гуманітарної сфери. Вони надають правничу допомогу або координують гуманітарні активності, здійснюють моніторинг гуманітарних потреб чи керують регіональними підрозділами. Решта адвокатів залишаються в комерційному секторі. Діяльність регіонального центру ВБПД — на стадії припинення.
Одночасно відбувся перехід юридичних компаній до онлайн-формату роботи. Через ризики обстрілів, мобілізаційні виклики та інфраструктурні проблеми (блекаути, транспортні обмеження) багато юристів працюють дистанційно. Це спонукало розвиток нових моделей надання послуг, серед яких онлайн-консультування і тотальна цифровізація юридичних процесів.
Окрім цього, спостерігається посилення ролі юридичної підтримки державних органів, міжнародних фондів і волонтерських організацій. Юристи активно долучаються до розробки нормативних ініціатив, забезпечення правничї підтримки гуманітарних проєктів та адвокації інтересів постраждалих. Усе це свідчить про трансформацію юридичного ринку у південних регіонах, де традиційний комерційний сегмент поступається місцем правозахисній і громадській діяльності.
Гуманітарна діяльність
— ГО «Місто сили» — це не просто назва, а справжній символ опору і допомоги. Як народилася ця ініціатива?
— У 2019 році ми виявили одну негативну тенденцію — ЗВО України не навчали дітей тим навичкам, які були потрібні в дорослому світі. Система профорієнтації молоді та освіти загалом давала на виході сумний продукт — нульову мотивацію розвиватись і нульовий багаж практичних знань і навичок. Дослідженню цієї теми наша команда присвятила майже два роки. У травні 2021-го ми провели опитування серед студентів Херсону і показали його результати керівникам понад 50 вишів і профтехучилищ області: тільки 17% молоді пов’язували своє майбутнє з Херсоном, решта бачили себе деінде за межами Херсонщини, ба більше, навіть України. Особливо дивним було те, що 40% студентів не пов’язували своє майбутнє з обраною спеціальністю Для мене, моїх друзів і колег це було шокуюче відкриття, проте деякі керівники навчальних закладів казали, що це ще оптимістичний результат. На той час ми з колегами по адвокатському об’єднанню вже мали рішення для цієї проблеми — молодіжний освітньо-мотиваційний проєкт POWER DAY Forum. Для його реалізації ми і створили у квітні 2021 року ГО «Місто сили». Метою проєкту було подолання розповсюдженого стереотипу, що в Херсоні немає перспектив, для цього ми зібрали потужну команду спікерів і партнерів, які своїм прикладом мали переконати наших хлопців та дівчат, що для досягнення успіху і процвітання не обов’язково їхати до мегаполіса. Саме для цього ГО «Місто сили» і з’явилося. Як ви розумієте, на жаль, з початку повномасштабного вторгнення наші пріоритети змінилися.
— Як ви організовували доставку гуманітарної допомоги в окупований Херсон?
— До повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Херсон був одним із ключових міст, де активно розвивалися волонтерські ініціативи. З перших днів окупації, коли тисячі людей опинилися без засобів до існування, саме волонтери стали головною силою, яка забезпечувала потреби населення.
Основними проблемами, з якими зіткнулися волонтери, були логістика та безпека. Доставка допомоги через блокпости окупантів була надзвичайно складною та небезпечною. Волонтери використовували різні методи, щоб обійти обмеження та доставити допомогу тим, хто її потребував. Тут нам дуже допоміг наш юридичний досвід — ми підготували посвідчення волонтерів, у яких красномовно вказали основні міжнародні конвенції та закони, аби бути максимально переконливими для малограмотних окупантів. Вони і справді боялися документів, у яких було багато розумних слів. Та це не завжди допомагало.
Нашим волонтерам доводилося розвідувати нові маршрути, які дозволяли мінімізувати кількість блокпостів, для евакуації людей і доставки допомоги. Часто це передбачало використання приватного транспорту, човнів або навіть пересування пішки на деяких ділянках доріг. Звичайно, це вимагало конспірації — зміна номерів телефонів, використання кодових слів та уникнення відкритих розмов про свою діяльність. Ми створили широку мережу контактів серед місцевого населення, що допомагало нам отримувати інформацію про потреби людей і координувати доставку допомоги. Звичайно, більша частина гуманітарної допомоги надходила від міжнародних організацій та фондів. Волонтери співпрацювали з ними, щоб забезпечити доставку цієї допомоги до Херсону.
— Які історії людей під час евакуації вам найбільше запам’яталися?
— Історій під час евакуації було дуже багато, чого тільки вартують обшуки окупантів нашого гуманітарного штабу в Херсоні чи підставних отримувачів гуманітарної допомоги. Більшість із них можна буде розказати лише після перемоги. Я краще розкажу історію побачення після деокупації. Наша операційна директорка Катерина Гурська потрапила в окупацію і майже 2,5 місяці просто переховувалась у квартирі — красива молода жінка боялася потрапити на очі окупантам. З величезним острахом Катерина таки наважилася на евакуацію, але мама дівчини не захотіла залишати домівку. Жінки не бачилися два роки, і потім організатори програми «Дочекаюсь» із Лілією Ребрик потайки привезли Катю з Канади і влаштували рідним побачення. Історія, що дуже розчулює, можете подивитися на YouTube.
— Яка гуманітарна допомога сьогодні є найкритичнішою для Херсонщини?
— Волонтери відіграли вирішальну роль у забезпеченні життєдіяльності окупованого Херсону. Вони не тільки доставляли гуманітарну допомогу, але й допомагали людям евакуюватися, шукали зниклих безвісти, організовували медичну допомогу та підтримували моральний дух населення.
Після звільнення Херсону робота наших волонтерів не припинилася. Вони продовжують допомагати відновлювати пошкоджені домівки («Місто сили» — наразі чи не єдина організація, яка ремонтує дахи, бо ми змогли забезпечити відносну безпеку нашій бригаді від дронів), забезпечувати потреби населення та підтримувати тих, особливо жінок і дітей, хто постраждав від окупації і зараз намагається вижити в Херсоні.
У 2025 році ми запровадили додаткові програми, зокрема у сфері підтримки молоді та економічного розвитку громад Херсонської області, розширюємо наші активності в секторі безбар’єрності та інклюзії, правозахисній сфері та відновленні критичної інфраструктури.
Наслідки підриву Каховської ГЕС
— Як ви дізналися про підрив греблі Каховської ГЕС і якою була ваша перша реакція?
— Ми дізналися по цю катастрофу не з новин, як більшість українців, а тому, що наші будинки почало затоплювати. Наші волонтери одразу кинулися на допомогу постраждалим. Найважливіше, що ми зробили — з допомогою наших партнерів, Lifting Hands International та Данської ради у справі біженців (DRC), у тісній співпраці з Херсонською міською адміністрацією відкачали 50 000 т брудної води й спустили її в міські зливи, так що вона не потрапила у відкриті водойми і не пошкодила екологію ще більше.
— Як міжнародні партнери реагували на трагедію? Чи легко було отримати підтримку?
— Звичайно, ООН і НАТО висловили «глибоке занепокоєння». Проте якщо залишити в стороні несмішні жарти, багато міжнародних спільнот і фондів надали реальну допомогу — США, Данія, Нідерланди, Німеччина та інші країни направили насоси для відкачування води, генератори та обладнання для очистки води, Польща надіслала рятувальні команди та спеціальне обладнання. Було організовано постачання питної води та предметів першої необхідності. Міжнародні донори виділили додаткові кошти на подолання наслідків катастрофи.
— Які уроки Україна має винести з цього воєнного злочину?
— Підрив Каховської ГЕС — це не просто воєнний злочин, а й безпрецедентна екологічна катастрофа, що змінила екосистему величезного регіону. Україна не має права допустити повторення подібного злочину. Очевидно, ГЕС, хімічні підприємства, водогони, очисні споруди — усі стратегічні об’єкти мають бути захищені, а їхня вразливість — оцінена та мінімізована. Держава повинна мати чіткі алгоритми дій для реагування на подібні катастрофи, щоб забезпечити евакуацію людей, мінімізувати екологічні наслідки та швидко відновлювати зруйновані території.
По-друге, цей злочин має стати приводом для нових санкцій проти росії, міжнародного розслідування та залучення глобальних екологічних організацій до ліквідації наслідків. Каховська трагедія — це сигнал для всієї світової спільноти: війна несе загрозу не лише людям, а й природі. Україні важливо винести уроки з цього злочину, щоб захистити довкілля та не допустити повторення подібних катастроф.
— Чи отримують постраждалі люди достатньо допомоги зараз?
— Допомоги ніколи недостатньо в тих жахливих умовах, у яких ми опинилися через напад рф. Ми, міжнародні та національні громадські організації, благодійні фонди, а також держава робимо все, щоб підтримати тих, хто змушений був залишити домівки, щоб вижити. Та не менш важливим ресурсом все ще залишається спільна координація, що зумовлено великою кількістю учасників гуманітарної сфери (влада, локальні, міжнародні НУО, їхні представництва, УКГС ООН, громади, локальні лідери) та надзвичайно великим спектром гуманітарних потреб на Півдні України.
Взаємодія з міжнародними партнерами
— Як будуються відносини з міжнародними організаціями?
— Наразі у нас є три потужні міжнародні партнери: Lifting Hands International, Danish Refugee Counsel (DRC) та Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ), і кожна з цих організацій докладає неймовірних зусиль, щоб допомогти нашим співвітчизникам пережити російську навалу і перемогти. Наприклад, 15 лютого закінчився наш із DRC проєкт Winterization — фінансова (21 000 грн) допомога найбільш вразливим верствам Херсонщини, щоб пережити зиму. Окремо цінуємо у наших стосунках досвід та експертизу, якими з нами щиро діляться фахівці міжнародних організацій. Нашим командам доводиться багато вчитися під час виконання проєктів.
— Хто з партнерів зробив найбільший внесок у підтримку півдня України?
— Я б не став міряти, хто більше, хто менше — всі партнери роблять все залежне від них, щоб підтримати і допомогти.
— Які найбільш ефективні гуманітарні ініціативи вам вдалося реалізувати?
— За три роки війни нам вдалося зробити дуже багато. Проте найактуальніша на сьогодні тема — подання заяв до Міжнародного реєстру збитків. Як відомо, 17 січня 2025 року в Україні запрацював механізм подання заявок за формою А2.1 «Смерть близького члена сім’ї», яка охоплює випадки втрати рідних через російську агресію після 24 лютого 2022 року. ГО «Місто сили» вже допомогла родині волонтера «Місто Сили» Антона Кушніра, якого розстріляли росіяни, подати першу в Україні заяву за цією категорією. І ми працюємо дуже багато над реєстрацією заявок щодо відшкодування втраченого майна — це наш проєкт із GIZ «Право на відновлення». Наразі, фактично за півтора місяця 2025 року, нам вдалося надати правничу допомогу понад 600 мешканцям Херсонщини, зокрема і ВПО. Ми плануємо посилювати нашу роботу в цьому напрямі.
— Чи відчуваєте ви, що міжнародна спільнота достатньо розуміє ситуацію в Україні?
— Це складне і важливе запитання. На мою думку, розуміння міжнародною спільнотою ситуації в Україні є неоднорідним і часто неповним.
Деякі країни та суспільства демонструють глибоке розуміння контексту російської агресії, історичних передумов та щоденних викликів, з якими стикаються українці. Це часто відображається у їхній послідовній політичній, військовій та гуманітарній підтримці.
Однак у багатьох частинах світу все ще є значні прогалини в розумінні. Це може бути пов’язано з географічною віддаленістю, відсутністю історичних зв’язків з нами та впливом російської дезінформації.
Україні важливо продовжувати інформаційну роботу та комунікацію з міжнародними партнерами, пояснюючи не лише поточну ситуацію, але й ширший контекст боротьби України за свою незалежність.
Про майбутнє та розвиток регіону
— Ви постійно між Одесою і Херсоном. Чи є відчуття, що повернення додому — це лише питання часу? Як ви бачите майбутнє Херсону після війни?
— Мене не покидає впевненість у поверненні моєї родини додому, як і у поверненні всієї Лівобережної Херсонщини під контроль України. Це справді питання часу. Адже складно повірити у те, що за такої безпрецедентної згуртованості громадянського суспільства та міжнародної підтримки, яких Україна не знала за всі 800 років протистояння росії, ми можемо безповоротно втратити свої законні території. Врешті, людство не раз переживало подібні глобальні кризи, і завжди вирулювало корабель еволюції в напрямку розвитку міжнародної правової системи та загальнолюдських цінностей. Тому визвольний рух має продовжуватися аж до повної перемоги. Тільки тоді майбутнє наших міст і всієї України можна буде планувати на більший горизонт, ніж укріплення лінії оборони та захист критичної інфраструктури.
— Що, на вашу думку, має бути пріоритетом у відбудові Херсонщини?
— Пріоритетом у відбудові Херсонщини в нинішніх умовах має бути лише критично необхідна інфраструктура, що забезпечує виживання населення, реабілітацію військових і цивільних та безперебійне постачання допомоги. Відновлення доріг, парків чи лікарень у зоні бойових дій — це не лише неефективне використання ресурсів, а й ризик для життя людей. Наразі держава не має комплексної програми релокації населення із зон обстрілів, а фронт відчуває дефіцит забезпечення — саме ці питання мають бути в пріоритеті.
— Як можна залучити інвесторів і міжнародні організації до розвитку регіону?
— Лише професійною, прозорою та підзвітною діяльністю усіх стейкхолдерів сектору відновлення громад. Безпека гуманітарних і комерційних інвестицій — само собою.
— Які ваші плани на найближчі роки? Чи плануєте залишитися в юридичній сфері, чи гуманітарна діяльність стала вашим новим покликанням?
— Ми, як і багато українців, робимо все, щоб відстояти країну… А про майбутнє поговоримо після перемоги.
Сім’я
— Ваша сім’я пройшла крізь війну разом із вами. Що вас тримає і мотивує рухатися далі?
— Ключовий мотиватор для мене і всієї моєї родини — наймолодший син Григорій, який народився в січні 2021 року. Тобто можна сказати, що все його життя — це війна. Тому для нас із дружиною і старших дітей його щоденна радість, його заразливий сміх – основне завдання. Ми не можемо пройти повз так, щоб не розсмішити його чи не поцілувати, чи не побавитися з ним.
— Четверо дітей — це вже маленька команда. Як їм пояснюєте все, що відбувається?
— Говорячи з дітьми про війну, важливо враховувати їхній вік та емоційний стан, прислухатися до кожної дитини окремо — які питання їх турбують, що вони вже знають, що хочуть зрозуміти. Основні принципи, яких я дотримуюся зі своїми малими — говорю чесно, але обережно. Я пояснюю ситуацію простими словами, не приховую правду, але й не перевантажую страшними деталями. Головне для нас із дружиною зараз — створити для дітей максимальне відчуття безпеки. Розказати про правила безпеки запевнити, що дорослі роблять все можливе, щоб усе було гаразд у їхньому житті; і пояснити, що є багато людей, які захищають країну, тому цей складний час обов’язково мине. Особливо часто я наголошую, як нам пощастило, що ми є один в одного.
— Як виглядає ваш звичайний день зараз? Чи залишається час на відпочинок?
— Мій відпочинок — це час із сім’єю і сон. Я давно прийняв рішення, що вихідні, хоча б один день — це тільки сім’я. Дуже багато роботи зараз, багато нових проєктів і задумок, тому «спокій нам тільки сниться».
— Якби ви могли сказати одну річ тим, хто залишився в Херсоні, що б це було?
— Я б сказав так: «Ваша стійкість і мужність під час цих важких випробувань є надзвичайною. Ви не самі — ми з вами, пам’ятаємо, допомагаємо і підтримуємо. Бережіть себе та своїх близьких понад усе. Війна мине і настане мир. Єднаймося».
Відео — за посиланням