Непомітно прийшла весна. Ароматом квітучих дерев та перших весняних квітів природа нагадує про неперервний рух життя. Важко повірити, що зовсім поруч лютує війна…
У Великомихайлівському районі Одеської області в територіальній обороні несе службу сержант Андрій Калараш, суддя Верховного Суду. Нам стало дуже цікаво дізнатись подробиці. Не кожен день зустрінеш у таких незвичних обставинах суддю, а тим більш суддю Верховного Суду. Андрій — сержант та командир міномета. Стійко, нарівні з усіма бійцями переносить всі труднощі армійської служби. І є прикладом для інших, перш за все, для молодого покоління у виконанні обов’язків, несенні караульної служби, ставленні до своїх обов’язків, дотриманні дисципліни. Входить у «кістяк» підрозділу.
— Андрію, розкажіть трохи про себе.
— Я звичайна людина. Народився у 1970 р. в місті Кілія Одеської області в багатодітній родині. Після закінчення школи служив у лавах Радянської армії. Звільнився сержантом. Після армії працював у міліції, очолював слідчий відділ в одному з райвідділів Миколаївської області. Далі працював адвокатом. Потім — суддею в одному з районних судів Миколаївської області. Тривалий час обіймав посаду заступника голови суду. З 2011 р. працював у Апеляційному суді Одеської області. Був обраний членом Ради суддів України, де з 2018 по 2021 р. працював у комітеті фінансово-матеріального забезпечення, опікувався Одеською та Миколаївською областями. Рада розглядала питання, що стосуються проблем самих суддів, приймала рішення про розгляд скарг стосовно роботи суддів різного рівня. З травня 2019 р. працюю суддею Верховного Суду, розглядаю цивільні справи. Кандидат юридичних наук. Одружений. Маю двох синів. Старший зараз зі мною в теробороні.
— Яким для Вас був день 24 лютого? Як ви потрапили у тероборону?
— Коли почалася війна, прийняв рішення знаходитись там, де можу бути найбільш корисним. Поїхав з Києва до Одеси боронити рідне місто та Україну. Але виїхав трохи з затримкою — не міг поїхати, не впевнившись, що весь мій офіс (помічники, консультант, секретар) у безпеці. Тому особисто вивіз своїх співробітників у безпечні місця (до родичів) у Черкаську та Одеську області.
Незважаючи на те, що зараз Андрій Андрійович у військовій формі, так само, як і його син, який до мобілізації був помічником адвоката, у незвичній обстановці він не забуває, що є суддею Верховного Суду. Дає юридичні поради працівникам штабу, своїм побратимам, громадянам, які звертаються, волонтерам. А також помічає недоліки та прогалини в законодавстві, пов’язані з захистом громадян. Не тільки постраждалих від російської агресії, що втратили майно, рідних та близьких, але й військовослужбовців
— Після закінчення війни буде багато роботи, пов’язаної не лише з війною, але й з тим, що Україна стане членом Євросоюзу. Для цього необхідно змінювати не лише закони, а й мислення. Що слід змінити у першу чергу?
— Війна багато що змінила у нашому житті та свідомості. Змінюються всі, і судді в тому числі. Обов’язково має запрацювати принцип: «Суд для громадян, а не громадяни для суду!» Бо суддя — це гарант справедливості та Закону. Людина має вірити в чесність, гуманність і професіоналізм судді. Адже наше рішення остаточне.
— Ваші побратими знають, що Ви суддя? Як довідалися?
— У перші дні несення служби товариші, дізнавшись, хто служить поряд, ставилися з подивом та осторогою. Але поспілкувавшись, ближче познайомившись, почали виявляти довіру та шанобливе ставлення. Ми разом з побратимами проходимо навчання, опановуємо військову техніку, переймаємо бойовий досвід у бувалих бійців.
— Що буде після нашої перемоги?
— Як досвідчений юрист, я готуюся після перемоги ініціювати на законодавчому рівні вирішення численних питань з відшкодування збитків, нанесених окупантами, захисту прав насильно вивезених людей, прав дітей війни, які втратили батьків, питання моральних та матеріальних збитків. Законодавство України потребує удосконалення нормативно-правової бази з урахуванням умов воєнного часу. Це глобальна робота, яка ляже на плечі юристів усіх рівнів. Громадянин України має відчувати себе під захистом держави, довіряти суддям. І суддя має відрізнятися чесністю, порядністю, ставитися з повагою до особистості, дотримуватись принципу верховенства права.
Ще один аспект, який потребує реформування, — умови утримання засуджених громадян у місцях позбавлення волі. Ми завтра станемо членами Європейського Союзу, а там засуджений позбавляється свободи, але не людських умов життя. Це частина суспільства, яка потребує захисту прав. Питання належить розглядати після закінчення війни.
Під час бесіди мене здивувала простота і доступність, з якою ця освічена людина спілкується, тому захотілось довести до громадськості цей випадок. Адже якщо такі люди боронять Україну, наша перемога поза сумнівом!