Реформи в нашій країні протягом останніх років проходять за схемою, що перш за всенеобхідно виконати зобов’язання України перед міжнародними кредиторами та міжнародними партнерами. У той же час підтримка від держави за принципом «створити умови та не заважати» є недозволеною для українців розкішшю. Очевидно, що найскладніше проводити реформи, які кожен може відчути на собі, а не реформи для бізнес-середовища. У цій статті ми розглянемо питання про те,що зроблено Верховною Радою України для покращення можливостей трудової міграції українців за кордон та іноземців до України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Трудова міграція: стереотипи та можливості
Трудова міграція до України розглядається офіційними особами як складова частина покращення інвестиційної привабливості нашої країни. Проте випливає парадокс дворівневого ставлення до трудової міграції в суспільстві. Якщо ми говоримо про трудову міграцію до України, то більшість далеких від бізнесу осіб уявляютьприїзд керівників іноземних підприємств. Іноді засобами масової інформації культивується, а сферою консалтингових послуг підтримується позитивний імідж таємничого Джона, який точно знає, як вести бізнес та досягнути заданої власниками підприємства економічної цілі. Таких осіб соромляться характеризувати працівниками-мігрантами, частіше називаючи експатами, у чому деякою мірою проявляється радянський комплекс перед іноземцями.
В Україні працівниками-мігрантами звикли визначати працівників, які виконують чорну та непрестижну роботу. Проте незалежно від посади, майбутньої трудової функції, усі іноземні працівники є працівниками-мігрантами, а дозвіл на роботу усі оформляють у визначеному законодавством України порядку. У своїх трудових правах та обов’язках топові працівники, які є іноземцями, не відрізняються від інших, у тому числі українських працівників.Відмінностітреба шукати у політичних можливостях.
Коли ж в Україні згадують про українців, які є працівниками-мігрантами за кордоном, то першою асоціацією є українські заробітчани. Це тоді, коли працівники з України мають великий попит та є визнаними вбагатьох сферах економіки західних країн. Протягом останніх років позитивний імідж українських працівників-мігрантів складають працівники ІТ-індустрії.
Трудова міграція – це можливості для розвитку економіки, покращення добробуту, здобуття кращого досвіду, самореалізації, використання кращих умов та варіантів для заробітку тощо. Суспільству необхідноперестати ховатися за негативний образ трудової міграціїта помилково ставити всю систему трудової міграції у залежність відскрутних життєвих обставин певної категорії працівників. Потрібно виховувати в людях правову культуру та мінімальну обізнаність у своїх правах.
Якщо громадяни України обирають можливість працювати та заробляти за кордоном, то представники державної влади не повинні перешкоджати цьому, розділяти громадян на групи за незрозумілими критеріями йоминати увагою життєвий вибір українців. Лицемірство зайве. Речі мають називатися своїми іменами.Як Україна може стати привабливою для інвестицій, якщо державою ігноруються трудові інтереси громадян України?
Законопроект №4541
Приводом для написання цієї статті стали останні запропоновані зміни до законодавства України, що регулює трудову міграцію. Серед таких пропозицій виділяється прийняття 04.10.2016 р. у першому читанні проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення бар’єрів для залучення іноземних інвестицій (щодо скасування реєстрації іноземних інвестицій та внесення змін управила працевлаштування та тимчасового проживання іноземців» №4541 від 28.04.2016 р. (далі – законопроект №4541).Аналізувати зазначений законопроект №4541 буду виключно в частині внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення».
Вимогою сьогодення є вироблення прозорих правил, що супроводжують прийняття рішення про легальний найм працівників, які, на думку роботодавця, можуть найкраще задовольнити його інтереси. Ствердження, що іноземці забирають робочі місця в українців, є хибним. За даними Державної служби зайнятості, у 2015 р.в Україні офіційно працювали 9020 іноземних громадян та осіб без громадянства, за наявності у роботодавців відповідних дозволів на застосування їхньої праці. Із загальної кількості працюючих іноземців в Україні у 2015 р., більшість становили громадяни Російської Федерації (1,7 тис. осіб, або кожен 5-йпрацюючий іноземець), Туреччини (1,0 тис. осіб), Польщі (493 особи), Білорусі (450 осіб), Німеччини (369 осіб), Франції (333 особи), Азербайджану (331 особа) та Китаю (325 осіб). Протягом першого півріччя 2016 р.видано та подовжено дозволи на застосування праці для3763 іноземних громадянин. Це є мізерною кількістю зайнятих в Україні працівників. Не потрібно зайвий раз спекулювати на цій темі.
Основні зміни
Законопроект №4541 кардинально не змінює підхід до працевлаштування іноземців в Україні. Ті зміни, які пропонуютьсяв ньому, привносять лише хаос. Хочу зупинитися на основнихзмінах, які видаються законодавцем за новації.Законопроектом №4541 виключається ч.2 ст.42 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. №5067-VI, вякій закріплено принцип пріоритету найму громадян України в Україні. Погоджуюсь, цей принцип викладено вЗаконі у складній редакції, але він наразі передбачений і повністю відповідає міжнародним нормам. Законодавець відмовляється від нього та замінює його на норму, що праця іноземців може застосовуватися на різних посадах в одного або декількох роботодавців, за умови отримання дозволів на роботу на кожну посаду, а високооплачуваних працівників (заробітна плата становить не менше ніж 100 мінімальних заробітних плат) звільняє від обов’язку отримувати дозвіл для роботи на декількох підприємствах. Є резонність у такій пропозиції. Однак чи потрібно адаптувати закон під інтереси окремих працівників? Навряд чи це важливіше за міжнародні правила працевлаштування іноземців.
У ч.3 ст.42 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що порядок оформлення дозволів на роботу визначається тарегулюється Кабінетом Міністрів України. Однак наш законодавець законопроектом №4541 прописує процедуру оформлення і видачі дозволів та виключає вимогу щодо визначення процедури найму іноземців Кабміном із Закону України «Про зайнятість населення». Наслідком цього має бути скасування Постанови Кабінету Міністрів «Питання видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства» від 27.05.2013 р. №437. На рівні закону мають визначатися основні принципи та стандарти, проте здійснення деталізації процедури, що унеможливлює своєчасність ішвидкість внесення змін до нормативного акту, розглядається як помилка законодавчої техніки.
Запропонований законопроект №4541 не змінює на краще якість регулювання трудової міграції до України. Ним переписані ті ж чинні правила, з авторськими уточненнями, що не є приведенням законодавства України про трудову міграцію у відповідність до сучасних потреб учасників ринку інаявної практики, але може стати основою для формування корупційної складової та легалізації неблагонадійних елементів.Серед позитивних ідей варто назвати відмову від зобов’язання роботодавців отримувати довідки йдані з державних інформаційних систем, які інспектор центру зайнятості може отримати самостійно, відмову від обов’язку подавати пропозиції про вакансії для «формального» сприяння працевлаштуванню громадян України. Для відображення таких змін достатньо внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів №437, проте навіщо переписувати Закон України «Про зайнятість населення» в частині застосування праці іноземців в Україні?
Обіцянки-цяцянки…
На виконання Плану дій щодо візової лібералізації з ЄС було прийнято Закон України «Про зовнішню трудову міграцію» від 05.11.2015 р. №761-VIII. Відповідно до ст.5 цього Закону, серед напрямків державної політики у сфері зовнішньої трудової міграції визначено: здійснення ефективного державного регулювання зовнішньої трудової міграції, забезпечення соціального та правового захисту трудових мігрантів і членів їхніх сімей, укладення міжнародних договорів з питань захисту прав трудових мігрантів і членів їхніх сімей у державі перебування. Нічого з цього переліку не робиться. Немає навіть початкових проектів та державних програм.
На законодавчому рівні регулювання трудової міграції не приведено у відповідність до потреб ринку, а також не гармонізоване із законодавством ЄС та міжнародними договорами у сфері трудової міграції. Зокрема, ще Постановою Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань на тему «Українська трудова міграція: стан, проблеми та шляхи їх вирішення» від 05.11.2013 р. №680-VIІ Верховній Раді України було рекомендовано з метою правового забезпечення повноцінного захисту людських, економічних, професійних, соціальних, інших інтересів таправ українських трудових мігрантів і членів їхніх сімей ратифікувати Конвенцію 97 Міжнародної організації праці «Про працівників-мігрантів», Конвенцію 143 Міжнародної організації праці «Про зловживання в галузі міграції тапро забезпечення працівникам-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення». Кабінету Міністрів України було рекомендовано активізувати переговорний процес з країнами-реципієнтами українських трудових мігрантів, угоди з якими не укладено, а такожпосилити роботу з відповідними державними органами країн-реципієнтів, уяких присутність українських трудових мігрантів є значною, щодо налагодження співпраці з обміну інформацією і даними про трудову міграцію. Робота за цими напрямками не проводиться, але без цього законодавство України щодо трудової міграції залишається без розвитку.
Враховуючи обрання Україною європейського вектору, доцільно розпочати процедуру приведення законодавства України у відповідність до актів законодавства ЄС, серед яких: Директива №2011/98/ЄС Європейського парламенту та Ради від 13.12.2011 р. «Про єдину процедуру подання заяви на єдиний дозвіл для громадян третіх країн на право проживати та працювати на території держави-члена та про загальний перелік прав працівників, які є громадянами третіх країн, що законно проживають в державі-члені», Директива Ради №2009/50/ЄС від 25.09.2009 р. «Про умови в’їзду та проживання громадян третіх країн з метою висококваліфікованої зайнятості», Директива №2014/66/ЄС Європейського парламенту та Ради від 15.05.2014 р. «Про умови в’їзду та проживання громадян третіх країн, які беруть участь у внутрішньокорпоративному переведенні». Зазначена гармонізація є питанням далекої перспективи, як і прийняття правил працевлаштування іноземців, що узгоджені з європейськими нормами.
Іноземні інвестори, щоприходять в Україну, бажають працювати з тими працівниками, які найкраще задовольняють їхнібізнес-інтереси. Як правило, це працівники, які є громадянами країни походження іноземних інвестицій. Також іноземні інвестори бажають працювати згідно із законодавством, яке схоже чи відповідає законодавству, чинному у країні походження іноземних інвестицій. Запропоновані законопроектом №4541 зміни в частині внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» не відповідають зазначеним вимогам. Україна має зацікавлювати інвесторів наймати громадян України, у тому числі за допомогою податкових пільг.
Що необхідно зробити?
Якщо ми говоримо про модернізацію регулювання трудової міграції, то почати необхідно з автоматизації системи управління трудовою міграцією. Зокрема, роботодавці повинні набути можливість обмінюватися документами з територіальними органами Державної служби зайнятості в електронному вигляді через персональний кабінет роботодавця. Уся інформація про працівників-мігрантів, копії їхніх документів, повинні обслуговуватися в електронному вигляді. Так само є нагальна потреба в автоматизації обліку громадян України, які планують стати або вже є працівниками-мігрантами за кордоном, а такожінформації про них. Якщо іноземний інвестор вирішив найняти іноземних працівників, то в Україні необхідно максимально спростити процедуру обслуговування рішення роботодавця найняти іноземців, щоб такі були позбавлені необхідності окремо отримувати дозвіл на роботу та посвідку на проживання. Ось про такіновації повинна йти мова при внесенні пропозицій щодо покращення правил працевлаштування іноземців.
Україна є привабливою країною як позиції походження працівників-мігрантів, так і як країна працевлаштування. Для модернізації та оптимізації управління трудовою міграцією необхідно комплексно підходити до регулювання цієїсфери, беручи до уваги, що працівники-мігранти в Україні сприяють залученню іноземних інвестицій, поповненню бюджету, поширенню передових технологій та практик, які використовуються у розвиненихкраїнах. Питання задоволення інтересів працівників-мігрантів в Україні, українців за кордоном та роботодавців досі залишається питанням перспективи. Попереду багато роботи...
Коментарі:
Валерія Савчук, юрист АО «ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»
Олександр Мельник, юристАО «ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»
«Складається таке враження, що відбувається програма тотального заміщення корінного населення,що сюди будуть завозитися емігранти з інших країн. Де гарантія, що під цей закон сюди заїдуть не тільки так звані інвестори, а й громадяни із малозабезпечених країн?».
Ні, це не апокаліптичний сценарій з голлівудського фільму, а витяг зі стенограми обговорення проекту ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення бар'єрів для залучення іноземних інвестицій (щодо скасування реєстрації іноземних інвестицій та внесення змін в правила працевлаштування та тимчасового проживання іноземців)» (далі – Законопроект №4541), прийнятого ВРУ 04.10.2016 р.у першому читанні. Що ж криється в лібералізації міграційного законодавства, яка не на жарт налякала нардепів?
Одразу варто зауважити, що Законопроект №4541 дублює чинніпідзаконні нормативно-правові акти, які регулюють питання видачі дозволів на працевлаштування та посвідок на проживання для іноземців. Попри такі недоліки, які є швидше питанням законодавчої техніки, Законопроект №4541 все ж таки містить низку прогресивних ідей, які можуть бути втілені уразі його остаточного прийняття:
- скасовується вимога пошуку відповідних кваліфікованих працівників в Україні (Форма 3-пн) та поняття «достатнього обґрунтування доцільності застосування праці іноземця»;
- вводиться поняття «особливих категорій іноземних працівників», для яких строк дії дозволу на працевлаштування істрок посвідки продовжуються до 5-ти років:працівники із зарплатою понад 100 МЗП (145 тис.грн);засновники/учасники та/чи бенефіціари юридичної особи;випускники ТОП-100 університетів світу;творчі працівники;ІТ-професіонали.
- скорочується перелік документів для отримання дозволу (виключено довідку про несудимість, сертифікат психіатра, довідку щодо державної таємниці);
- встановлюється мінімальний рівень заробітної плати іноземця: 5 МЗП (7 250 грн) для ГО, благодійних організацій та навчальних закладів, 10 МЗП (14 500 грн) – для інших роботодавців;
- вводиться можливість застосування праці на посаді за сумісництвом без окремого дозволу (тільки для працівників із зарплатою понад 100 МЗП) та можливість тимчасового суміщення (до 60 календарних днів протягом року) для усіх працівників-іноземців;
- запроваджується можливість переведення іноземного працівника на нову посаду зі зміною назви посади в дозволі, без необхідності отримувати новий дозвіл;
- вводиться нова підстава для отримання посвідки на тимчасове проживання – наявність віноземця частки в статутному капіталі української компанії розміром не менше ніж 100 тис.євро.
При цьому Законопроектом №4541 вводиться оплата за продовження дозволу.
Таким чином, Законопроект №4541 містить чимало прогресивних ідей, які лібералізують міграційний режим для працюючих іноземців. Протевін лібералізує, але не реформує міграційні правила. Залишається сподіватися на справжню реформу міграційного законодавства, яка звільнила б іноземців від необхідності бігати по різних установах з довідками та заявами. Досвід іноземних країн з робочими візами як єдиним документом, що дає право і на в’їзд україну, і на тимчасове проживання, і на роботу, був би корисним, замість вигадування чергового українського велосипеда.
Лідія Грузінова, доцент кафедри цивільного, господарського права та процесу Академії адвокатури України
Законопроект містить давно очікувані танеобхідні зміни до Закону України «Про зайнятість населення». Новації Законопроекту спрямовані як на вдосконалення застосування праці іноземців та осіб без громадянства, так і на сприяння забезпеченості зайнятості в Україні іноземних найманих працівників.
Цей Законопроект реалізує політику держави, що має на меті сприяти здійсненню прав іноземців та осіб без громадянства на повну, продуктивну йвільно обрану зайнятість. Він містить новації, які гарантують сприяння у працевлаштуванні, а також комплекс прав іноземців та осіб без громадянства у сфері зайняті в Україні. Однак застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України здійснюється на підставі дозволу, що видається уповноваженим органом (ч. 1 ст. 42).
Вдосконалять і сприятимуть організації працевлаштуванню іноземців та осіб без громадянства терміни, визначені у Законопроекті (ст. 1). Наприклад, «відряджені іноземні працівники» та інші.
Важливою гарантією працевлаштування іноземців та осіб без громадянства є те, що їхня праця може застосовуватися на різних посадах в одного або декількох роботодавців, за умови отримання дозволів на кожну посаду (ч. 2 ст. 42). Проте праця іноземних високооплачуваних професіоналів може застосовуватися без дозволу на застосовування праці на посадах за сумісництвом, якщо строк дії трудового договору на посадах за сумісництвом не перевищує строк дії цього дозволу.
Сприяти працевлаштуванню іноземних найманих працівників буде і регламентація умов суміщення посад. Також варто позитивно оцінити диференціюю умов суміщення (ч. 3 ст. 42).
Законопроект передбачає й інші новації Закону України «Про зайнятість населення»:
- визначені підстави отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (ст. 42-1), а також перелік документів для отримання роботодавцем дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства та продовження строку його дії (ст. 42-2);
- передбачено загальний і додатковий перелік документів, що подає роботодавець до уповноваженого органу, для отримання дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства;
- запроваджено норму щодо диференціації строку дії дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства (ст. 42-3), а також плати за видачу або продовження дії дозволу, що диференціюється залежно від строку дозволу на працевлаштування (ст. 42-4);
- передбачений механізм внесення змін до дозволу (ст. 42-5), регламентації строку розгляду заяв про видачу або продовження дозволу (ст. 42-6);
- визначена форма дозволу та його зміст (ст. 47-7), а також порядок розгляд заяв про видачу або продовження цього дозволу (ст. 42-8);
- новації стосуються порядку виправлення помилок іпорушень узаяві та супровідних документах;
- передбачені підстави для відмови у видачі або продовженні дії дозволу (42-10) і порядок повідомлення роботодавця про результат розгляду заяви уповноваженим органом (42-11).
Важливою гарантією працевлаштуванню іноземців та осіб без громадянства єправова норма щодо обов’язку роботодавця подати до уповноваженого органу копію трудового договору, укладеного з іноземцем або особою без громадянства (ст. 42-12),механізм оскарження рішень з питань видачі дозволу (ст. 42-14) таскасування дозволу на працевлаштування (ст. 42-13).
Отже, Законопроект, по-перше, формулює основні напрямки державної політики реалізації права на повну, продуктивну і вільно обрану зайнятість іноземних найманих працівників. Робиться акцент на проведення активної політики щодо зайнятості йпрацевлаштування іноземців та осіб без громадянства в Україні.
По-друге, вдосконалює застосування праці іноземних найманих працівників в Україні та визначає деякі найважливіші аспекти особливості регламентації праці окремих категорій іноземні найманих працівників (відряджених іноземних працівників, внутрішньо корпоративних цесіонаріїв, іноземних високооплачуваних професіоналів, іноземних працівників творчої професії, іноземних ІТ-професіоналів).
По-третє, в Законопроекті не акцентується увага на істотних особливостях регламентації праці інших категорій іноземних найманих працівників (керівника організації, дистанційних працівників, медичних працівників, працівників засобів масової інформації та інших).