Згідно із статтею 26 Основного Закону України іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території Української держави на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Одним із таких винятків є трудова діяльність в Україні іноземців та осіб без громадянства (далі – Іноземці).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Насамперед слід звернути увагу на те, що відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI іноземець – це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Указаним Законом передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.
У свою чергу питання працевлаштування іноземців у нашій державі регламентується численними законодавчими нормами. Зокрема, Кодексом законів про працю України передбачено, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.