На сьогодні жінки нерідко чують від потенційного роботодавця одні й ті самі питання: «Чи є у Вас діти?», «Чи не плануєте вагітність?» Зрозуміло, що роботодавець, підшукуючи штатного працівника, покладає надії на ефективність і тривалість праці такої особи, але часто ці питання ведуть до дискримінації жінки. Для прикладу, у Львівській області з 60 тисяч безробітних майже 36 тисяч – жінки (59,4%). І це зовсім не означає, що немає робочих місць чи що жінки не хочуть працювати. Навпаки, сучасні українки прагнуть себе реалізувати у суспільстві. Однак ще до співбесіди з потенційним роботодавцем їхні моральні, етичні і, врешті, законні права порушуються.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Згідно зі статтею 184 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям – з дитиною віком до чотирнадцяти років або дитиною-інваліда. У випадку відмови у прийнятті на роботу зазначеним вище категоріям жінок, посадова особа зобов’язана у письмовій формі повідомити причини цієї відмови. Таку відмову може бути оскаржено у суді.
Більше того, законодавством України передбачено навіть кримінальну відповідальність для посадової особи за відмову в прийомі на роботу жінки з мотивів вагітності або матері, яка має дитину до трьох років, однаково як зниження зарплати або звільнення жінки з роботи з таких самих мотивів.