В Україні політика і право часто можуть розходитись у поглядах, що правильно. А через велику нормативну базу та прогалини в українському законодавстві кількість судових спорів щороку зростає.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На сьогодні є ряд випадків, коли державних службовців рівня заступників міністрів і голів державних комітетів, служб та агентств звільняють з посиланням на абз. 3 ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади», згідно з яким у разі звільнення керівника центрального органу виконавчої влади, в тому числі центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, перші заступники та заступники відповідного керівника центрального органу виконавчої влади звільняються з посад Кабміном.
Тобто новий Закон фактично визначає механізм звільнення заступників керівників центральних органів виконавчої влади, позбавивши згідно Конституції України відповідних повноважень Президента України, як було раніше, і надавши таке право Уряду.
До того ж ця норма з невідомих «Юридичній газеті» причин Кабінетом Міністрів застосовується вибірково. Адже, більша частина високо посадовців, а серед них дійсно є високопрофесійні управлінці з високими моральними і діловими якостями, віддані патріоти України, продовжують виконувати свої обов’язки, а дехто змушений покинути державну службу й шукати собі нову роботу.
У той же час ст. 30 Закону України «Про державну службу» встановлює вичерпний перелік підстав припинення державної служби, серед якого нема такої підстави як посилання на абз. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».
Чи не має тут місце факт законодавчої колізії і наскільки законними є дії Кабінету Міністрів при оновленні кадрового складу вищих посадовців центральних органів виконавчої влади? А може тут є політичний підтекст і Уряд порушує статтю 24 Конституції України, яка вирівнює усіх наших громадян у правах і свободах незалежно від «раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними ознаками»?
Саме, у цих надскладних питаннях і намагається розібратися «Юридична газета». Ми попросили юристів, які практикують в галузі трудового права прокоментувати наступні запитання:
- Наскільки законним є звільнення держслужбовця із займаної посади з посиланням на абз. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»?
- Як повинна виглядати процедура звільнення держслужбовця, враховуючи положення абз. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та ст. 30 Закону України «Про державну службу»?
- Що б ви порадили високопосадовцям, які, на їхню думку, звільнені з державної служби безпідставно?
Один із запитів «Юридична газета» направила в Міністерство юстиції України запит з проханням висловити свою позицію щодо зазначених запитань. На момент виходу номеру ми їх не отримали. Як тільки «Юридична газета» отримає коментарі від Мінюсту - вони будуть опубліковані.
Луіза ТАРКОВСЬКА, директор Lead Lawyers Enterprise
– Наскільки законним є звільнення держслужбовця із займаної посади з посиланням на абз.3 ч.1 ст.19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»?
– Припинення державно-службових відносин – це тимчасове чи постійне припинення професійної діяльності на посаді державного службовця, тобто залишення державним службовцем посади. Державно-службові відносини можуть бути припинені з двох підстав: у зв’язку із звільненням та у зв’язку з відставкою. Ці підстави характерні для більшості випадків звільнення державних службовців і встановлені законодавством про працю і Законом України «Про державну службу».
Підстави припинення державно-службових відносин у законодавстві й правовій літературі прийнято визначати за джерелом волевиявлення. З цього погляду підставами для припинення державно-службових відносин є такі види юридичних фактів:
1) події, обставини, які породжують підстави для припинення державної служби і не залежні ні від державного службовця, ні від органу державної влади, до компетенції якого входить прийняття і звільнення державного службовця;
2) дії органу державної влади (посадової особи), до компетенції якого входить прийняття і звільнення державного службовця, спрямовані на припинення державно-службових відносин;
3) дії державного службовця, спрямовані на припинення державно-службових відносин з державним органом;
4) дії органу державної влади і державного службовця, спрямовані на припинення державно-службових відносин і т.д.
Єдиного переліку основ для припинення державно-службових відносин у чинному законодавстві немає, тому вважати норми абз.3 ч.1 ст.19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» незаконними та протиправними по відношенню до державних службовців у зв’язку з тим, що підстави, зазначені в цій статті, не зазначені в переліку ст.30 Закону «Про державну службу», неправильно.
– Як повинна виглядати процедура звільнення держслужбовця, враховуючи положення абз.3 ч.1 ст.19 Закону «Про центральні органи виконавчої влади» та ст.30 Закону «Про державну службу»?
– Процедура звільнення держслужбовця чітко прописана в ч.1 ст.19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та жодним чином не суперечить нормам ст.30 Закону України «Про державну службу». У разі звільнення керівника центрального органу виконавчої влади, в т.ч. центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, перші заступники та заступники відповідного керівника звільняються з посад Кабінетом міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України. Питання лише в тому, що такі звільнення необхідно проводити масово, тобто звільняти абсолютно всіх заступників або взагалі не звільняти нікого.
– Що б Ви порадили високопосадовцям, які, на їхню думку, звільнені з державної служби безпідставно?
– У разі незгоди із звільненням або виявлення порушень у процедурі звільнення будь-який державний службовець має залізне право оскаржити рішення про припинення державної служби безпосередньо до суду у відповідності зі ст.55 Конституції України та ст.32 ЗУ «Про державну службу».
Олександр ВОВК, старший юрист юридичної фірми "Юрлайн"
При розгляді вказаного питання слід мати на увазі, що згідно Указу Президента України «Про Стратегію реформування державної служби в Україні» від 14.04.2000 р. №599/2000 посади в органах державної влади за змістом і характером діяльності, способами призначення та надання повноважень поділяються на адміністративні, політичні, патронатні.
Як правило, про належність посади до політичної зазначається у Законі – за ч. 5 ст. 9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон) посади першого заступника міністра та заступників міністра належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу. Аналогічні положення мітяться у ч. 3 ст. 6 Закону України «Про Кабінет міністрів України», за якою посади членів Кабміну також є політичними.
Тому, у разі звільнення з посади першого заступника міністра та заступників міністра гарантії та порядок, встановлені Кодексом законів про працю та Законом України «Про державну службу» та деякими іншими законами, на них не розповсюджуються. Звільнення з посади наведених осіб може відбутись і без вчинення порушень з їх боку.
Логічним є висновок, що до адміністративних посад мають належати усі інші посади керівників, заступників керівників та спеціалістів, крім політичних і патронатних посад, зокрема, посади голови центральних органів виконавчої влади. Тому, якщо мова йде про звільнення з посади голів державних комітетів, служб та агентств, їх перших заступників та заступників, то на вказані посади у повному обсязі розповсюджується дія трудового законодавства та законодавства про державну службу.
Абзацами 1, 3 ч. 1 ст. 19 Закону Кабмін наділено повноваженнями з прийняття та звільнення керівників центрального органу виконавчої влади (в тому числі зі спеціальним статусом), перших заступників та заступників. Однак, Закон не надає Кабміну повноваження на автоматичне звільнення службовця у будь-який час та без ґрунтовних підстав.
Звільнення з посади є мірою ретроспективною дисциплінарної відповідальності, що настає виключно у разі вчинення особою правопорушення. Тому, за відсутності у діях особи порушень, підстав для притягнення до відповідальності у вигляді звільнення з посади немає. Такий висновок узгоджується з принципом «персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни» (ст. 3 Закону України «Про державну службу»). Стаття 14 названого Закону, що визначає додаткові заходи дисциплінарного впливу на службовців, додатково підтверджує розповсюдження дії КЗпП на державних службовців, які обіймають адміністративні та патронні (з деякими виключеннями) посади.
Отже, процедура звільнення державного службовця з адміністративної посади за абз. 3 ч. 1 ст.19 Закону повинна відповідати КЗпП та Закону України «Про державну службу» та може мати місце лише за наявності обґрунтованих на те підстав та наявності відповідних порушень у діяльності службовця. В іншому випадку звільнення є незаконним, що може стати підставою для звернення до суду та поновлення на посаді.
Антон МОНАЄНКО,
д.ю.н., професор, заслужений юрист України, голова відділення Асоціації правників України в Запорізькій області, член науково-консультативної ради Вищого адміністративного суду України,
Надія АРМАШ,
д.ю.н., доцент, завідувач кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Класичного приватного університету
Перш за все, ми маємо розуміти, що мова йде про публічних службовців з двома різними статусами. Відповідно до ч.5 ст.9 ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади» (далі – ЗУ «Про ЦОВВ»), посади першого заступника міністра та заступників міністра належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу. Як і міністри, вони є державними політичними діячами, що вимагає особливого підходу до регулювання їх службової діяльності. Відповідно, прийняття та звільнення з посад таких службовців відбувається на основі спеціального законодавства, яким і є названий Закон.
Щодо такої категорії осіб при їх звільненні з посади застосовуються положення ч.2 ст.9 ЗУ «Про ЦОВВ»: «Перші заступники міністра призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозицій відповідного міністра. У разі звільнення міністра перший заступник міністра та заступники міністра звільняються з посад Кабінетом Міністрів України». Положення абз.3 ч.1 ст.19 Закону до цих службовців не застосовуються, адже вони розраховані на публічних службовців інших органів центральної влади, що підтверджується назвою відповідного розділу ІІІ, в якому ця стаття знаходиться.
Що стосується голів державних комітетів, служб та агентств, то вони, будучи керівниками центральних органів виконавчої влади, є, за визначенням ч.3 ст.19 ЗУ «Про ЦОВВ», державними службовцями. За логікою, на них має поширюватись ЗУ «Про державну службу». Проте положення самого Закону дає підстави вважати положення ЗУ «Про ЦОВВ» спеціальними по відношенню до посад цих службовців і, відповідно, слід застосовувати саме їх при вирішенні питань звільнення з посад керівників та їх заступників: «Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України» (ч.2 ст.9 ЗУ «Про державну службу»).
Конструкція цієї норми дещо застаріла і не враховує нюанси і термінологію новітнього законодавства про публічну службу, проте чітко дає зрозуміти, що посади керівників вищих органів державної влади та їх апарату потребують особливого правового регулювання. Тож при звільненні голів державних комітетів, служб та агентств як керівників центральних органів виконавчої влади мають застосовуватись положення абз.1 ч.1 та абз.1 ч.2 ст.19 ЗУ «Про ЦОВВ» як спеціального закону, а не ЗУ «Про державну службу» як такого, що містить загальні підстави звільнення державних службовців. З юридичної точки зору це не є колізією.
У будь-якому випадку, якщо публічний службовець вважає, що при звільненні з посади було порушено його права, він має право звернутися з позовом до адміністративного суду в порядку КАСУ.