(Продовження. Початок у №1 (755) від 18 січня 2022 р.)
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
3. Вимоги до формування обвинувального акта
Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає вимоги, яким має відповідати «комплектність» обвинувального акта. Крім власне документа, в якому викладене пред’явлене обвинувачення, в наявності мають бути додатки:
- реєстр матеріалів досудового розслідування;
- цивільний позов, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування;
- розписка підозрюваного про отримання копій обвинувального акта, цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім здійснення досудового розслідування в порядку in absentia);
- розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову;
- довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, з переліком відомостей, що в ній зазначаються.
В судовій практиці зустрічаються випадки повернення обвинувального акта з огляду на відсутність додатків або допущення недоліків у них, хоча єдність та правова визначеність у цьому питанні відсутні. Одні суди розцінюють це як недоліки самого процесуального рішення, а інші вказують, що недолучення до обвинувального акта додатків або незазначення наявних матеріалів серед них не має спричиняти його повернення, адже, по-перше, не свідчить про його невідповідність вимогам закону, а по-друге, може бути усунуте і на стадії підготовчого судового засідання.
Наприклад, в ухвалі від 06.04.2021 р. у справі № 283/1934/20 Житомирський апеляційний суд, скасовуючи ухвалу Малинського районного суду Житомирської області, зазначив, що згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, єдиним процесуальним документом, що підлягає дослідженню судом під час підготовчого засідання, є обвинувальний акт. Додатки до нього, визначені ч. 4 ст. 291 КПК України, не є і не можуть бути предметом судового контролю на цьому етапі. Єдиною законною підставою для повернення обвинувального акта прокурору є невідповідність змісту самого обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України.
У іншому випадку мова йшла про відсутність посилання в додатках до обвинувального акта на цивільні позови та їх вручення обвинуваченому. Висновок першої інстанції про те, що відсутність таких посилань в додатках вказує на порушення органами досудового розслідування вимог КПК України, визнаний апеляційним судом необґрунтованим та безпідставним. В обвинувальному акті щодо ОСОБА_1 міститься посилання на цивільні позови потерпілої ОСОБИ_3 та прокурора Тальнівського району Черкаської області, тому їх незазначення в додатку не є підставою для повернення обвинувального акта. Крім того, згідно розписки, підозрюваному ОСОБА_2 за участю захисника було вручено копію обвинувального акта, і жодних зауважень щодо його невідповідності вимогам КПК не надходило, про що свідчать їх підписи.
4. Вимоги до реєстру матеріалів досудового розслідування
Реєстру матеріалів досудового розслідування присвячені окремі положення КПК України. Він є обов’язковим самостійним додатком до обвинувального акта, до нього на законодавчому рівні встановлені спеціальні вимоги.
Відповідно до ст. 109 КПК України, реєстр складається слідчим або прокурором і надсилається до суду разом з обвинувальним актом. Він має містити номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити прийнятих процесуальних рішень; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування. Причому КПК України не надає визначення процесуальної дії, тож незрозуміло, які саме дії слід включати у відповідний блок реєстру. Але ж у великих за обсягом досудових розслідуваннях може бути проведено значну кількість процесуальних дій (починаючи від виклику і закінчуючи негласними слідчими (розшуковими) діями) і постановлено велику кількість процесуальних рішень. Враховуючи використання у п. 1 ч. 2 ст. 109 КПК України терміну «процесуальна дія» в однині, а також відсутність у законодавстві визначення цього терміну, залишається незрозумілим, що саме мав на увазі законодавець, закріплюючи цей пункт. Це зумовлює додаткові проблеми при тлумаченні й застосуванні кримінально-процесуальних норм, присвячених поверненню обвинувального акта, адже певне зазначення чи незазначення процесуальних дій окремо визначається як його невідповідність вимогам закону.
Оскільки вимоги до реєстру закріплені окремими положеннями, суди першої інстанції нерідко приділяють йому гіпертрофовану увагу при вирішенні питання про можливість призначення справи до судового розгляду і повертають обвинувальний акт через недоліки в реєстрі. Апеляційні ж суди при перегляді винесених рішень зазвичай дотримуються іншої думки. Наприклад, безпідставними визнані твердження суду щодо невідповідності вимогам закону реєстру матеріалів досудового розслідування, в якому відсутні відомості про місце знаходження речових доказів, документи з зазначенням номера, тома та аркуша справи, іншої ідентифікації процесуальних дій та рішень, оскільки чинний КПК України не передбачає необхідності зазначення вказаних відомостей, про що наголошує і прокурор, а невідповідність реєстру не є підставою для повернення обвинувального акта. В іншому випадку апеляційний суд підтримав висновки суду першої інстанції про необхідність повернення прокурору обвинувального акта через допущення розбіжностей у номерах кримінального провадження в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування. Допущена слідчим чи прокурором, який затверджував та підписував обвинувальний акт, помилка в заголовку обвинувального акта хоча і є, можливо, технічною, але не може бути усунена під час судового розгляду кримінального провадження на стадії підготовчого засідання шляхом дослідження належних доказів, а це може негативно вплинути на розуміння обвинуваченим суті висунутої підозри чи обвинувачення. Колегія суддів погодилася з мотивами суду першої інстанції про те, що на судову гілку влади покладена функція щодо здійснення правосуддя, а не виконання обов’язків, покладених на сторону обвинувачення.
5. Вимоги до вручення обвинувального акта
Одночасно з переданням обвинувального акта до суду прокурор зобов’язаний під розписку надати його копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім досудового розслідування в порядку in absentia), його захиснику, законному представнику. Такі копії надаються також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
Вручення обвинувального акта в контексті його відповідності вимогам КПК України стає предметом дослідження під час підготовчого судового засідання, коли представники сторони захисту стверджують, що не отримували його. Місцеві суди досліджують і оцінюють відповідні обставини і нерідко визнають невручення обвинувального акта підставою для його повернення. Натомість апеляційні суди переважно вказують на можливість усунення такого недоліку безпосередньо під час підготовчого судового засідання.
Так, враховуючи, що сторона захисту півроку ігнорувала виклики сторони обвинувачення, така поведінка, незважаючи на обізнаність з проведенням досудового розслідування, свідчить про факт навмисного ухилення сторони захисту з намаганням уникнути відповідальності за можливе кримінальне правопорушення. Причому цей факт не залежав від волі сторони обвинувачення. В подальшому в підготовчому судовому засіданні прокурором було вручено обвинуваченим та захиснику копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, що підтверджується відеозаписом засідання. У цьому випадку після отримання стороною захисту в судовому засіданні обвинувального акта з додатками для надання необхідного часу для ознайомлення з ним суд має відкласти засідання, а не повертати обвинувальний акт прокурору.
В іншому випадку апеляційний суд визнав обґрунтованим повернення обвинувального акта з огляду на відсутність розписки підозрюваного про його отримання. Причому в цій справі обвинувачений отримав обвинувальний акт по пошті в конверті, а до обвинувального акта, що був предметом розгляду, долучено розписку про його вручення захиснику.
І навпаки, вручення обвинувального акта особисто підозрюваному з направленням поштовим зв’язком захиснику не спричинило його повернення, хоча сторона захисту клопотала про це, стверджуючи про невідповідність вимогам закону в частині вручення. Так, в судовому засіданні прокурор зазначив, що захиснику було направлено поштою обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, чому мається відповідне підтвердження. Разом з тим, доказів отримання ним поштою таких документів немає. Водночас обвинуваченому обвинувальний акт та реєстр були вручені під розписку, яка додана до матеріалів справи. З матеріалів кримінального провадження, наявних у суді, вбачається, що до обвинувального акта додано розписку підозрюваного про отримання копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування. При цьому слід відзначити, що факт отримання підозрюваним копії обвинувального акта з додатками за відсутності на той час поряд з ним захисника (адвоката) жодним чином не пов’язаний з порушенням його процесуального права на захист, оскільки своїм підписом у розписці підозрюваний лише засвідчує факт надання (вручення) йому прокурором процесуальних документів, а законодавець жодним чином не зобов’язує підозрюваного виражати будь-яку особисту позицію у кримінальному провадженні, яка потребувала б погодження його дій з захисником. КПК України не передбачає обов’язкової одночасної участі підозрюваного та його захисника при врученні їм копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування. Прокурором доведено факт направлення обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування захиснику, однак дійсно не надано доказів отримання ним таких документів. Враховуючи ці обставини, судом у підготовчому судовому засіданні з метою забезпечення реалізації захисником свого права на отримання копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування задоволено клопотання прокурора про надання йому можливості вручити зазначені документи захиснику у підготовчому засіданні.
Неврученням визнаються відмінності у змісті обвинувального акта, який перебуває на розгляді в суді, від того, що вручений стороні захисту. Як приклад можна навести обґрунтування Київського апеляційного суду в ухвалі від 13.07.2021 р. Як встановив суд першої інстанції шляхом порівняння обвинувального акта, скерованого до суду, з копією обвинувального акта, врученого стороні захисту, вони мають істотні відмінності, а саме: в копії виклад фактичних обставин справи та формулювання обвинувачення повністю відрізняється від викладу в обвинувальному акті, який знаходиться на розгляді в суді. Крім того, в копії, яка була вручена стороні захисту, відсутня правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність після викладу обвинувачення за останнім епізодом інкримінованого обвинуваченій злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, вчиненого 14.04.2020 р. Також в копії відсутні обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування), дата та місце його складення. Відтак, суд дійшов висновку, що всупереч вимогам ст. 293 КПК України, стороні захисту не було вручено копію обвинувального акта, з яким прокурор звернувся до суду, що свідчить про порушення гарантованого обвинуваченій права на захист.
***
У практиці зустрічаються випадки повернення обвинувальних актів з підстав, які складно віднести до однієї з безпосередньо закріплених КПК України вимог. Наприклад, можливість призначення справи до судового розгляду нерідко досліджується через призму неявки обвинуваченого в судове засідання, причому в аналогічних умовах суди приймають протилежні рішення. Так, відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2021 р., підставами для повернення обвинувального акта стали неодноразові неявки обвинуваченого у підготовче судове засідання та неможливість виконання ухвал суду про привід обвинуваченого, які не є законодавчо визначеними підставами, передбаченими у ст. 291, 314 КПК України для прийняття рішення про повернення обвинувального акта.
Крім того, суд мав можливість застосувати положення ст. 335 КПК України та оголосити обвинуваченого у розшук, враховуючи той факт, що місцезнаходження обвинуваченого суду та стороні обвинувачення фактично відоме, проте здійснити його належне повідомлення чи доставити в судове засідання шляхом застосування примусового приводу не видається можливим, що свідчить про ухилення обвинуваченого від явки до суду. Однак суд не скористався таким правом та повернув обвинувальний акт прокурору.
Іншого разу апеляційний суд визнав обґрунтованим рішення суду першої інстанції про повернення обвинувального акта у зв’язку з неможливістю встановити місце проживання обвинуваченого, вказавши на невідповідність зазначеного в обвинувальному акті місця проживання обвинуваченого фактичному, а також неможливість встановити його місце знаходження.
Зустрічаються й «екзотичні» випадки повернення обвинувального акта, наприклад, у зв’язку з його складенням та/або направленням до суду поза межами строку досудового розслідування. Так, у одній зі справ, повертаючи прокурору обвинувальний акт, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей процесуальний документ після повернення його прокурору був складений поза межами строку досудового розслідування, тобто з порушенням вимог КПК. Апеляційний суд зазначив, що судове рішення у цій частині не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, оскільки положення ст. 291 КПК чи будь-якої іншої процесуальної норми не надають суду повноваження (право) повертати обвинувальний акт прокурору з зазначених підстав, у т.ч. у разі їх доведення сторонами кримінального провадження чи встановлення судом з власної ініціативи.
***
Окремими питаннями, не пов’язаними безпосередньо з формою та змістом обвинувального акта, є ініціативність повернення та стадія, з якої він може бути повернутий. Закон не визначає, за чиєю ініціативою суд може його повернути. На практиці на необхідності повернення обвинувального акта наголошує переважно сторона захисту. Разом з тим, існує позиція, при якій сторона захисту не має права заявляти таке клопотання. Вона обґрунтована тим, що відповідно до ст. 314 КПК України, питання щодо відповідності обвинувального акта нормам Кодексу належить до виключної компетенції суду. При цьому КПК не надає учасникам судового розгляду можливості заявляти клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, суд лише може вислухати їх думки щодо відповідності цього акта вимогам закону. Клопотання учасники підготовчого судового засідання мають право заявляти лише після того, як суд визнає, що підстав для повернення обвинувального акта прокурору немає (ч. 1 ст. 315 КПК України). У цій справі суд зазначив, що клопотання захисника розгляду не підлягає, і залишив його без розгляду.
Також зустрічаються випадки, коли про повернення обвинувального акта просить прокурор. Наприклад, в одній зі справ у ході підготовчого судового засідання прокурор звернулась до суду з клопотанням про повернення обвинувального акта для приведення його у відповідність до вимог кримінального процесуального закону, а саме вручення обвинуваченій копій обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування. І виникає питання: чи може прокурор, який затвердив чи склав відповідне рішення, ініціювати питання про його повернення для усунення недоліків? Оскільки кожний прокурор представляє єдину сторону обвинувачення, таке не вбачається логічним навіть при зміні прокурора у кримінальному провадженні між складенням/затвердженням обвинувального акта і його розглядом у підготовчому судовому засіданні. З огляду на змагальний характер судового розгляду так само дивно виглядає ініціативне рішення суду про повернення обвинувального акта прокурору, коли учасники вказують на відсутність перешкод для призначення справи до розгляду.
Повернення обвинувального акта є правом, а не обов’язком суду, і приводом для нього може стати не будь-яка формальна невідповідність вимогам КПК України, а лише та, яка реально перешкоджає призначенню судового розгляду.
Крім того, у практиці зустрічаються випадки, коли обвинувальний акт повертається зі стадії судового розгляду, що викликає питання адекватності сприйняття кримінально-процесуальних норм, адже КПК України дозволяє прийняти таке рішення виключно на стадії підготовчого провадження.
***
Підсумовуючи викладене, висновок про нечітке законодавче обґрунтування повернення обвинувального акта прокурору є очевидним. Навряд в таких умовах можна говорити про якість закону, правову визначеність, єдність судової практики та розумність строків. Відсутність більш-менш чітких орієнтирів невідповідності вимогам закону призводить до того, що будь-який обвинувальний акт може бути повернутий прокурору, що створює передумови для процесуальних зловживань як сторонами, так і судом, а призначення пред’явленого обвинувачення до судового розгляду в кожному кримінальному провадженні є непрогнозованим.
(Далі буде)