Шановні колеги, продовжуємо інформувати про просування судової реформи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Те, про що так довго говорили небайдужі, відбулося. Верховна Рада прийняла законопроект «Про забезпечення права на справедливий суд» (№ 1656). Тобто з двох проектів перемогла реформа Олексія Філатова.
Безперечно, можна подякувати розробникам за швидкість. Однак зауваження до якості, які висувались з боку юридичної спільноти та бізнесу, залишились.
Оскільки законопроект достатньо великий, для його аналізу знадобиться ще не одна публікація.
Втім, вже можна стверджувати, що реформа не є збалансованою та достатньою.
Зокрема місія Світового банку ще на стадії розробки проекту зазначила, що міжнародний досвід здійснення реформ у секторі юстиції вказує на те, що запропоновані заходи не є достатніми для досягнення позитивних результатів і наслідків реалізації запланованих реформ. Втім насамперед це економічний погляд.
З юридичного погляду, турбує явний уклін прийнятого проекту у сферу суддівської відповідальності та підбору кадрів. Однак визначальний елемент справедливого суду (а саме так розробники назвали новий закон), його незалежність – не реалізований взагалі.
У цій колонці зупинимося на підставах дисциплінарної відповідальності суддів.
Розробники вирішили, що має бути 14 підстав (деякі з них містять підпункти) для дисциплінарної відповідальності.
Втім ми вважаємо, що розробники закону обрали незважений підхід до цього інституту. І такий незважений підхід буде підривати незалежність судової системи.
Підрив може відбуватися внаслідок надання гіпертрофованого значення певним процесуальним правилам, порушення яких визнаються підставою для дисциплінарної відповідальності. Одночасно можуть ігноруватися інші правила, порушення яких у певних обставинах можуть мати доленосне значення для особи. Зокрема це стосується таких інструментів, як дисциплінарна відповідальність за невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом. Адже навіть незначне порушення строків розгляду справи, яке можливо відбувається в інтересах правосуддя, дає підставу для тиску на суддю через страх звільнення. Слід також зазначити, що навіть ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод зобов’язує суд розглянути справу у «розумний строк», а не штучно пришвидшувати її розгляд, коли обставини вимагають більш ретельного збирання доказів тощо.
На наш погляд, незалежність судової влади буде забезпечено лише тоді, коли органами суддівського самоврядування буде затверджено повноцінний кодекс суддівської етики, що буде детально визначати підстави дисциплінарної відповідальності. І застосовувати його мають дисциплінарні органи, які складатимуться з самих суддів (а не залежна від політичної влади Вища рада юстиції). Апробація такого кодексу на практиці дозволила би його швидко доопрацювати та пристосувати до реалій. Закон мав визначати лише найбільш об’єктивні та кричущі підстави для дисциплінарної відповідальності, що мають прирівнюватись до порушення присяги. Це повинно стосуватись подання неправдивих декларацій про доходи та майно, отримання незаконних доходів, перевищення витрат над доходами тощо.
Однак, окрім іншого, розробники вважають, що суддю слід притягти до дисциплінарної відповідальності за незазначення мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін, порушення правил відводу, несвоєчасне внесення рішення до реєстру судових рішень, порушення прав людини або основоположних свобод.
На наш погляд, розробники закону не систематизували інститут дисциплінарної відповідальності судді та не зробили його послідовним. Вони лише розширили коло санкцій, припустивши помилки своїх попередників. Адже, наприклад, правило мотивування Європейській суд розглядає як важливе, але не абсолютне. У багатьох своїх рішеннях Європейський суд зазначив, що суди не зобов’язані відповідати на всі аргументи сторін, а лише на найвагоміші.
Серйозне зауваження щодо відповідальності за «порушення прав людини або основоположних свобод». Права людини - це доволі широка категорія, яка передбачає і майнові, і немайнові права. Однак наслідком судового спору, як правило, є певне обмеження однієї зі сторін в її правах або покладення на неї певних зобов’язань. Тому потенційно будь-яке судове рішення може стати підставою для дисциплінарної відповідальності.
Напрошується загальний висновок, що розробники вирішили, як говорили в СРСР, закрутити суддям гайки.
Однак, подякуємо Богові, що ми вже не в СРСР. Конституція України нам гарантує незалежний суд. І ми очікуємо від цієї судової реформи реалізацію цієї гарантії, а не тільки закручування гайок.
У цьому контексті нагадаємо нашим читачам рішення Європейського суду у справі «Олександр Волков проти України». Суд зазначив, що «для встановлення того, чи суд може вважатися «незалежним» згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід врахувати, зокрема, спосіб призначення його членів та строк їхнього перебування на посаді, наявність гарантій відсутності зовнішнього тиску та питання про те, чи органу властиві зовнішні ознаки незалежності. Питання розподілу влади між політичними органами управління та судовими органами набуває дедалі вагомішого значення у практиці Європейського суду».
На жаль, прийнятий закон жодним чином не зміцнює гарантії незалежності суддів у наступних вкрай важливих аспектах: усунення впливу політичної влади на склад Вищої ради юстиції, фізична безпека судової влади, повний судовий контроль за виконанням судових рішень, підсилення суддівського самоврядування та демократичних форм управління, гарантії від порушення свавільних кримінальних справ проти суддів.
У наступних колонках про судову реформу обговоримо інші аспекти прийнятого закону…