Питання укладення шлюбного договору викликають у сучасному суспільстві доволі неоднозначну реакцію та часто-густо стають підставами для палких суперечок між нареченими, подружжям, їхніми родичами та близькими. Таке ставлення здебільшого обумовлене низькою правовою культурою наших громадян та застарілими поглядами на шлюбні договори як такі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Отже, нерозуміння або навіть ментальне несприйняття шлюбного договору виникає здебільшого в оточення того з наречених, хто йде до шлюбу без «зайвого майнового обтяження», і будь-які спроби з іншого боку створити певні передумови для підписання шлюбного контракту, навіть завести мову про таку можливість, наштовхуються на одіозну реакцію зазначеного оточення у вигляді «Він/вона тебе не любить, адже пропонує заздалегідь (який підступний вчинок!) передбачити певний алгоритм користування та/або розпорядження певним майном, а також порядок його розподілу в разі розлучення». Власне, чинне законодавство України регулює сімейні відносини і без укладення шлюбного договору, але таке від’ємне ставлення до звичайного правочину насамперед заважає прислухатися до здорового глузду та скористатися можливістю оминути в майбутньому будь-які інсинуації під час перебування у шлюбних відносинах щодо подружніх майнових прав та зобов’язань, що походять від них, а також уникнути затяжних судових процесів у випадку розірвання шлюбу. Звісно, погоджуючись на укладення зазначеної угоди, сторони добровільно обмежують свої права на майбутнє щодо рівності часток у спільному майні, але чи не варто це втрати нервових клітин, а, можливо, і психічного здоров’я подружжя, а найголовніше, дітей подружжя, під час «гучного» розлучення?
Відповідно до положень Сімейного кодексу України об’єктом шлюбного договору є виключно майнова сторона шлюбних відносин, тобто вже набутого майна та такого, що з’явиться у майбутньому.
Глава 10 Сімейного кодексу України (далі – СК України) регулює умови укладення шлюбного договору. За своєю суттю договір встановлює правила користування рухомим та нерухомим майном, порядок погашення боргів подружжя, а також права та обов’язки подружжя як батьків. Тому під час укладення угоди сторонам важливо врахувати якнайбільше можливих життєвих ситуацій, що можуть виникнути впродовж сімейного життя. Чинне законодавство не розкриває умов, видів та розмірів відповідальності подружжя за невиконання шлюбного договору, у зв'язку із чим під час вирішення таких питань необхідно керуватися загальними положеннями сімейного й цивільного законодавства, а також визначених умов шлюбного договору.
Стаття 92 СК України встановлює, що шлюбний договір укладається між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу або подружжям. Договір обов’язково укладається в письмовій формі у трьох екземплярах (відповідно для кожної із сторін та нотаріальної справи) і посвідчується нотаріусом. Слід зазначити, що єдиної форми для такого документа немає. Водночас знайти типову форму договору в Інтернеті та заповнити її буде недостатнім, необхідно детально обміркувати всі деталі, посилаючись на норми чинного законодавства України. Під час виникнення сумнівів щодо доцільності укладення шлюбного договору, краще звернутися до правників для отримання вичерпної консультації.
Якщо договір укладається між особами, які одружуються, то він набуває чинності в день реєстрації шлюбу. У разі укладення шлюбного договору вже в шлюбі, договір буде вважатися чинним з моменту його нотаріального посвідчення. Крім того, ст. 100 СК України передбачена можливість внесення змін до шлюбного договору, але виключно за згодою обох сторін подружжя. Такі зміни підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. В іншому разі вони можуть бути визнані судом неправомірними. З правового погляду нотаріус має право відмовити у внесенні таких змін до договору у разі, якщо це суперечить вимогам чинного законодавства або погіршує становище одного з подружжя або дитини.
Основним правовим наслідком укладення шлюбного договору є встановлення особливого правового режиму майна після укладення шлюбу. У Сімейному кодексі України виділено такі види майнових відносин: правовий режим майна (ст. 97 СК України); порядок користування житлом (ст. 98); право на утримання (ст. 99).
Суттєвим є те, що одностороння відмова від шлюбного договору не припустима, однак на вимогу одного з подружжя, шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду, але тільки за наявності підстав, що мають істотне значення. Крім того, ст. 101 СК України передбачена можливість відмовитись подружжю від шлюбного договору, але тільки за взаємною згодою, шляхом подання до нотаріуса відповідної заяви. У разі відмови від реєстрації шлюбу нареченими, попереднє укладення шлюбного договору не несе за собою жодних правових наслідків для його сторін.
Статтею 103 СК України встановлено: «Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України». Шлюбний договір може бути визнаний судом недійсним як повністю, так і частково. Треба зазначити, що недійсність шлюбного договору не спричиняє недійсності шлюбу, і навпаки, під час встановлення судом шлюбу недійсним, договір теж визнається недійсним.
Отже, особи, які офіційно не зареєстрували шлюб, не можуть звернутись до суду із позовом про визнання недійсним шлюбного договору. Визнавати шлюбний договір недійсним у судовому порядку можуть також треті особи, якщо із укладанням договору було порушено їх інтереси та законні права.
Статистичні дані, наведені на офіційному сайті Міністерства юстиції України, свідчать про вузький спектр використання шлюбних договорів українцями, а саме лише 9 000 договорів за останні 9 років. До того ж значна частина укладається у м. Києві, Дніпропетровській, Одеській і Харківських областях; в інших регіонах кількість шлюбних договорів нараховує декілька десятків за рік. Найменше зареєстровано шлюбних договорів у Черкаській, Сумській та Кіровоградській областях. До того ж нотаріальна практика зазначає, що найчастіше шлюбні договори укладаються подружжям, де один з них іноземець.
Незважаючи на переконання більшості, що укладення шлюбного договору — це ознака недовіри до другого подружжя, розширення практики його укладення заслуговує на підтримку та подальше дослідження та вдосконалення його правозастосування. І хоча практика укладення шлюбного договору в Україні є наразі не досить розвинутою, але хочеться сподіватися, що найближчим часом інститут шлюбного договору стане більш поширеним явищем і серед середнього класу населення, а не залишиться пріоритетом наших заможних громадян.
Ну а нареченим під час розмірковування щодо майбутнього подружнього життя радимо, по-перше, відмежуватися від будь-яких зовнішніх «дружніх» втручань-порад, і по-друге, зважити на всі можливі правові обставини спільного володіння майновими правами, зокрема, частками в бізнесі, та, як наслідок, самостійно обрати єдиний правильний шлях для забезпечення щасливого шлюбу чи то в межах чинних кодифікованих норм СК України, чи то на підставах шлюбного контракту.