Незважаючи на те, що Сімейним кодексом України достатньо детально врегульовані питання майнових правовідносин між подружжям, подружжя має право врегулювати їх на власний розсуд шляхом укладення шлюбного договору (майнові права та обов’язки подружжя можуть бути визначені інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства). Це найважливіша особливість зазначеного інституту.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Шлюбний договір є правочином, за допомогою якого подружжя врегульовує майнові відносини між собою і визначає майнові права та обов’язки як на період існування шлюбу, так і на випадок його припинення. Мета договору – зміцнити інститут сім’ї, уникнути суперечок і конфліктів.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування та іншого майна, визначеного Сімейним кодексом України, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Саме такі положення містяться в чинному законодавстві.
Шлюбний договір може містити домовленість щодо непоширення на набуте під час шлюбу майно положень про спільну сумісну власність і вважати таке майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю одного з них. Згідно із законом, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (ст. 65 СК України).
У шлюбному договорі можна відійти від цього положення, передбачивши, що все майно, яке набувається кожним з них у період шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім’я воно оформлене, та розпорядження цим майном власник здійснює самостійно, при цьому згода іншого з подружжя буде непотрібна.
Частки у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між чоловіком і жінкою або шлюбним договором. Таким чином, за бажанням подружжя, умовами шлюбного договору розмір часток у праві власності на майно, нажите в період шлюбу, може бути визначений з відступленням від рівності часток.
У шлюбному договорі подружжя може передбачити умови поділу спільного майна у разі розірвання шлюбу, при цьому визначивши конкретне майно, а також інші матеріальні питання, наприклад, порядок погашення боргів (як спільних, так і кожного з подружжя). За наявності таких умов у договорі одразу можна заощадити на розлученні та зберегти час, оскільки не доведеться ділити це майно ні шляхом укладення договору про його поділ, ні в судовому порядку.
За допомогою шлюбного договору можна визначити майно, яке належить кожному з подружжя на праві особистої приватної власності та яке чоловік або дружина може передати для використання на спільні потреби сім’ї. Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється у житлове приміщення, яке належить іншому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним, а у разі розірвання шлюбу – про звільнення його тим з подружжя, хто вселився в нього.
Окрім вищезазначеного, у шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб дітей (як спільних, так і народжених не у спільному шлюбі), розміри та порядок понесення витрат на їх утримання, виховання, розвиток і навчання.
Умовами такого договору можна передбачити надання утримання одному з подружжя, незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, на власний розсуд визначити умови, розмір та строки, в які будуть здійснюватися відповідні виплати. При цьому законодавець передбачає спрощений порядок витребування таких виплат у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку, а саме заборгованість за аліментами може стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.
Умови такого договору можуть містити порядок здійснення сімейних витрат на оплату комунальних платежів, телефонний зв'язок, транспортні витрати, харчування тощо; оплату навчання як кожного з подружжя, так і дітей, лікування, оздоровлення, відпочинок; витрат кожного з подружжя на свої особисті потреби; конкретизувати такі витрати та визначити, хто саме з подружжя і що має оплачувати, встановити конкретну суму коштів, яка має витрачатися протягом конкретного періоду часу на такі витрати.
Обмеження, встановлені для шлюбних договорів
Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Проте законом встановлені певні обмеження. Згідно зі ст. 93 Сімейного кодексу України, шлюбний договір не може регулювати особисті немайнові відносини подружжя, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми, не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Це пояснюється тим, що свобода та особиста недоторканність віднесені до вищих соціальних цінностей і закріплені у ст. 29 Конституції України та міжнародних актах, до яких долучилась Україна: ст. 3 Загальної декларації прав людини (1948 р.), ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (1950 р.), ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.).
Забороняється обмежувати життєдіяльність кожного з подружжя, наприклад, зобов’язувати дружину відмовитися від роботи та займатися лише вихованням дітей і веденням домашнього господарства.
Законодавець не конкретизує поняття «надзвичайно невигідне матеріальне становище», оскільки в кожному випадку воно визначається індивідуально. До нього можна віднести умови договору, за яких один з подружжя взагалі буде позбавлений будь-якого майна, не зважаючи на те, що на його придбання витрачалися спільні кошти, а також у випадках, коли лише на одного з подружжя покладається тягар матеріального забезпечення сім’ї, а при розірванні шлюбу – тягар утримання колишніх дружини, чоловіка чи їхніх близьких родичів. Ці приклади не є вичерпними, а тому в шлюбному договорі краще деталізувати, що саме сторони вважатимуть надзвичайно невигідним матеріальним становищем.
Ч. 5 ст. 93 Сімейного кодексу України встановлено заборону на передачу за шлюбним договором у власність одному з подружжя нерухомого майна та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації. За своїм змістом це положення узгоджується з вимогами цивільного законодавства України, якими передбачено відповідний порядок переходу права власності на таке майно.
Укладення шлюбного договору, одностороння зміна його умов та відмова від нього
Шлюбний договір може бути укладений між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, та подружжям. Укладення договору подружжям може бути здійснено будь-коли під час перебування у шлюбі. Якщо шлюбний договір було укладено до шлюбу, то він розпочинає діяти саме з моменту реєстрації шлюбу, а якщо його укладають після шлюбу – з моменту його нотаріального посвідчення.
Положення шлюбного договору не є незмінними. Під час строку дії шлюбного договору до нього можна вносити зміни, але лише за спільною згодою подружжя шляхом укладення відповідної угоди. Угода про зміну шлюбного договору, так само як і шлюбний договір, підлягає нотаріальному посвідченню.
Від шлюбного договору можна відмовитися, але закон передбачає спільну згоду подружжя на таку дію. Одностороння зміна умов шлюбного договору та одностороння відмова від договору не допускається, що є гарантією забезпечення дотримання визначених домовленостей між подружжям.
Дія шлюбного договору припиняється з моменту припинення шлюбу. У такому випадку немає потреби у розірванні шлюбного договору, оскільки його умови автоматично припиняють діяти. Винятки з цього правила становлять зобов'язання подружжя, які вони спеціально передбачили у шлюбному договорі на випадок розірвання шлюбу. Наприклад, це можуть бути зобов'язання щодо розподілу спільного майна, надання одному з подружжя права на утримання тощо.
Судові спори, що виникають зі шлюбних договорів
На вимогу одного з подружжя зміна умов договору чи його розірвання можливе лише в судовому порядку. Також у судовому порядку шлюбний договір повністю або в частині може бути визнаний недійсним. Щодо першого випадку, ч. 3 ст. 100 Сімейного кодексу України встановлено умову, за наявності якої шлюбний договір може бути змінений за рішенням суду, а саме якщо цього вимагають інтереси подружжя, дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.
За рішенням суду шлюбний договір може бути розірваний з підстав, що мають істотне значення, зокрема у разі неможливості його виконання (ст. 102 Сімейного кодексу України), а визнається недійсним з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (ст. 203, 215, 222, 225, 229-231, 233-235 ЦК.
Основні підстави для визнання шлюбного договору недійсним:
- якщо були порушені вимоги щодо свободи волевиявлення під час його укладення;
- порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб, без згоди їхніх батьків або піклувальника;
- зменшення обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України;
- включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
- укладення договору під впливом обману, насильства;
- помилка однієї зі сторін договору;
- порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав та обов’язків подружжя або їхніх неповнолітніх дітей).
У разі розірвання шлюбного договору судом зобов'язання сторін припиняються з моменту набрання чинності рішенням суду. Також при розірванні шлюбного договору його чинність припиняється на майбутнє, а при визнанні цього договору недійсним він вважається недійсним з моменту його укладення.
Суд може визнати шлюбний договір недійсним повністю або частково. Якщо шлюбний договір визнано недійсним частково, то в решті частин він збереже свою дію. Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину загалом, якщо є можливість припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Шлюбні договори з іноземним елементом
Шлюбним договором в іноземних правопорядках, зокрема в міжнародному приватному праві, регулюються переважно майнові права та обов’язки подружжя, порядок розподілу майна, набутого під час шлюбу, їхні права та обов’язки зі взаємного утримання.
За умови наявності іноземного елемента в шлюбному договорі (коли подружжя не має єдиного особистого закону), подружжя може здійснити вибір права, що буде застосовуватися до такого договору (зазначена можливість передбачена ст. 59 Закону України «Про міжнародне приватне право»), а тому в такому випадку можливі різні варіації його правової регламентації, залежно від обраного компетентного правопорядку.
Актуальне сьогодення
Донині шлюбний договір не набув в Україні широкої популярності, яку цей правовий інструмент має в іноземних країнах. Хоча зі статистичних показників, з якими можна ознайомитися на офіційному сайті Міністерства юстиції України, вбачається, що їх кількість щороку поступово збільшується.
Практика показує, що найчастіше шлюбний договір укладають більш заможні люди, а також ті, які займаються бізнесом та володіють чималою кількістю майна. До осіб, які укладають шлюбний договір, належать, насамперед, іноземні громадяни, які укладають шлюб з громадянами України.
Проблемним моментом є те, що чимало осіб сприймають пропозицію укласти шлюбний договір як недовіру та починають сумніватися у справжності почуттів. Адже на переконання багатьох, особливо молодих ідеалістично налаштованих людей, побудова та існування сім’ї базується на почуттях взаємної любові й поваги, взаємодопомоги та підтримки, впевненості в тому, що інший з подружжя ніколи не зрадить і не ошукає. Шлюбний договір, на їхню думку, це ніщо інше, як прагматичне забезпечення своїх матеріальних інтересів на майбутнє.
На жаль, шлюбні договори все ж таки залишаються мало застосовуваними в Україні. На практиці вони застосовуються, насамперед, не для врегулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розірвання шлюбних відносин. Таким чином, для популяризації в Україні інституту шлюбного договору необхідно розглянути можливість внесення змін до положень Сімейного кодексу України, враховуючи позитивний досвід іноземних країн (зокрема, Сполучених Штатів Америки) щодо розширення кола відносин, які можуть бути врегульовані положеннями шлюбного договору.
Для більшої обізнаності та зміни критичного ставлення до такого договору варто детально зупинитися на перевагах, які мають подружжя, що уклали шлюбний договір, оскільки однією з найважливіших його функцій є надання можливості уникнути в майбутньому майнових конфліктів, що можуть виникнути під час спільного проживання у шлюбі, які здатні призвести до розлучення.
Укладення шлюбного договору може стати в нагоді молодим людям, які вирішать поєднати своє життя, а також подружжю з багаторічним досвідом спільного проживання, та вчергове нагадати, що не варто забувати, що укладення такого договору слугуватиме запорукою стабільності та впевненості у завтрашньому дні.
Шлюбний договір відомий ще з часів римського права, проте до закінчення радянського періоду в Україні такий правовий інститут був відсутній. В національному законодавстві він з’явився лише у 1992 р., коли були внесені відповідні зміни та доповнення до Кодексу про шлюб і сім’ю України. Кодекс було доповнено статтею про право подружжя на укладення шлюбного контракту. З прийняттям Сімейного кодексу України (який набрав чинності 01.01.2004 р.) інститут шлюбного договору був збільшений за обсягом і змістом. Зокрема, було розширено коло осіб, які мають право на укладення між собою шлюбного договору, визначено зміст та обумовлено форму договору, порядок внесення до нього змін і доповнень, відмови від договору, а також підстави, за яких договір може бути розірваний або визнаний недійсним.