Як і інші, сімейні відносини можуть інколи підносити не зовсім приємні сюрпризи. Одним з таких може стати борг, що виник раптово для одного з подружжя.
Загалом можливість звернутись до «другої половинки», коли перша не виконує свій обов’язок зі сплати заборгованості, регламентується ст. 65 СК України. Так, договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім’ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Це неодноразово підтверджувалося судовою практикою.
Так, ВП ВС у справі № 638/18231/15-ц, а згодом КЦС ВС у справі № 205/5882/18 звернули увагу, з-поміж іншого, на те, що обов’язок подружжя перед кредитором є, до того ж, солідарним, а не має поділятися навпіл: якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, цивільні права та обов’язки за цим договором виникають у обох з подружжя, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. У такому разі інший з подружжя, котрий не згоден нести солідарну відповідальність, може оскаржити вимогу кредитора, якщо доведе факт витрачання отриманих у борг коштів не в інтересах сім’ї.
Все — в сім’ю
Тут ми тісніше стикаємось з формулюванням «в інтересах сім’ї». Ч. 2 ст. 65 СК України встановлює загальне правило, котре полягає у тому, що при укладенні договору одним з подружжя вважається, що він діє за згодою іншого з подружжя.
Під час розгляду вказаної вище справи ВП ВС навіть звернулась до Словника української мови для тлумачення слова «союз», яким визначається шлюб у розумінні СК України. Розкривши союз як «тісну єдність, зв’язок між чимось», ВП ВС дійшла висновку, що законодавцем у СК України закріплено презумпцію спільності інтересів подружжя. Тягар доведення зворотного покладається на того з подружжя, хто заперечує спільність інтересів на момент отримання кредиту.
До прикладу, у справі № 752/7501/18 дружина боржника заперечувала свій обов’язок перед кредитором чоловіка на підставі того, що останній використав отримані кошти не в інтересах сім’ї, а на власні цілі. КЦС ВС під час перегляду висновків судів попередніх інстанцій вказав на занадто формальний підхід до розгляду справи: «Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім’ї, чи підтверджено це відповідними доказами. Більше того, апеляційний суд жодним чином не дослідив докази, подані ОСОБА_3 на підтвердження факту використання коштів не в інтересах сім’ї, а в інтересах приватного підприємства».
Скасування постанови апеляційного суду та передача справи на новий розгляд залишають надію на уникнення невиправданого покладення зобов’язання на того з подружжя, хто не мав жодного відношення до укладення договору позики/кредиту.
А раптом розлучення?
Перейдемо до ще менш радісної ситуації: кошти позичались дійсно в інтересах сім’ї, згодом сім’ї не стало, а борг залишився. Що відбувається в такому випадку?
Судова практика виходить з позиції, що розлучення не є перешкодою для солідарної відповідальності подружжя. Показова у багатьох питаннях постанова ВП ВС у справі № 638/18231/15-ц містить також вказівку на ст. 68, 69 СК України, відповідно до яких розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Поділити таке майно подружжя може, незважаючи на розірвання шлюбу. Отже, ВП ВС дійшла висновку: той факт, що особи не врахували відповідні боргові зобов’язання при укладенні договору про поділ майна, не може доводити відсутність цих спільних боргових зобов’язань у колишнього подружжя.
Виходить, що боргові зобов’язання нарівні з іншим майном мають бути враховані під час поділу спільного сумісного майна подружжя, інакше заборгованість так і залишиться спільною.
Зазначене знайшло прояв і у справі № 638/17330/16-ц, де між дружиною та третьою особою було укладено договір позики задля придбання квартири, яка під час поділу спільного майна подружжя була розділена між колишнім подружжям у рівних частках. З огляду на той факт, що зобов’язання за договором позики дружина виконала самостійно вже після розлучення, вона звернулась до суду з вимогою про визнання заборгованості спільною та стягнення з відповідача на її користь частини боргу в якості регресу. Верховний Суд підтримав позицію судів першої та апеляційної інстанцій, які вказали на факт виконання позивачкою обов’язку за відповідача, а отже, на її право отримати відшкодування частини сплачених нею грошових коштів.
Водночас поділ спільного майна подружжя не може використовуватись як засіб уникнення виконання зобов’язання за кредитним договором чи договором позики, про що неодноразово вказував Верховний Суд, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника (справа № 337/474/14-ц).
Не тільки в горі, а й у радості
Якщо питання солідарної відповідальності подружжя розглянуте на практиці всебічно, то можливість існування зворотної ситуації наразі не досліджена.
Чи може подружжя виступати «солідарними кредиторами» у відносинах з боржником? Таке питання постало у нашій практиці в одній зі справ. Суть її в тому, що кредитор-дружина уклала договір позики, а боржник свій обов’язок з повернення коштів не виконує. Після відкриття провадження у справі щодо стягнення заборгованості стало відомо про наявність у чоловіка кредитора додаткових доказів у вигляді листування з боржником, в якому останній визнає заборгованість та підтверджує часткове виконання зобов’язання. Клопотання представника позивача про долучення та забезпечення доказів було залишене без задоволення. В ухвалі суддя зазначила, що чоловік кредитора не є стороною спірних правовідносин, тому його листування з боржником не може бути використане в якості доказів у справі.
Під час апеляційного оскарження винесеної ухвали ми звернулися все до тієї ж ст. 65 СК України (договір, укладений одним з подружжя, створює обов’язки для іншого з подружжя). Видається логічним, що у випадку розпорядження спільним сумісним майном одним з подружжя права щодо такого майна, зокрема права кредитора, виникають також у іншого з подружжя. Зворотне трактування наведеної норми є досить формалізованим та обмежуючим права іншого з подружжя.
Якщо чоловік чи дружина мають відповідати всім своїм майном за борги навіть свого колишнього подружжя, чому особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, не можуть окремо один від одного вести спілкування з, по факту, спільним боржником? Але головне питання, як на нас, у тому, чи може інший з подружжя, який формально не є кредитором за договором позики і його стороною, отримувати кошти від боржника як солідарний кредитор? Наше бачення таке, що у випадку укладення чоловіком чи дружиною договору позики інший з сім’ї має бути наділений рівним правом на отримання часткового або повного виконання зобов’язання як особа, що є спільним сумісним власником позиченого майна. Принаймні, у випадку ініціювання судового провадження така особа не має бути цілком відсторонена від розгляду справи, а докази, якими вона володіє, мають враховуватись судом.
На сьогоднішній день провадження за нашою апеляційною скаргою вже відкрите, а ми перебуваємо в очікуванні позиції суду з приводу описаної ситуації та сподіваємось отримати відповіді на відкриті питання.