До Верховної Ради внесено законопроєкт №6454-1 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо дотримання розумних строків кримінального провадження)» з пропозицією заміни понятих відеофіксацією слідчих дій. Які наслідки це матиме? Чи потрібен такий законопроєкт? На цю тему розмірковують юристи провідних вітчизняних ЮК.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Пояснювальна записка виглядає не як парламентський документ, а як політичний маніфест
Олександр Матвієнко, юрист Sayenko Kharenko, адвокат
У пояснювальній записці до законопроєкту №6454-1 його автори пояснили свою ініціативу необхідністю дотримання розумних строків у кримінальних провадженнях, особливо звертаючи увагу на ряд проваджень щодо правопорушень, які відбулись у центральній частині Києва взимку 2013–2014 рр. Хоча загалом ця пояснювальна записка більше виглядає не як парламентський документ, а як політичний маніфест. На мою думку, законопроєкт у випадку його прийняття у поточній редакції призведе до порушення правоохоронцями основоположних принципів кримінального процесу, таких як повага до людської гідності, недоторканість житла чи іншого володіння особи, забезпечення права на захист та публічність.
Насамперед, він пропонує повністю прибрати інститут понятих у кримінальному провадженні й замінити їх участь відео- та аудіофіксацією слідчих та процесуальних дій. У т.ч. під час проведення обшуку житла, особистого обшуку та відмови особи від підпису на процесуальних документах. Що цікаво, адекватного пояснення подібній ініціативі у пояснювальній записці не надано. Факт зловживання правоохоронцями їхніми повноваженнями під час проведення слідчих та процесуальних дій, на жаль, є загальновідомим. Саме тому був створений інститут понятих — для забезпечення належного контролю за силовиками під час проведення слідчих дій. Прикладів імовірних зловживань правоохоронцями можна навести безліч. Як мінімум, під час особистого обшуку чи обшуку житла вони можуть «знайти» на місці події речі та документи, яких насправді до цього не було. Не тільки кожний правник, а й пересічний громадянин неодноразово чув про подібні ситуації. І поняті якраз є певним запобіжником проти подібних зловживають та навіть можуть їх попередити чи внести до протоколу обшуку відомості про відповідну поведінку силовиків.
Важливо зазначити, що у часи активного розвитку інформаційних технологій очевидним є ризик внесення необхідних силовикам змін до електронного файлу, який було створено за результатами проведення обшуку. Особливо з огляду на те, що відеофіксацію будуть забезпечувати працівники оперативних підрозділів, що не передбачає можливість стороннього контролю за процесом створення та обробки відео/аудіо. Саме тому прийняття законопроєкту в поточній редакції недопустиме. Представники силових органів і так часто зловживають своїми повноваженнями, і надавати їм нові можливості та інструменти для порушення конституційних прав та свобод громадян не можна. Загалом правоохоронці можуть навіть банально щось вкрасти. На жаль, такі випадки трапляються. Наприклад, під час проведення обшуку в кабінеті судді у так званій «справі суддів Подільського суду», ймовірно, представники антикорупційного органу викрали жіночі парфуми та статуетку Феміди. Або вказані речі зникли загадковим чином. Очевидно, пильність понятих у вказаному випадку була не найкращою.
У частині надання силовикам інструментів для зловживань важливо згадати ще одну новелу законопроєкту, яка передбачає надання прокурорам можливості виносити постанови про тимчасовий доступ до відомостей, що містяться на електронних носіях інформації. Це означає, що будь-який силовик, маючи постанову прокурора, може отримати доступ до будь-яких електронних відомостей, наприклад, до телефона кожного пересічного громадянина. На жаль, інститут прокуратури у його сучасному стані не зможе забезпечити відсутність подібних зловживань, що свідчить, як мінімум, про передчасність законопроєкту.
Продовжуючи ідею порушення конституційних прав громадян, автори проєкту пропонують під час судового розгляду не досліджувати документи повністю, обмежившись розглядом лише «необхідних» для провадження частин. Але ж очевидно, що про книгу не судять по обкладинці, і одна частина документа може повністю суперечити іншій. Тому вказана зміна призведе лише до порушення принципу всебічності судового розгляду. Висновок щодо змісту та наслідків законопроєкту очевидний: його прийняття недопустиме. Його автори мають на меті надати силовим органам можливість свавільно втручатись у конституційні права громадян.
Інститут понятих може існувати поряд з фіксацією
Анастасія Гевчук, юрист ЮК «Де-Юре»
Проєкт Закону України №6454-1 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо дотримання розумних строків кримінального провадження)» передбачає кілька ключових змін, які в сукупності, по ідеї авторів проєкту, повинні вплинути на принцип розумності строків, який на сьогодні дійсно нівелюється як через надмірну завантаженість слідчих, так і через певні процесуальні нюанси, на які автори звертають увагу. Пропонується оптимізувати строки кримінального провадження через введення відеофіксації процесуальних дій, залучення оперативних підрозділів, розгляд відводу судді, а також введення такої процесуальної дії, як невідкладне здійснення тимчасового вилучення речей і документів тощо.
Щодо відеофіксації, то передбачається внесення відповідних змін у ст. 104 КПК України «Протокол» та ст. 223 «Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій». Для початку варто розібратися, що саме хочуть змінити, щоб уникнути розширеного тлумачення.
У ст. 104 КПК запропоновано внести зміни до п. 6, де передбачено, що у випадку відмови особи, яка брала участь у процесуальних діях, підписати протокол така відмова фіксується за допомогою технічних засобів, про що зазначається в протоколі. Раніше це фіксувалося підписами понятих. У ч. 7 ст. 223 запропоновано виключити вимогу, що слідчий та прокурор зобов’язані запросити понятих, а натомість зазначити, що слідчий та прокурор зобов’язані здійснювати аудіо- та відеозапис ходу проведення слідчих дій. Проте звертаю увагу, що стосується це не всіх слідчих дій (як і у випадку з понятими, а лише пред’явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, у т.ч. пов’язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідчення особи.
А також додано поправку про те, що обшук житла чи іншого володіння особи здійснюється при обов’язковій аудіо- та відеофіксації. На сьогоднішній день такі слідчі дії здійснюються з обов’язковою участю понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксації.
Для оцінки цього нововведення необхідно розуміти, що відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК, поняті входять до кола учасників кримінального провадження. Проте порівняно з іншими учасниками, вони не мають окремо передбачених для них прав та обов’язків, а отже, не мають чіткого процесуального статусу. На сьогодні їх роль зводиться лише до присутності та проставлення підпису в протоколі, який вони засвідчують. Проте такі особи найчастіше жодним чином самостійно не впливають на дотримання процесуальних вимог у проведенні слідчих дій і зазвичай не розуміють, що вони можуть бути викликані до суду в якості свідків і повинні надати свідчення щодо побачених і зафіксованих ними слідчих дій. Буває й таке, що через тривалий час після проведення процесуальної дії вони забувають важливі для суду деталі, можуть перекрутити факти і цим зашкодити провадженню. Більше того, часто поняті при проведенні слідчої дії залишають не свої особисті дані, а чужі або видумані, оскільки побоюються всього, що пов’язано з розслідуванням злочинів, і мають упередження щодо поліції як державного органу. А така ситуація унеможливлює пошук понятих, яких необхідно допитати як свідків.
На практиці участь понятих є швидше формальністю, ніж реальною функцією. А тому вважаю, що введення обов’язкової відеофіксації — новела позитивна. Проте необхідний чіткий контроль за тим, хто буде здійснювати таку фіксацію, як відео буде задокументоване та збережене від посягань на його знищення, зміну чи видалення окремих його частин. До того ж, таке відео має бути наданий захиснику підозрюваного, обвинуваченого.
Позитивного у відеофіксації достатньо, і найперше — це фіксація всього процесу, а отже, і можливість виявлення недотримання слідчими, оперативниками, прокурором процесуальних вимог до слідчої дії. При участі понятих довести недотримання слідчим норм закону складно, оскільки поняті найчастіше не здатні оцінити такі дії. А так у адвоката, окрім складення зауважень, буде підтвердження у вигляді відеозапису. По-друге, самі слідчі, імовірно, будуть більш ретельно підходити до виконання своїх обов’язків, адже відео допомагає деталізувати та побачити хід слідчої дії, яку раніше відтворювали лише описом на папері.
Вважаю, що доцільно було б передбачити, що присутність понятих можлива і при відеофіксації, за умови, якщо сторона захисту наполягає на участі понятих і має можливість забезпечити їх присутність. Обов’язкова аудіо- та відеофіксація слідчих дій, на мою думку, — безумовно позитивне рішення за умови дотримання безпеки та захисту відеозапису від знищення, зміни тощо, а також за умови отримання такого відеозапису стороною захисту. Та разом з тим вважаю, що інститут понятих за бажанням сторони провадження може існувати поряд з фіксацією, і в такому випадку буде досягнуто найбільшої достовірності.
У авторів законопроєкту №6454-1 є прихована мета
Анатолій Романюк, керівник практики кримінального права АО «Вдовичен та партнери»
Законопроєкт №6454-1 подається його авторами як механізм оптимізації для дотримання розумних строків при проведенні досудового розслідування та судового розгляду. Насправді ж, на мою думку, у авторів проєкту зовсім інша, прихована мета — порушення балансу загальних засад кримінального провадження щодо диспозитивності та змагальності сторін на користь сторони обвинувачення, а також порушення конституційних прав громадян. Почну з понятих. Автори законопроєкту пропонують не повністю замінити їх як застарілий радянський рудимент відеофіксацією слідчих дій, а лише за певних, обмежених обставин, коли роль понятих насправді чисто статична й несуттєва.
Інститут понятих у царській Росії та за часів СРСР був спрямований, насамперед, на дотримання певних гарантій законності та достовірності отримання доказів, зокрема, при проведенні обшуків, впізнанні тощо. Факт і зміст слідчої дії поняті зобов’язані засвідчити своїми підписами. Незалежні поняті були свого роду гарантом законності та об’єктивності при проведенні деяких слідчих дій. Проте з суттєвим технічним прогресом, використанням під час досудового розслідування технічних засобів фіксації змісту слідчих дій потреба у понятих, на мою думку, відпала.
Однак автори законопроєкту під приводом боротьби за дотримання розумних строків (а насправді, як зазначалося вище, для порушення балансу загальних засад кримінального провадження на користь сторони обвинувачення і порушення конституційних прав громадян) не наважились, на мою думку, на скасування інституту понятих при проведенні слідчих дій в цілому та заміну їх фіксацією технічними засобами. Така заміна пропонується авторами законопроєкту вибірково і лише у ч. 7 ст. 223 КПК України, тобто лише при пред’явленні особи, трупа чи речі для впізнання, огляду, в т.ч. пов’язаного з ексгумацією, при проведенні слідчого експерименту, освідченні особи. Нардепи передбачають, зокрема, можливість використання понятих у запропонованих ними змінах до ст. 104 КПК України — якщо особа відмовляється підписати протокол слідчої дії за її участі, для фіксації такої відмови, щоправда, з одночасною фіксацією цього факту за допомогою технічних засобів.
Чому не можна зафіксувати відмову особи від підписання протоколу слідчої дії за її участі лише за допомогою технічних засобів, без залучення понятих, незрозуміло. Залишається недоторканим авторами законопроєкту №6454-1 інститут понятих і при проведенні огляду житла та обшуків відповідно до ч. 2 ст. 237 та абз. 2 і 3 ч. 7 ст.223 КПК. У часи діджиталізації та переведення документообігу з паперових на електронні носії інститут понятих у кримінальному провадженні є тягарем, який давно втратив свою основну роль — бути гарантом об’єктивності результатів проведених слідчих дій.
Наразі правоохоронні органи, за моєю інформацією, витрачають суттєві ресурси зі своїх оперативних фондів на оплату послуг понятих, якими здебільшого є або студенти, або пенсіонери, що залучаються до тих слідчих дій, де участь понятих обов’язкова. На мою думку, це є додатковим аргументом на користь скасування інституту понятих в цілому.
Щодо реальної мети авторів законопроєкту, то вважаю його шкідливим і таким, що не потрібен суспільству, ще й тому, що його автори фактично намагаються легалізувати участь оперативних працівників у проведенні таких слідчих дій, як огляд та обшук житла чи іншого володіння особи. Замасковано це під пропозицію змін до ч. 3 ст. 41 КПК, якими пропонується надати слідчому право доручати оперативним працівникам «виконання заходів забезпечення кримінального провадження», серед яких, відповідно до ст. 131 КПК, є й тимчасовий доступ до речей і документів, тимчасове вилучення майна (обшук), арешт майна тощо. Фактично цей законопроєкт був підготовлений і поданий його авторами після проголошення постанови об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 6 грудня 2021 р. у справі №663/820/15-к, якою було висловлено правову позицію, що слідчі та прокурори не мають повноважень доручати оперативним працівникам проводити обшук житла та іншого володіння особи. Адже ст. 30 Конституції України гарантує кожному недоторканість житла чи іншого володіння. Згідно з цією статтею, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. Тобто лише суд може надати право порушувати недоторканість житла. І лише виключно слідчому і прокурору (ст. 236 КПК). Самі ці посадові особи не наділені повноваженнями підміняти суд і на власний розсуд передавати своє персональне право на порушення недоторканості житла для проведення в ньому обшуку оперативним працівникам.
На мою думку, саме приховане узаконення можливості слідчого і прокурора передоручити проведення обшуків оперативним працівникам без рішення суду є істинною метою авторів законопроєкту та свідчить про його антиконституційну спрямованість, тому в такому вигляді він непотрібний і шкідливий.