(Продовження. Початок у №1 (755) від 18.01.2022 р.та №2 (756) від 25.01.2022 р.)
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Системний аналіз положень чинного законодавства свідчить, що перше, ніж направити обвинувальний акт до суду, слідчий, дізнавач та прокурор мають оцінити сукупність встановлених під час досудового розслідування обставин не лише на предмет подальшої спроможності висунутого обвинувачення, а й з точки зору поверхневої перевірки судом його втілення в обвинувальному акті. Вимоги до пред’явленого обвинувачення, які об’єктивізуються безпосередньо в судовому розгляді, в поєднанні з судовою практикою повернення обвинувальних актів дають можливість сформувати умовний check-лист. Так, перед направленням обвинувального акта до суду для розгляду по суті прокурором мають бути надані стверджувальні відповіді на такі питання:
1) Чи мало місце інкриміноване особі діяння і чи наявний у ньому склад кримінального правопорушення?
2) Чи немає у кримінальному провадженні обставин, що зумовлюють його закриття під час досудового розслідування?
3) Чи проведено досудове розслідування повно і об’єктивно?
4) Чи з’ясовані всі обставини, які мають значення для справи і будуть досліджуватися під час судового розгляду?
5) Чи підтверджується висунуте в обвинувальному акті обвинувачення наявними у справі доказами?
6) Чи отримані докази, якими обґрунтовується обвинувачення, у передбачений законом спосіб?
7) Чи правильно кваліфіковане діяння?
8) Чи дотримані при здійсненні досудового розслідування належні правові процедури?
9) Чи відображені в обвинувальному акті всі обставини, що є визначальними при кваліфікації діяння за відповідною статтею Кримінального кодексу України (конкретність обвинувачення)?
10) Чи складений обвинувальний акт відповідно до вимог ст. 291 КПК України (в т.ч. чи містить він всі необхідні додатки)?
11) Чи підписаний і затверджений він уповноваженими особами?
12) Чи до закінчення строку досудового розслідування сторона обвинувачення звертається до суду з обвинувальним актом (фактично направляє його)?
13) Чи наявні обставини, які можуть піддати сумніву вручення обвинувального акта підозрюваному?
На перший погляд, зумовити повернення обвинувального акта можуть лише останні 5 питань. Однак раніше вже було проілюстровано, що неконкретність законодавчих норм регулювання цього питання призводить до ще більшого їх розмиття судовою практикою. Її аналіз свідчить про тенденцію змішування власне формальних та змістовних критеріїв відповідності обвинувального акта вимогам закону з суттю пред’явленого обвинувачення, а в деяких випадках і з обставинами, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Застосування такого алгоритму, звісно, не стане абсолютною страховкою від повернення обвинувального акта (при бажанні можна повернути будь-який), однак може максимально забезпечити його і від цього, і від повного фіаско під час подальшого судового розгляду.
***
Повернення обвинувального акта є проблемним з точки зору не лише нормативних передумов (відсутності чітких і однозначних критеріїв), а й впливу такого рішення на подальший рух кримінального провадження і на права особи, притягнутої до кримінальної відповідальності. Після повернення обвинувального акта автоматично актуалізуються питання, на які законодавець при розробці й подальшій «шліфовці» Кримінального процесуального кодексу України відповідей не надає.
1) Проблема процесуального статусу особи: який процесуальний статус має особа, обвинувальний акт щодо якої направлений до суду, однак повернутий прокурору?
2) Проблема усунення недоліків обвинувального акта: чи має суд при направленні обвинувального акта прокурору надавати конкретні вказівки щодо того, які недоліки слід виправити? Протягом якого строку мають бути усунуті допущені недоліки? Які дії мають вчиняти органдосудового розслідування та прокурор для їх усунення?
3) Проблема запобіжного заходу: який суб’єкт (слідчий суддя, суд чи апеляційний суд у випадку оскарження рішення про повернення обвинувального акта) уповноважений на здійснення судового контролю, якщо до особи застосований запобіжний захід?
4) Проблема строків і стану кримінального провадження: як визначати стадію кримінального провадження? Як обраховувати в такому випадку строки досудового розслідування і чи можливе їх продовження? Чи слід відновлювати досудове розслідування?
Проблема процесуального статусу особи
З передачею обвинувального акта до суду відбувається трансформація процесуального статусу особи, притягнутої до кримінальної відповідальності. Згідно зі ст. 42 КПК України, особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 цього Кодексу, визнається обвинуваченим (підсудним). КПК України наділяє обвинуваченого рядом процесуальних прав, які частково збігаються з тими, які він мав у статусі підозрюваного, та з’являються нові процесуальні можливості. Це, зокрема, право брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення; збирати і подавати суду докази; висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження тощо. Слід підкреслити, що процесуальні права складають серцевину статусу особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
В ситуації ж повернення обвинувального акта особа вже не є підозрюваним, тому що досудове розслідування закінчено і обвинувальний акт передано до суду. З іншого боку, формально набувши статусу обвинуваченого, особа не має жодної можливості користуватися наявними у неї правами. Тобто особа, яку притягнуто до кримінальної відповідальності, на невизначений строк «зависає» між двома великими етапами кримінального провадження — досудового розслідування і судового розгляду. І це при тому, що відповідно до ч. 5 ст. 28 КПК України, кожен має право, або щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите. З іншого боку, зміст прав підозрюваного, обвинуваченого надає особі з відповідним процесуальним статусом можливість процесуально впливати на хід та результати процесу. В умовах повернення обвинувального акта відсутні жодні можливості сторони захисту — від неї не залежать ні прискорення виправлення недоліків, у зв’язку з якими його було повернуто, ні потенційна зміна позиції сторони обвинувачення.
Проблема усунення недоліків обвинувального акта
КПК України не містить приписів про те, який строк надається прокурору для усунення недоліків обвинувального акта після його повернення. Виходячи зі ст. 28 КПК України, такий строк має бути розумним — об’єктивно необхідним для того, щоб привести повернутий обвинувальний акт у відповідність до вимог закону. Поза межами правового регулювання залишається питання, чи має суд встановлювати відповідний розумний строк, виходячи з конкретних недоліків, які зумовили повернення обвинувального акта, чи прокурор, отримавши його для доопрацювання, самостійно має визначитися з цим строком.
На нормативному рівні також не визначено, чи має суд при поверненні обвинувального акта вказати на конкретні дії, які слід здійснити прокурору для усунення встановлених недоліків. Очевидно, що відповідні вказівки суду суперечать ідеї змагальності судового розгляду та порушують баланс функцій у кримінальному процесі, однак у 2012 р. Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ мав інший погляд на це. У листі від 03.10.2012 р. №223-1430/0/4-12 «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» він зазначив, що ухвалою про повернення обвинувального акта суд зобов’язує прокурора усунути виявлені недоліки протягом визначеного ним розумного строку, який має бути достатнім для виправлення допущених недоліків. Проведення будь-яких слідчих або інших процесуальних дій, окрім тих, що зазначені в ухвалі про повернення обвинуваль- ного акта, у кримінальному провадженні не допускається. Докази, отримані при проведенні процесуальних дій, не визначених в ухвалі про повернення матеріалів кримінального провадження, згідно ч. 8 ст. 223 КПК є недопустимими. Такі формулювання досить небезпечні, адже дозволяють зробити висновок, що:
1) визначення строку і переліку конкретних процесуальних дій, які має вчинити прокурор, покладається на суд;
2) прокурор, у свою чергу, після повернення обвинувального акта може проводити спрямовані на отримання доказів процесуальні дії, які визначені у відповідній ухвалі суду.
Тоді чим відрізняється повернення обвинувального акта прокурору від повернення справи на додаткове розслідування за КПК 1960 р.? Щодо встановлення судом при поверненні обвинувального акта конкретного строку, то це вбачається цілком доцільним, адже змушує сторону обвинувачення не зловживати прогалиною в законі і вчиняти оперативні дії для повторного направлення вже виправленого обвинувального акта з метою досягнення ефективності кримінального провадження і найскорішого представлення особи перед судом. Адже на практиці мають місце випадки, коли виправлений обвинувальний акт не направляється до суду місяцями чи й роками. Зокрема, таке має місце у випадках, коли пред’явлене обвинувачення має недоліки в доказовій основі, і стороні обвинувачення відомо про наявність слабких позицій в матеріалах кримінального провадження, або про це зазначив суд у своєму рішенні. Не слід при цьому забувати, що при поверненні обвинувального акта особа залишається притягнутою до кримінальної відповідальності, не маючи можливості навіть оскаржити бездіяльність прокурора в цьому питанні або рішення чи дії, пов’язані з усуненням недоліків повернутого обвинувального акта.
Проблема запобіжного заходу
З поверненням обвинувального акта виникає питання повноважень судових суб’єктів на застосування (якщо в цей період виникає така необхідність) або продовження раніше обраного запобіжного заходу. Так, якщо усунення недоліків обвинувального акта вимагає часу, то:
1) чи може прокурор за наявності підстав клопотати про застосування запобіжного заходу, а 2) захист — про зміну раніше обраного? і 3) основне: до кого він має звертатися з клопотанням про продовження раніше обраного запобіжного заходу — до слідчого судді, суду чи апеляційного суду, якщо відповідне рішення суду першої інстанції оскаржене?
Очевидно, що при поверненні судом обвинувального акта і фактично повороті кримінального провадження з судової стадії на етап, який у КПК України нормативно не регламентований, суд не має повноважень на вирішення питань, пов’язаних з запобіжним заходом. Такими повноваженнями можна було б наділити слідчого суддю, адже з огляду на п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Тобто визначення слідчого судді як суб’єкта кримінального провадження не обмежує його процесуальні можливості лише досудовим розслідуванням, хоча інші положення КПК України орієнтують саме на таку його локальну роль.
Якщо необхідність обрання запобіжного заходу після повернення обвинувального акта — це майже виключення, то з його продовженням ситуація дещо інша. Наближення кримінального провадження до судового розгляду дійсно може актуалізувати ризики переховування від органу досудового розслідування і суду та впливу на свідків, тож може виникати необхідність у продовженні раніше обраного запобіжного заходу. Сторона захисту, в свою чергу, має право ставити питання про зміну запобіжного заходу, а в умовах повернення обвинувального акта так діяти навіть необхідно.
У більшості випадків клопотання про продовження запобіжного заходу розглядаються апеляційними судами одночасно з апеляційною скаргою на ухвалу суду про повернення обвинувального акта. На сьогоднішній день до цього звикли всі учасники кримінального провадження, і для сторони обвинувачення абсолютно визначеною є можливість поставити це питання перед судом апеляційної інстанції. Разом з тим, практику продовження запобіжного заходу судом апеляційної інстанції не можна вважати правильною як з точки зору правової визначеності і якості кримінально-процесуального закону, так і з позиції засад і завдань кримінального провадження. По-перше, продовження запобіжного заходу не є повноваженням апеляційної інстанції за законодавчим визначенням. По-друге, повернення обвинувального акта з будь- яких підстав свідчить про те, що суд своїм рішенням на даному етапі визнав пред’явлене обвинувачення не готовим для розгляду.
І хоча таке судове рішення на момент апеляційного перегляду не вступило в законну силу, у продовженні запобіжного заходу за умови попередньо встановленої неспроможності пред’явленого обвинувачення вбачається логічна помилка. Якщо запобіжний захід продовжується при скасуванні ухвали суду зі спрямуванням обвинувального акта для розгляду по суті, це хоч якось можна пояснити, а коли це питання вирішується одночасно з залишенням у силі рішення про повернення обвинувального акта, виникає правовий оксюморон. Адже з одного боку, держава не змогла належним чином висунути особі обвинувачення у вчиненні злочину, а з іншого — особа обмежується в правах, і такі обмеження пов’язані саме з таким обвинуваченням. Не може бути продовжений запобіжний захід у кримінальному провадженні, висунуте обвинувачення в якому дефектне за формальними чи змістовними ознаками.
І навпаки, неспроможність агентів держави у найкоротший строк сформувати з висунутого обвинувачення предмет судового розгляду тивності і дотримання розумних строків, тож створює презумпцію на користь пом’якшення заходів, вжитих для забезпечення дієвості цього кримінального провадження, через втручання у право особи на свободу. Однак питання зміни запобіжного заходу автоматично не вирішується, а для його лобіювання стороною захисту відсутня належна правова процедура.
Проблеми стану і строків кримінального провадження
Кримінальне провадження — це поетапний процес, кожна стадія якого має початкову і кінцеву точки та наповнена відповідним процесуальним змістом. Очевидно, що після повернення обвинувального акта кримінальне провадження ніби «зависає» між стадіями, настає «процесуальне міжсезоння». Не можна стверджувати, що в цьому випадку відбувається повернення на стадію досудового розслідування — КПК України просто не передбачає на такі випадки жодних положень. За межами правового регулювання залишаються і функції слідчого як основного суб’єкта досудового розслідування, і повноваження прокурора. Природа діяльності прокурора після повернення обвинувального акта (здійснення процесуальних дій, спрямованих на усунення його недоліків) не співвідноситься зі змістом досудового розслідування як стадії кримінального провадження. Якщо ж припустити, що кримінальне провадження регресує на стадію досудового розслідування, автоматично актуалізується проблема строків. КПК України не надає відповіді, чи продовжується їх перебіг, адже з направленням обвинувального акта до суду досудове розслідування закінчується як стадія процесу. Через широке тлумачення терміну «досудове розслідування» можна обґрунтувати продовження перебігу його строків після повернення обвинувального акта прокурору і враховувати період, протягом якого прокурор усуває його недоліки, в загальний строк досудового розслідування. Але як бути, якщо обвинувальний акт був направлений до суду в межах строку, але в останні дні досудового розслідування, і для виконання вимог ухвали суду банально немає процесуального часу? Чи можливо і доцільно поширювати на такі ситуації дію положень про продовження строку досудового розслідування? Навряд чи. КПК України містить два порядки його продовження: до повідомлення особі про підозру і після повідомлення за участю підозрюваного, а як зазначено вище, з цим процесуальним статусом вже є проблема. До того ж, продовження строку досудового розслідування з дня повідомлення особі про підозру законодавчо обумовлене лише неможливістю його закінчення у встановлений законом строк внаслідок складності провадження (для дізнання), особливої або виняткової його складності, що логічно і процесуально не узгоджується з обставиною повернення обвинувального акта.
Досудове розслідування фіксується в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. І якщо вважати, що актуальною стадією стає досудове розслідування, до нього слід вносити відомості, які дозволять проводити подальші процесуальні дії саме на даному етапі. У цьому ключі виникає питання відновлення досудового розслідування, що має розповсюджене застосування в практичній діяльності слідчих і прокурорів — після повернення обвинувального акта досудове розслідування відновлюється, про що виноситься постанова і вноситься інформація до ЄРДР. Однак відповідно до чинної моделі українського кримінального провадження, відновити можна лише зупинене досудове розслідування. В ситуації ж повернення обвинувального акта досудове розслідування не зупинялося, а в певний момент було закінчене у зв’язку з настанням передбачених в законі умов. І виникає замкнене коло: відновлювати досудове розслідування немає законодавчих підстав, оскільки воно не було зупинене, а проводити і фіксувати процесуальні дії без відновлення досудового розслідування в ЄРДР немає технічної можливості.
***
Це далеко не всі процедурні питання, які виникають після повернення обвинувального акта прокурору, що в сукупності з невизначеністю нормативних критеріїв для цього шкодить розумності строків і ефективності кримінального провадження. При цьому більшість недоліків, які зазначаються в ухвалах про повернення обвинувальних актів, можна усунути під час підготовчого судового засідання (на що часто вказується при апеляційному перегляді), а вказані в обвинувальному акті фактичні обставини кримінального правопорушення, його правова кваліфікація та формулювання обвинувачення мають бути предметом дослідження виключно під час розгляду кримінального провадження по суті з відповідними наслідками такого розгляду, втіленими у постановленому судовому рішенні.