Показання потерпілого, свідка займають провідне місце серед доказової бази у кримінальних провадженнях. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Саме на показаннях свідка, потерпілого будується обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення. Але досить часто виникає проблема щодо надання свідком, потерпілим недостовірних показань, навіть незважаючи на передбачену кримінальну відповідальність. Для прикладу, ключовий свідок під час допиту на стадії досудового розслідування надає показання, відповідно до яких сторона захисту будує стратегію захисту підозрюваного / обвинуваченого. Але під час допиту на стадії судового розгляду свідок кардинально змінює свої показання на протилежні, та, як наслідок, сторона захисту вимушена змінювати стратегію. Та це непоодинокі випадки, це стало нормою, а не винятком. Так, ст. 384 КК України передбачена кримінальна відповідальність за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу, яка полягає, зокрема і в завідомо неправдивих показання свідка, потерпілого. Та чи насправді можна «довіряти» показанням свідка, потерпілого? Аналіз тенденцій судової практики Навіть незважаючи на те, що таких осіб перед допитом попереджають про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, це їх не лякає, з огляду на мізерну судову практику з цього питання, ймовірність притягнути особу до відповідальності за ст. 384 КК України досить мала. Для наглядного прикладу звернемось до статистичних даних судової практики. У 2023 році судами першої інстанції було ухвалено 23 вироки, укладено 7 угод про визнання винуватості та 19 проваджень закрито. Для порівняння візьмемо роки до пандемії Covid-2019 та повномасштабного вторгнення агресора на територію України: 2019 та 2021 роки. Варто звернути увагу, наведені статистичні дані стосуються прийнятих рішень судом у кримінальних провадженнях за ст. 384 КК України, але відповідно до цієї статті об’єктивну сторону становлять і інші протиправні дії, які не стосуються надання неправдивих показань свідком та потерпілим. Важливим фактором можливості потерпілого, свідка надавати недостовірні показання є безкарність або недостатня міра покарання, тобто особи не бояться бути покараними. Це є реальною загрозою для об’єктивного досудового розслідування та винесення законного судового рішення. Практика Верховного Суду щодо надання неправдивих показань Практика Верховного Суду з цього питання не є обширною. Досить цікавим рішенням є Постанова ВС від 07.06.2022 у справі №461/4421/18. Коротко суть справи. Особа 1 обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК України, у зв’язку з тим, що під час досудового розслідування Особа 1 надав як свідок неправдиві показання, стосовно обставин ДТП. Неправдивість показань полягала в тому, що під час допитів у якості свідка він повідомив обставини, з яких випливало, що автомобілем на момент ДТП керував Особа 2, а не Особа 3, як вважали органи досудового розслідування. Судом першої інстанції ухвалено виправдувальний вирок, судом апеляційної інстанції — залишено вирок без змін. Щодо позиції суду. Суд у Постанові зазначає, що для визнання винуватим у вчиненні злочину, передбаченого статтею 384 КК, сторона обвинувачення має довести, що показання свідка: Недостовірні, тобто містять хибну інформацію про подію, яка є предметом розслідування та/або судового розгляду. Свідок надав таку інформацію, усвідомлюючи її неправдивість. Якщо суд вирішує справу за обвинуваченням свідка у наданні завідомо неправдивих показань за відсутності вироку у справі, в якій такі показання надавалися, він таким чином обмежує можливість суду у тій справі повно і всебічно дослідити всі надані сторонами докази і прийняти рішення за своїм внутрішнім переконанням. Крім того, досліджуючи питання достовірності доказів свідка, суд змушений досліджувати докази, які є предметом оцінки в іншому кримінальному провадженні, а за обставин цієї справи також питання, хто саме є винуватим у тому провадженні. Отже, Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що за відсутності встановленої вироком суду, який розглядає справу, у якій свідок дає показання, недостовірності його показань, неможливо встановити обов`язковий елемент складу злочину, передбаченого статтею 384 КК. Судова практика тільки підтверджує важкість доведення наявності в діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 КК України, та, на жаль, як наслідок, велика кількість осіб залишаються непокараними за вчинені дії. Практичний кейс притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 384 КК України Важливо! Випадки притягнення особи до відповідальності за ст. 384 КК України існують, і яскравий приклад цьому — вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 11.07.2022 у справі № 761/17704/20. Відповідно до цього вироку Особу 1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 384 КК України, що полягав у наступних діях: Особа 1, діючи умисно на користь підозрюваної Особи 2, з метою сприяння в ухиленні її Особи 2 від кримінальної відповідальності, створюючи штучні докази захисту, надала суду завідомо неправдиві показання про те, що впродовж 2015 року на адресу їхнього сумісного з Особою 2 проживання жодних листів, поштових повідомлень про надходження поштового відправлення, зокрема повісток про виклики слідчим Генеральної прокуратури України на ім'я Особа 2 не надходило. В основу обвинувачення покладено результати проведених НСРД, де під час телефонного дзвінка Особа 1 повідомила Особі 2 щодо надходження листа з Генеральної прокуратури України та в подальшому обговорювали можливий виїзд за кордон Особи 2. На підставі результатів проведення НСРД та інших доказів суддею ухвалено обвинувальний вирок. Отже, незважаючи на існуючий механізм притягнення особи до кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань свідком, потерпілим, досить важко притягнути до кримінальної відповідальності особу за вказані дії, але можливо. Стратегія підвищення ефективності правосуддя у справах про надання неправдивих показань Для вирішення проблеми з безкарністю осіб, що надають неправдиві показання, пропонуємо слідувати наступним порадам: заявнику та/або потерпілому дотримуватись принципової позиції, щодо подання заяви про вчинення кримінального правопорушення та подальший контроль реєстрації та внесення відомостей про дане кримінальне правопорушення в ЄРДР; користуючись правами потерпілого, відповідно до ст. 56 КПК України, подавати докази слідчому, прокурору, надавати пояснення, показання; ініціювати виконання будь-яких процесуальних дії, відповідно до ст. 220 КПК України; Звичайно, важливим фактором є активне розслідування органом досудового розслідування, але вищезазначений перелік дій посприяє у розслідуванні та унеможливить закриття провадження з фіктивних підстав.
23 липня 2024, 14:32