27 червня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою» № 671-IX від 04 червня 2020 року.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до Пояснювальної записки вказаний Закон спрямований на припинення діяльності злочинних спільнот, учасників таких спільнот, притягнення до кримінальної відповідальності «злодіїв (ворів) у законі», а також інших учасників злочинних спільнот та осіб, причетних до створення та функціонування злочинних спільнот.
Для цього Законом внесені істотні зміни до Кримінального кодексу України, а саме розширено склад злочину, передбачений ст. 255 «Створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній» та доповнено Кодекс новими статтями, зокрема, статтями 2551 – «Встановлення або поширення злочинного впливу», 2552 – «Організація, сприяння в проведенні або участь у злочинному зібранні (сходці)» та 2553 – «Звернення за застосуванням злочинного впливу». Статтю 255 Кримінального кодексу України було доповнено частиною четвертою, відповідно до якої передбачено відповідальність за «створення злочинної спільноти, тобто об’єднання двох чи більше злочинних організацій, керівництво такою спільнотою».
У частині п’ятій вказаної статті зазначено про відповідальність за дії, передбачені частинами першою, другою або четвертою цієї статті, вчинені особою, яка здійснює злочинний вплив або є особою, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора (злодія) в законі».
Окрім цього, до ст. 255 КК України було додано Примітку наступного змісту:
- 1. Під злочинним впливом у цій статті та статтях 255-1, 255-3 цього Кодексу слід розуміти будь-які дії особи, яка завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям сприяє, спонукає, координує або здійснює інший вплив на злочинну діяльність, організовує або безпосередньо здійснює розподіл коштів, майна чи інших активів (доходів від них), спрямованих на забезпечення такої діяльності.
- 2. Під особою, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі», у цій статті та статтях 255-1, 255-3 цього Кодексу слід розуміти особу, яка завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям здійснює злочинний вплив і координує злочинну діяльність інших осіб, які здійснюють злочинний вплив".
Міжнародний досвід.
Поява в українському законодавстві поняття «вор в законі» є наслідком загальносвітових тенденцій щодо спроб притягнення особи до кримінальної відповідальності не за вчинення особою певного протиправного діяння, а шляхом встановлення наявності у особи певного статусу.
Аналізуючи досвід проведення законодавчих змін у вказаному напрямку, варто згадати про такі держави як Вірменія, Грузія, Італія, Китай, Росія, Казахстан, кожна з яких на рівні національного законодавства закріпила ряд норм, що передбачають кримінальну відповідальність для фізичної особи внаслідок наявності у неї певного статусу.
Наприклад, у законодавство Італії, зважаючи певну специфіку становлення і розвитку злочинних угрупувань, було внесено норми, які передбачають кримінальну відповідальність за «членство у злочинному угрупуванні мафіозного типу».
Варто зазначити про те, що свого роду «каталізатором» для впровадження подібних законодавчих змін у напрямку боротьби з організованою злочинністю на територіях пострадянських держав став позитивний досвід Грузії, яка внаслідок так званої «Трояндової революції» 2003-2004 років розпочала інтенсивну та, як виявилось, доволі дієву боротьбу з організованою злочинністю.
Кримінальний кодекс Грузії у період з 2005 року був доповнений рядом статей, які встановлювали кримінальну відповідальність за членство у злочинній спільноті та перебування особи у статусі «вора (злодія) в законі», за участь у «злодійському зборі», підтримку «діяльності злодійської спільноти» та за звернення до члена «злодійської спільноти»/«вора (злодія) в законі» чи отримання матеріальної вигоди чи матеріальної переваги внаслідок такого звернення.
Передумовами для криміналізації самого статусу «вора в законі» стало те, що рівень організованої злочинності у Грузії постійно зростав. А безпосередньою причиною такого зростання було те, що на території Грузії діяла ціла ієрархічна система на чолі з «ворами в законі». І попри скептицизм та сумніви щодо дієвості впровадження інституту кримінальної відповідальності за наявність статусу «вора в законі», організована злочинність у Грузії фактично була ліквідована. Члени «злочинного світу» або притягувались до кримінальної відповідальності, або змушені були шукати спосіб виїхати за межі Грузії. І саме внаслідок таких дієвих реформ та їх результатів «вори в законі» почали вбачати місце своєї діяльності на території інших пострадянських республік, в тому числі і на території України.
На хвилі цього Російським парламентом було внесено зміни до кримінального кодексу і доповнено його положеннями, які встановлювали кримінальну відповідальність за «зайняття вищого становища в злочинній ієрархії».
У Кримінальному кодексі Республіки Казахстан містяться такі поняття як «координація злочинних дій» та «особа, яка займає провідне становище». Зокрема, під особою, яка займає провідне становище, мається на увазі особа, яка уповноважена керівниками організованих груп (злочинних організацій) повноваженнями з координації злочинних дій, або особа, за якою члени групи визнають право брати на себе найбільш відповідальні рішення, які стосуються їхніх інтересів і визначають напрямок і характер злочинної діяльності.
Таким чином, наслідком «грузинського успіху» у боротьбі з організованою злочинністю стала необхідність прийняття схожих рішень та їх реалізація у інших державах, які зіткнулись з проблемою існування так званих «ворів в законі».
Легалізація термінології.
Відповідно до статей 255-2553 Кримінального кодексу України законодавець вводить у законодавчій обіг поняття «особа, яка здійснює злочинний вплив або є особою, яка перебуває в статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, в тому числі, в статусі «вора у законі». Так, зокрема, згідно з пунктом 2 примітки до статті 255 Кримінального кодексу України під особою, яка перебуває в статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, в тому числі в статусі «вора у законі», слід розуміти особу, яка, завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям, координує злочинну діяльність інших осіб, які здійснюють злочинний вплив.
Наведені вище формулювання та терміни потребують законодавчої конкретизації, оскільки не є зрозумілими критерії для розмежування різних форм об’єктивної сторони перелічених вище складів злочинів, як от «встановлення злочинного впливу» та «поширення злочинного впливу». Відсутність чітких критеріїв для розмежування однієї форми об’єктивної сторони певного складу злочину від іншої впливатиме на правильність кваліфікації кримінального правопорушення та, як наслідок, на можливість правильного застосування конкретної норми права загалом.
Продовжуючи розкриття питання щодо проблем невизначеності та оціночного характеру використаних у законі термінів, потрібно звернути увагу і на те, що поняття «вор у законі» фактично означає наявність у конкретної особи певного неформального статусу у злочинній ієрархії, який жодним чином не врегульований. Жодні офіційні акти та/або документи, які б могли підтверджувати факт наявності такого статусу у особи просто не існують. Набуття такого статусу не супроводжується виданням будь-якого документа у класичному розумінні, який міг би підтверджувати факт наявності такого статусу у конкретної особи.
Відтак, виникають обґрунтовані сумніви щодо того, що законодавче закріплення термінології, яка використовується виключно на рівні та у міжособистісному спілкуванні членів закритої соціальної групи і значення якої не має формального визначення та документального чи будь-якого іншого об’єктивного підтвердження, здатне яким-небудь чином сприяти доказуванню наявності у конкретної особи такого статусу.
Притягнення особи до кримінальної відповідальності не за діяння, а за сам лише факт наявності статусу чи належність до певного середовища.
Відповідно до частини першої статті 11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення. Сам по собі факт перебування особи у певному статусі та/або віднесення себе до певної спільноти не є діянням в його кримінально-правовому значенні, що давало би підстави вважати статус чи приналежність особи до певної спільноти кримінальним правопорушенням. Відтак, вбачається, що внесені Законом України №671-ХІ зміни до Кримінального кодексу України певним чином суперечать його фундаментальним засадам.
Криміналізація самого статусу «вора в законі» та притягнення до кримінальної відповідальності може супроводжуватись наявністю низки проблем, пов’язаних з закріпленням у Кримінальному процесуальному кодексі України вичерпного переліку процесуальних джерел доказів. Зважаючи на те, які фактичні обставини мають бути встановлені в ході доказування наявності у особи статусу «вора (злодія) в законі», «впливу на злочинний світ» чи «перебування у складі певної спільноти», видається сумнівним використання таких процесуальних джерел доказів як речові докази, документи та висновки експертів.
Загалом, внесені до Кримінального кодексу України зміни дадуть змогу притягувати до відповідальності не за вчинення діяння, а за статус особи чи належність до певного середовища. Відсутність законодавчого визначення елементів об’єктивної сторони певного складу злочину суперечить поняттю підстави кримінальної відповідальності, якою у ст. 2 КК України визначено вчинення особою суспільно небезпечного діяння.
Висновок.
Описані вище обставини у своїй сукупності матимуть наслідком численні неузгодженості та колізії під час тлумачення норм права та правозастосування, відсутність чіткого механізму доказування, а також породжуватимуть широке поле можливостей для зловживань з боку усіх учасників кримінального провадження.
Поза межами кримінального провадження зловживання правоохоронних органів можуть полягати і у здійсненні тиску на бізнес шляхом відкриття, розслідування та притягнення до відповідальності невичерпного кола осіб в силу відсутності існування чітких критеріїв для встановлення елементів об’єктивної сторони певного складу злочину.
Також не можна виключати випадків, що особи, яких притягують до відповідальності за вчинення злочину, можуть умисно вказувати на те, що її злочинну діяльність координувала інша конкретно визначена особа (без ознак співучасті у вчиненні злочину) і таку особу, як наслідок, може бути притягнуто до відповідальності за ст. 255-1 КК України.
Відтак, описані новели Кримінального кодексу України викладені досить суперечливо, безсистемно та не узгоджуються з іншими кримінально-правовими нормами та термінологією, а також суттєво нівелюють інститут співучасті у кримінальному правопорушенні. Безсумнівним є той факт, що організована злочинність в Україні та світі існує, а ресурси таких організацій дозволяють їм здійснювати суттєвий вплив. У зв’язку з цим можна говорити про те, що впровадження подібних норм до чинного законодавства є доволі «політизованим» інструментом, який забезпечує можливість боротись з організованою злочинністю.
Беззаперечно, ідея подібних законів щодо боротьби з організованою злочинністю є досить актуальною, але вона потребує належної реалізації та чіткої законодавчої регламентації.