В реаліях сьогодення корупцію можна порівняти з вірусом, який вразив фактично всі гілки влади. Це явище має найвищу пристосовність, безперервно видозмінюється і вдосконалюється, використовуючи недоліки й прогалини контролю та відповідальності, а тому є серйозною загрозою верховенству права, демократії та прав людини, загрожує нормальному розвитку і функціонуванню ринкової економіки.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Алгоритм дій слідчого на прикладі найпоширеніших діянь
Відомий факт — знання «кухні зсередини» дозволяє нам розуміти всі процеси краще та реагувати відповідним чином. Методику розслідування корупційних та пов'язаних з нею кримінальних правопорушень умовно можна класифікувати залежно від їх видів: зловживання владою чи службовим становищем, пов'язані з незаконним зверненням майна на свою користь чи користь третіх осіб, надання та отримання неправомірної вигоди, незаконне збагачення, за зв'язком проваджень, суміжні з корупційними, підслідні Національному антикорупційному бюро України та інші, підслідні Національній поліції України, Державному бюро розслідувань, Службі безпеки України.
Окрім того, методика розслідування розрізняється за підставами внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань: у зв'язку з надходженням заяви про корупційний злочин чи за інформацією, отриманою у процесі оперативно-розшукової діяльності, ревізій, перевірок засобами масової інформації тощо.
Ст. 191 КК України
Для прикладу візьмемо склад злочину, передбачений ст. 191 Кримінального кодексу України, як один з найпоширеніших у сфері корупційних злочинів — привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Якщо кримінальне провадження розпочате на підставі документів ревізії, перевірки, які є джерелом доказів відповідно до ч. 2 ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України, важливе значення має правомірність їх залучення до матеріалів досудового розслідування, адже порушення порядку отримання доказу є підставою для визнання його недопустимим. Працівник органу державної контрольно-ревізійної служби може діяти як інспектор, тоді висновки ревізії викладаються в акті інспектування, або брати участь як спеціаліст за зверненням правоохоронних органів, у такому випадку результати оформлюються довідкою.
Через законодавчу невизначеність процесуального статусу ревізій та перевірок у межах досудового розслідування на практиці не існує єдиного підходу щодо порядку отримання актів і довідок за результатами ревізій та перевірок. Тому доцільним є внесення змін до ст. 93 КПК України задля визначення належності ревізій та перевірок до заходів забезпечення кримінального провадження або до слідчих (розшукових) дій. Варто передбачити компетенцію слідчого судді вирішувати питання щодо надання дозволу на проведення перевірки чи ревізії за клопотанням слідчого і прокурора, яких також наділити відповідними повноваженнями.
Якщо відомості про злочин були отримані внаслідок заяви особи, передусім, після внесення відомостей до ЄДРДР, слідчий повинен провести огляд місця події з метою виявлення слідів вчинення злочину. Зазвичай такими слідами є фінансова документація, звітність, а тому огляд доцільно проводити із залученням відповідних спеціалістів. До того ж проводиться огляд місця фактичної розтрати чи привласнення майна (об'єкт будівництва тощо) для встановлення обсягу виконання підрядних робіт. Огляди проводяться на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 233 КПК України.
Під час допиту заявника показання повинні бути максимально деталізовані з метою забезпечення точності при їх наступній перевірці та оцінці. Якщо були виявленні факти привласнення, розтрати чи заволодіння майном, потрібно встановити обсяг повноважень службової особи, а також що розтрата була вчинена саме за допомогою цих повноважень. З метою визначення особи, відповідальної за зберігання матеріальних цінностей, яка відповідно до службового становища мала можливість ними розпоряджатися, відшукуються та вилучаються посадові інструкції працівників, установчі та внутрішньо-організаційні документи.
Наступними етапами досудового розслідування є вилучення документів, інформації з електронних носіїв, проведення обшуків, арешт майна, допити свідків. Всі ці дії спрямовані на отримання інформації щодо предмета доказування: місце, час, спосіб, засоби, правомочність суб'єкта, відомості про нього, об'єкт та характеристика предмета злочину, розмір завданої шкоди, кваліфікуючі ознаки.
Для цієї категорії корупційних злочинів характерне призначення низки експертиз, зокрема, судово-економічної, будівельно-технічної, почеркознавчої та ін., а тому стороні захисту варто звертати увагу на дотримання порядку їх призначення та проведення відповідно до норм законодавства.
Арешт майна у вказаній категорії справ, як правило, накладається з метою конфіскації майна та забезпечення відшкодування збитків, а іноді — з метою збереження речових доказів. Проте слідчі, прокурори та слідчі судді дуже часто зловживають вказаним заходом забезпечення кримінального провадження. Трапляються непоодинокі практичні кейси, де ухвалами слідчих суддів повторно накладаються арешти на майно, які вже були скасовані апеляційним судом або слідчим суддею за відповідним клопотанням власника майна. При цьому власник майна не завжди встигає отримати повний текст ухвали про скасування арешту, як до суду подається клопотання про накладення арешту, аналогічне попередньому.
Відповідно до з ч. 1 п. 21 Положення «Про автоматизовану систему документообігу суду», передача клопотань, які надійшли в межах одного кримінального провадження (за номером ЄДРДР), здійснюється раніше визначеному слідчому судді. Хоча не всі суди дотримуються вказаних приписів, у переважній більшості випадків всі клопотання в межах одного кримінального провадження розглядає один і той самий слідчий суддя, який був обраний шляхом автоматизованої системи документообігу суду під час подання першого клопотання щодо цього досудового розслідування. Тож постає риторичне питання про те, чим керується слідчий суддя, коли спочатку накладає арешт на майно, потім скасовує і знову накладає? За таких обставин заздалегідь необ'єктивним та упередженим можна вважати розгляд клопотання про скасування арешту тим же слідчим суддею, який постановив ухвалу про його накладення.
Норми КПК України не містять заборони на повторний арешт, у зв'язку з чим потребують вдосконалення. Вбачається за доцільне заборонити слідчим суддям в одному кримінальному провадженні за одних і тих же підстав задовольняти клопотання слідчого, прокурора про накладення арешту на майно у разі наявності ухвали суду про скасування такого арешту.
Водночас власникам арештованого майна слід приділяти належну увагу забезпеченню доведення перед судом фактів настання негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна (ухвала від 15.07.2019 р. у справі №11‑сс/824/3125/2019). Все частіше апеляційні суди, посилаючись на недоведеність вказаних обставин, відмовляють у скасуванні арешту.
Особливою відмінністю більшості ухвал про надання дозволу на обшук слідчих суддів Вищого антикорупційного суду України від аналогічних ухвал слідчих суддів місцевих судів є те, що в резолютивній частині перших надається право на відшукання документів і речей та не встановлюється мета чи право вилучення. Таким чином, слідчі судді ВАСУ залишають питання вилучення на розсуд слідчого/
детектива. Така правова позиція зумовлена тим, що відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України, серед іншого, у процесі обшуку слідчий, прокурор має право оглядати й вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження.
При цьому, згідно з п. 5 ст. 40 КПК України, здійснюючи свої повноваження, слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності, в яку забороняється втручання осіб, які не мають на це законних повноважень. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого. Тобто повноваження слідчого (прокурора) щодо прийняття рішення про вилучення майна під час проведення обшуку є дискреційними та не можуть заздалегідь встановлюватися ухвалою слідчого судді.
Згідно з приписами ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуте особі, у якої воно було вилучене. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 Кримінального процесуального кодексу України, клопотання про арешт такого майна повинно бути подане слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуте особі, у якої воно було вилучене.
Варто мати на увазі, що залежно від того, яким чином здійснюється тимчасове вилучення майна, строк може обчислюватися або днями, або годинами. Тому у разі направлення клопотання про арешт майна слідчим/детективом засобом поштового зв'язку необхідно звертати увагу на час здійснення поштового відправлення, якщо строк обчислюється годинами. За наявності достатніх доказів слідчим, прокурором складається та вручається підозра, проводяться допити підозрюваних та вирішується питання про застосування до них запобіжних заходів.
Ст. 366‑1 КК України
Одним з найбільш поширених квазікорупційних діянь є декларування недостовірної інформації, передбачене ст. 366‑1 КК України. Відомості про вчинення вказаного злочину отримуються з матеріалів повної перевірки Національним агентством з питань про запобігання корупції, шляхом отримання інформації із ЗМІ (наприклад, в результаті здійснення журналістського розслідування, в результаті розслідування корупційних злочинів).
Для наділення інформації, отриманої з НАЗК, статусом доказів слідчий, прокурор повинен отримати таку інформацію через процедуру здійснення тимчасового доступу на підставі ухвали слідчого судді. Слідчий, прокурор оцінює відомості про декларування недостовірної інформації відповідно до норм Закону України «Про запобігання корупції» (зокрема, розд. VII «Фінансовий контроль»). Роз'яснення НАЗК можуть враховуватися слідчим, прокурором при встановленні та оцінці обставин вчинення протиправного діяння, проте не є обов'язковими, оскільки не наділені відповідною юридичною силою з позиції поняття джерела права.
Значну кількість інформації детективи НАБУ отримують з реєстрів, адже мають вільний доступ до більшості з них. Інформація про об'єкти майна одержується з відповідних реєстрів. Якщо оцінка задекларованого майна не проводилася, таке майно оглядається, вилучається (шляхом тимчасового доступу) чи арештовується, а в досудовому розслідуванні призначається відповідна експертиза (товарознавча, оціночна, мистецтвознавча та ін.).
Аналізуючи відомості з бази даних Державної міграційної служби, відправляючи запити в туристичні компанії, отримуючи тимчасовий доступ до договору з туристичним агентством, детектив має можливість зіставити загальну вартість відпочинку та офіційно задекларовані статки службових осіб. Маючи вільний доступ до Єдиного реєстру довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку, детективу не важко відстежувати й виявити ланцюги взаємозв'язку службових осіб та офшорних компаній.
Для отримання відомостей або документів з‑за кордону слідчий, прокурор має право надсилати запити про міжнародну правову допомогу до Міністерства юстиції України. Проте необхідно розуміти, що відповідь на запит є лише інформацією. Якщо слідчий має намір отримати допустимий доказ, він зобов'язаний звертатися до слідчих суддів із клопотанням про надання тимчасового доступу в межах міжнародної правової допомоги. Вказане вбачається з аналізу ст. 562 КПК України. Після цього запит разом з ухвалою слідчого судді направляється уповноваженому органу. Вказаний порядок достатньо ускладнений та розтягнутий в часі, а тому його важно назвати ефективним.
Скарги в порядку ст. 303 Кримінального процесуального кодексу
Більшість заяв, що надходять до слідчих суддів ВАСУ — це скарги на бездіяльність слідчого чи детектива, що полягає у відмові внести відомості в ЄДРДР. Вбачається така тенденція: якщо простежується підслідність злочину, саме тому правоохоронному органу, на бездіяльність слідчого якого заявлено скаргу, слідчі судді задовольняють такі скарги або задовольняють частково в межах підслідності. Трапляються непоодинокі клопотання про проведення закритих розглядів справ, у зв'язку з тим, що багато фігурантів — це судді, які мають доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Неоднозначною є ситуація із зупиненням досудового розслідування після письмового повідомлення особі про підозру в порядку, передбаченому ст. 278 КПК України. Слідчі, прокурори після письмового повідомлення особі про підозру, керуючись 2 ч. 1 ст. 280 КПК України, зупиняють досудове розслідування, зокрема, якщо підозрюваного оголошено у розшук. Сторона захисту зазвичай подає скаргу щодо визнання постанови слідчого про зупинення кримінального провадження незаконною. Стосовно правової позиції з цього приводу серед слідчих суддів існують суперечності.
Перший висновок зводиться до того, що зупинення досудового розслідування з підстав, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України, передбачає існування формальних підтверджень наведених обставин та обґрунтовану констатацію відповідних фактів посадовими особами органів досудового розслідування. Зокрема, встановлення факту перебування особи за межами України та нез'явлення на виклики слідчого, прокурора (ухвала 02.03.2020 р. у справі №991/149/20).
В ухвалі слідчого судді від 31.01.2020 р. у справі №991/150/20 міститься висновок про те, що ч. 2 ст. 135 КПК України регламентує вручення повістки для передачі за місцем проживання або за місцем роботи, проте не зобов'язує детектива контролювати процес такої передачі. Тому для справи не має значення той факт, що головою садівницького товариства повідомлення про підозру особі не було вручене. За таких обставин повідомлення про підозру вручено належним чином.
Зустрічається також інший підхід — повернення конверта після закінчення строку зберігання є свідченням того, що особа не набула процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні. Вказаний факт є достатньою та самостійною підставою для скасування постанови про зупинення досудового розслідування (ухвала від 18.03.2020 р. у справі №757/59360/19‑к).
Враховуючи безсистемність кримінального процесуального законодавства, важливе значення має застосування його норм на практиці, в тому числі слідчими суддями, а тому для забезпечення принципу юридичної визначеності необхідним є формування єдиного підходу до суперечливих питань.
Гіперпосилання:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/88319946 — ухвала від 18.03.2020 р. у справі №757/59360/19‑к
http://reyestr.court.gov.ua/Review/88016231 — ухвала від 02.03.2020 р. у справі №991/149/20
http://reyestr.court.gov.ua/Review/87392461 — ухвала від 31.01.2020 р. у справі №991/150/20