Колекціонування археологічних предметів перетинається з кримінально-правовими нормами набагато частіше, аніж це може видатися на перший погляд. До такого висновку можна дійти, якщо проаналізувати наявні шляхи набуття зазначених предметів, які умовно можна поділити на первинні та вторинні. До перших належить привласнення археологічних предметів у місцях їх первинного виявлення. Це можуть бути знахідки як результат цілеспрямованого пошуку, або випадкові знахідки. До других належить перехід археологічного предмета від одного володільця до іншого. Ми умисно не використовуємо термін «власник», оскільки у більшості випадків де-юре власником археологічних предметів в силу прямих законодавчих норм є держава, навіть якщо такі предмети знаходяться у володінні приватних осіб. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Читайте також: "Цивільно-правовий аспект колекціонування археологічних предметів" Незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об'єкті археологічної спадщини, являє собою кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 298 КК України. Об’єкти археологічної спадщини визначаються, виходячи з дефініції, передбаченої абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», без прив’язки до будь-яких спеціальних реєстрів. Будь-які місця, об’єкти тощо, створені людиною, пов’язані з ними території, що зберегли автентичність та донесли археологічні, антропологічні та етнографічні цінності є об’єктами археологічної спадщини (археологічними об’єктами) за визначенням. На відміну від об’єктів культурної спадщини, облік яких врегульовано Порядком обліку об’єктів культурної спадщини, затвердженим наказом Міністерства культури України 11.03.2013 № 158, для археологічних об’єктів імперативного порядку обліку не передбачено (виявлені археологічні об’єкти можуть обліковуватися як об’єкти культурної спадщини, проте виникнення статусу об’єкта археологічної спадщини до жодного обліку не прив’язується). Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 298 КК України, є проступком і за чинної редакції вказаної норми карається штрафом від 1 до 3 тис НМДГ або обмеженням волі до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 3 років чи без такого. Незважаючи на таке, здавалося б, символічне покарання, що абсолютно не відповідає рівню суспільної небезпеки даного діяння, археологічні предмети, набуті в результаті проведення незаконних археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об’єктах археологічної спадщини, матимуть безумовно кримінально протиправне походження. Ба більше, якщо такі предмети здобуто в результаті цілеспрямованого пошуку, поєднаного з умисним знищенням, руйнуванням або пошкодженням об'єктів культурної спадщини чи їх частин, або пам'яток національного значення, такі дії являтимуть собою вже не проступок, а злочин. Проте злочин цей відноситься до нетяжких, що ніяк не відповідає рівню суспільної небезпеки та шкоді, яка спричиняється такими діями. З суб’єктивної сторони особа має усвідомлювати, що здійснює пошукові роботи саме на об’єкті археологічної спадщини. Для кваліфікації дій правопорушника за ст. 298 КК України доведення суб’єктивної сторони може становити певну проблему. Так, якщо особа проводить незаконні пошукові роботи на об’єкті, який включено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, вона може і має бути обізнана про кримінально протиправний характер своїх дій. Водночас, якщо особа, умовно кажучи, гуляла по полю чи лісу з металошукачем (що законом не заборонено) і випадково натрапила, припустимо, на місце стародавнього поховання, доведення її обізнаності та усвідомленості дій буде доволі непростим питанням. Ба більше, далеко не завжди шукач від самого початку розуміє, що саме він знайшов. Для атрибуції знахідки копачі – аматори найчастіше змушені звертатися до профільних фахівців. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі – ЄДРСР) свідчить про те, що у переважній більшості випадків визнання особи винною за ст. 298 КК України пов’язано із затвердженням угоди про визнання винуватості, що і не дивно, враховуючи мізерні покарання, які одержують винні. Подібна практика у певному розумінні є навіть заохоченням порушників, оскільки ризик отримати покарання, як і саме покарання, не йде ні в яке порівняння з потенційною матеріальною вигодою, яку можна отримати від продажу унікальної археологічної знахідки. Наступною кримінально-правовою нормою, що має безпосереднє відношення до незаконного набуття археологічних предметів, є ст. 193 КК України, яка встановлює відповідальність за незаконне привласнення особою знайденого чи такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна або скарбу, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність. Наразі це також проступок, який карається штрафом від 100 до 150 НМДГ або громадськими роботами на строк до 240 годин, або виправними роботами на строк до 2 років, або арештом на строк до 6 місяців. Предметом даного кримінального правопорушення може бути лише майно (скарб або чуже майно), яке має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, що було знайдено або випадково опинилося у особи. Що таке скарб детально розглядалося у попередній публікації, тому зупинятися на цьому питанні не будемо. Натомість звернімо увагу, що в диспозиції вказаної норми законодавець підкреслює особливу цінність привласненого майна. Логіка такого кроку більш-менш зрозуміла, проте він створює певну плутанину. Логічно, що особливу історичну, культурну цінність et cetera має встановлювати експерт. Проте для експертів це питання є далеко неоднозначним за відсутності чітких критеріїв розмежування цінності та особливої цінності. Фактично, експерт в разі призначення відповідної експертизи має або вирішити це питання на власний розсуд, тобто суб’єктивно, або відмовитися від надання відповіді. Інша складність полягає у доведенні об’єктивної сторони даного кримінального правопорушення, тобто заволодіння саме шляхом привласнення знайденого чи такого, що випадково опинилося в особи, чужого майна або скарбу. У багатьох випадках встановити такі обставини вкрай складно. Що ж до судової практики ухвалення вироків за ст. 193 КК України, її практично немає. Зумовлено це, з одного боку, складністю доведення даного кримінального правопорушення, а з іншого – його нетяжкий характер, що суттєво знижує інтерес правоохоронних органів до розслідування даної категорії кримінально протиправних діянь. Чи не єдиним винятком, який містить ЄДРСР, є вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 24.12.2020 у справі № 598/1956/20, яким було затверджено угоду про визнання винуватості між обвинуваченим та прокурором. Враховуючи, що обвинувачений у повному обсязі беззастережно визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, вирок було ухвалено за наслідками спрощеної процедури, яка зняла чимало питань у доведенні вини обвинуваченого, тож дана справа навряд чи претендує на те, щоб бути взірцем. Звертає на себе увагу призначене покарання – штраф в сумі 1700 гривень. З урахуванням продажу обвинуваченим частини знайденого скарбу – унікальних речей пізньої римської епохи – за 6000 євро, таке покарання виглядає суто символічним. Абсолютно виправданим є притягнення осіб, які здійснюють незаконний продаж археологічних предметів, до кримінальної відповідальності за ст. 198 КК України, тобто за заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного кримінально протиправним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) майна, одержаного кримінально протиправним шляхом. Якщо повернутися до шляхів заволодіння археологічними предметами, можна виокремити: 1) одержання археологічних предметів внаслідок їх пошуку на об’єктах археологічної спадщини (ч. 4 ст. 298 КК України); 2) привласнення скарбів або знахідок, що мають археологічне значення (ст. 193 КК України); 3) завезення археологічних предметів на територію України із дотриманням митного контролю (має підтверджуватися митною декларацією) або без дотримання митного контролю (ст. 201 КК України); 4) одержання археологічних предметів від інших осіб (спадщина, дарування, купівля-продаж тощо). Як бачимо, про те, що абсолютно всі способи набуття археологічних предметів є кримінально протиправними, не йдеться. Водночас шляхи легального одержання таких предметів є досить обмеженими, що дозволяє легко перевірити законність набуття, зберігання, відчуження того чи іншого археологічного предмета. Легальне набуття у власність приватною особою таких артефактів в результаті пошукових робіт або випадкових знахідок виключається. Завезення в Україну таких предметів іноземного походження має підтверджуватися митною декларацією. Набуття їх від третіх осіб знову ж таки піднімає питання походження цих предметів. Так, згідно з ст. 29 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» для запобігання придбанню незаконно вивезених з інших держав, викрадених або недобросовісно набутих культурних цінностей (археологічні предмети визначаються як рухомі культурні цінності згідно з абз. 2 ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» – С.Ч.) фізичні та юридичні особи незалежно від форми власності, які бажають набути права власності на культурні цінності, зобов'язані вживати необхідних заходів для одержання інформації про походження цих культурних цінностей. Юридичні та фізичні особи, які здійснюють торговельну діяльність культурними цінностями, зобов'язані вести реєстр, в якому повинна міститися інформація про походження кожної культурної цінності, прізвище, ім'я і по батькові та адреса постачальника, опис культурної цінності та її вартість. Склад злочину, передбачений ст. 198 КК України відноситься до формальних, відповідно, злочин є закінченим з моменту вчинення одного з діянь, включених до цієї статті. З об’єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення полягає у заздалегідь не обіцяних діях з майном, завідомо здобутим злочинним шляхом, у формі: 1) придбання; 2) отримання; 3) зберігання; 4) збуту. Вчиняючи злочин, особа усвідомлює, що придбаває, збуває або зберігає майно, здобуте злочинним шляхом. При цьому для кваліфікації дій особи за ст. 198 КК України не є обов’язковим встановлення безпосередніх обставин вчинення предикатного злочину чи обізнаності особи про такі обставини. Достатнім є доведення того, що особа розуміла, що вчиняє дії саме з археологічними предметами, та усвідомлювала кримінально протиправний характер їх походження.
16 червня 2023, 15:55