Однією з ключових потреб потерпілих від сексуального насильства є відновлення справедливості, яке охоплює швидке, повне та неупереджене розслідування та судовий розгляд, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. Не менш важливим аспектом є компенсація потерпілій особі матеріальної та моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Більш ніж десять років у кримінальному процесі діють положення щодо кримінального провадження на підставі угод. Але як часто вони застосовуються у провадженнях щодо вчинення кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості та чи відповідає укладення таких угод потерпілоорієнтованому підходу до розслідування та судового розгляду справ, пов'язаних із сексуальним насильством?
Такі питання постали у справі «ЮрФем: підтримки», у якій я є представницею потерпілої особи у кримінальному провадженні щодо вчинення дій сексуального характеру (зґвалтування, ч. 1 ст. 152 КК України). З метою можливого прискорення судового розгляду кримінального провадження опрацьовувалось питання відповідності інтересам потерпілої особи здійснення кримінального провадження на підставі угоди про примирення.
У цьому кримінальному провадженні угода про примирення не укладалась з огляду на позицію потерпілої.
Проте вивчення судової практики щодо вироків на підставі угод у провадженнях цієї категорії засвідчило як недостатнє та неповне, на мою думку, використання цього інституту кримінального процесу у кримінальних провадженнях цієї категорії, так і його дієвість та ефективність щодо захисту інтересів потерпілих у тих нечисленних випадках, коли такі угоди все ж було укладено.
Відповідно до офіційних даних Офісу Генерального прокурора за січень-вересень 2023 року прокурор(к)и з усієї країни взяли участь у 1168 судових розглядах проваджень з ухваленням вироку на підставі угоди, з них — 1040 на підставі угоди про визнання винуватості. Досить незначна кількість у порівнянні із загальною кількістю участі прокурорів/ок у судовому розгляді з ухваленням вироку — 39619.
Отже, частка винесених за 9 місяців 2023 року вироків на підставі укладених угод становить 3%. Частка ухвалених вироків на підставі укладених угод про примирення за таких обставин складає 0,3 % (і це не лише кримінальні правопорушення, пов’язані з сексуальним насильством, оскільки окремого їх обліку не ведеться).
Кримінальний процесуальний кодекс України вирізняє два види угод у кримінальному провадженні:
1) угода про примирення між потерпілою особою та підозрюваним чи обвинуваченим (щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення);
2) угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.
Угода про примирення може бути укладена щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (ч. 3 ст. 469 КПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 473 КПК України наслідком укладення та затвердження угоди про примирення для потерпілої особи є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 цього Кодексу та позбавлення права вимагати надалі притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди.
Наслідків укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для потерпілої особи КПК України не передбачає, оскільки потерпілий/а не є стороною такої угоди, а лиш суб’єктом надання згоди на її укладення.
У контексті кримінальних правопорушень, пов’язаних з сексуальним насильством, — це ч. 1 ст. 152 (зґвалтування без обтяжуючих обставин); ч. 1 ст. 153 (сексуальне насильство); ст. 154 (примушування до вступу в статевий зв'язок); ч. 1 ст. 155 (вчинення дій сексуального характеру з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку); ч. 1 ст. 156 (розбещення неповнолітніх), ч. 1 та ч. 2 ст. 156-1 (домагання дитини для сексуальних цілей) КК України.
У відкритому доступі Єдиного державного реєстру судових рішень за 10 місяців 2023 року виявлено лише три вироки, ухвалені на підставі угод про примирення у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти статевої свободи та недоторканості (щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК України; за ч. 1 ст. 155 КК України та за ч. 1 ст. 156 КК України).
Узгоджене сторонами покарання в усіх трьох випадках — зі звільненням обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням на певний строк (1 або 2 роки).
При цьому лише в одному з трьох випадків однією з умов угоди про примирення було відшкодування потерпілій завданої моральної шкоди (вирок Хмельницького районного суду Хмельницької області від 30.10.2023 у справі № 686/26390/23[1]). У решті випадків питання відшкодування шкоди потерпілій не ініціювалось (вирок Сихівського районного суду міста Львова від 28.06.2023 у справі №464/3073/23[2], вирок Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 01.06.2023 у справі №276/490/23[3])
Угоди про визнання винуватості можуть бути укладені між прокурором/кою та підозрюваним, обвинуваченим щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпіла особа або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору/ці на укладення ними угоди (ч. 4 ст. 469 КПК України).
Вироків, укладених на підставі угод про визнання винуватості, у кримінальних провадженнях цієї категорії за 10 місяців 2023 року в ЄДРСР міститься більше (7).
При цьому цивільний позов про стягнення матеріальної та моральної шкоди заявлено та задоволено лише в 1 випадку (вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.10.2023 у справі №357/11139/23[4]).
Ще у п’яти вироках вказано, що цивільний позов потерпілою не заявлено (вирок Козівського районного суду Тернопільської області від 02.10.2023 у справі №607/7514/23[5], вирок Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.08.2023 у справі №211/5348/23[6], вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 02.06.2023 у справі №557/136/21[7], вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 08.02.2023 у справі №527/3442/22[8], вирок Богунського районного суду м.Житомира від 12.01.2023 у справі №295/13171/22[9]).
Узгоджене сторонами покарання як реальне позбавлення волі, так і зі звільненням обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням на певний строк.
Крім того, є вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 19.09.2023 у справі №766/5940/23[10], яким затверджено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 152 КК України. Питання відшкодування потерпілій заподіяної матеріальної та/або моральної шкоди не вирішувалось.
Чи відповідає інтересам потерпілих від сексуального насильства, а також потерпілоорієнтованому підходу кримінальне провадження на підставі угод?
Безперечно, кожна ситуація є досить унікальною та має свій особливий контекст.
Один погляд на це питання полягає в тому, що важливо визначити критерії, за якими відновлення справедливості для потерпілої особи вважатиметься ефективним.
Вважаю, що критеріями ефективного відновлення справедливості для потерпілої особи слід обрати (1) доведення факту вчинення кримінального правопорушення та вини правопорушника; (2) настання наслідків для правопорушника у вигляді судимості; (3) швидкість судового розгляду; (4) мінімальну ретравматизацію потерпілої особи або взагалі її уникнення; (5) відшкодування потерпілій особі заподіяної матеріальної та моральної шкоди.
За цих обставин кримінальне провадження на підставі угод, швидкість судового розгляду та врахування інтересів потерпілої особи під час винесення судового рішення якнайкраще сприятиме забезпеченню потерпілоорієнтованого підходу під час розслідування та судового розгляду таких кримінальних проваджень.
Переваги полягатимуть у такому:
- угоди може бути досягнуто як на стадії досудового розслідування, так і судового розгляду;
- якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, ця угода з обвинувальним актом, як правило, невідкладно надсилається до суду (ч. 1 ст. 474 КПК України). Якщо угоди досягнуто під час судового розгляду, суд невідкладно переходить до розгляду угоди (ч. 3 ст. 474 КПК України).
- якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання (ч. 1 ст. 475 КПК України);
- підозрюваний (обвинувачений) визнає свою вину, може відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану потерпілій особі, в сумі, порядку та у строки, про які сторонами угоди досягнено згоди, — у разі заявлення потерпілою особою таких вимог;
- для підозрюваного настануть правові наслідки у вигляді судимості значно швидше, ніж у разі судового розгляду кримінального провадження у загальному порядку;
- відновлення справедливості для потерпілої особи прискорюється на кілька місяців.
Інший погляд полягає в тому, що при розв’язанні питання щодо можливості укладення угоди між підозрюваним (обвинуваченим) та потерпілою особою (або прокурором за згоди потерпілої особи) на першому місці має поставати психологічний стан потерпілої, її ставлення до укладення угоди та переживання, пов’язані з цим.
Потерпіла особа внутрішньо сприйматиме таку дію як приниження власної гідності внаслідок підписання угоди з кривдником або принципово не матиме бажання будь-яким чином вести перемовини з підозрюваним.
За таких обставин варто зважати на ризики травматизації потерпілої внаслідок самого факту укладення та підписання угоди (згоди на її укладення).
Які наслідки настають для потерпілої особи та обвинуваченого у разі укладення угоди?
Наслідками укладення угоди про примирення є особливості її оскарження підозрюваним, потерпілою особою або прокурором/кою в апеляційному порядку (лише з підстав, передбачених у ч. 3 ст. 394 КПК України).
Потерпіла особа прямо не зазначена у ч. 4 ст. 394 КПК України як суб’єкт апеляційного оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором/кою та підозрюваним (обвинуваченим).
Водночас у постанові Верховного Суду України від 03 березня 2016 року у справі №5-347кс15 суд зауважив, що відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб’єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 цього Кодексу.
Чи настають наслідки у разі невиконання засудженим вироку на підставі угоди?
Так, у разі невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості потерпіла особа чи прокурор/ка відповідно мають право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку (протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення).
Суд своєю ухвалою скасовує вирок, яким затверджена угода, якщо особа, яка звернулася з відповідним клопотанням, доведе, що засуджений не виконав умови угоди. Наслідком скасування вироку є призначення судового розгляду в загальному порядку або направлення матеріалів провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була ініційована на стадії досудового розслідування.
Крім того, умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності, передбаченої ст. 389-1 КК України.
Висновки
1. У переважній більшості кримінальних проваджень, пов’язаних з сексуальним насильством, укладення угоди про примирення (про визнання винуватості) цілком відповідає потерпілоорієнтованому підходу щодо розслідування та судового розгляду справ цієї категорії, а також здатне забезпечити відновлення справедливості для потерпілої особи.
2. Кількість укладених та затверджених судом угод про примирення між потерпілою особою та підозрюваним, обвинуваченим є незначною. Це може бути наслідком як необізнаності потерпілих та підозрюваних щодо можливості їх укладення та наслідків укладення угоди про примирення, так і з психологічним негативним ставленням потерпілих до укладення таких угод.
3. Ще менше вироків на підставі угод, де вирішувалось питання відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди потерпілим особам. Це може бути пов’язано з (1) позапроцесуальним відшкодуванням потерпілій особі заподіяної їй моральної та матеріальної шкоди; (2) необізнаністю потерпілих осіб щодо моральної шкоди, процесуальної можливості заявляти про заподіяну їм моральну шкоду і необхідність її відшкодування; (3) небажанням потерпілих осіб отримувати грошові кошти як відшкодування заподіяної їм моральної шкоди від підозрюваних.