Під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні слідчі та прокурори нерідко стають суб’єктами злочинів, які вчиняються щодо підозрюваних, обвинувачених. Часто це відбувається без належного реагування сторони захисту, що потім може призвести до негативних наслідків для клієнтів, адже їхні права у такому випадку максимально порушуються.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Зокрема, найпоширенішими злочинами сторони обвинувачення є такі: втручання в діяльність захисника, умисне невиконання рішення суду, перевищення службових повноважень, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, службове підроблення. Адвокати зобов’язанні реагувати на такі дії та звертати увагу правоохоронних органів на невідворотність покарання для всіх.
Слідчий та прокурор, насамперед, мають пам’ятати, що вони є посадовими особами, які зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наприклад, виконання слідчим рішення суду через три тижні, якщо воно підлягало негайному виконанню, не може вважатися таким, що було виконане належним чином.
Нерідко натрапляєш на їхні пояснення, мовляв, яка різниця, коли рішення було виконане, якщо врешті-решт воно виконане. Однак прокурори та слідчі часто інкримінують особі вчинення злочину лише у зв’язку з формальним порушенням якогось технічного порядку (не дотримався строку, не вжив всіх необхідних заходів та ін.). Тому критерії визначення винуватості особи мають бути для всіх однаковими.
Також достатньо розповсюдженим явищем є приховування стороною обвинувачення певного доказу, який виправдовує особу, стосовно якої здійснюється досудове розслідування. Наприклад, приховування експертизи, яка встановлює відсутність збитків та відсутність складу злочину, наявність певного документа, який спростовує доводи слідства про причетність особи до кримінального правопорушення, тощо.
Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Враховуючи зазначене, приховування стороною обвинувачення від адвокатів та суду доказів, які спростовують склад злочину чи відношення певної особи до вчиненого злочину під час повідомлення про підозру або обрання запобіжного заходу, є нічим іншим, ніж притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності.
Вилучення слідчим під час обшуку майна, яке не стосується вчиненого злочину, не вказане в ухвалі слідчого судді як майно, що може бути вилучене, а також якщо надалі суд відмовився арештовувати таке тимчасове вилучене майно, це також має бути предметом досудового розслідування. Адже в цьому випадку таке вилучення мало чим відрізняється від пограбування особи, в якої був проведений обшук.
Окрім того, вилучення грошових коштів під час обшуку, коли слідчий суддя не давав дозвіл на їх вилучення, з метою начебто забезпечення майбутньої конфіскації як додаткового покарання ще до моменту повідомлення особі про підозру, вважається перевищенням службових повноважень. Таке вилучення грошових коштів здійснюють слідчі або з метою пограбування, або з метою не дати можливості особі, щодо якої в майбутньому буде обиратися запобіжний захід, внести за себе заставу.
Всі вищевказані приклади є звичайною практикою для недобросовісних співробітників правоохоронних органів, які впевненні у своїй безкарності. У зв’язку з цим, за кожним вказаним фактом вчинення злочину потрібно реагувати з відповідними зверненнями до Державного бюро розслідування як органу, за яким визначена підслідність справ проти працівників правоохоронних органів.
При цьому необхідно отримати статус потерпілого у розпочатих кримінальних провадженнях, а також реалізовуючи права потерпілого, не дозволити недобросовісним співробітникам правоохоронних органів уникнути відповідальності.