1. Передумови накладення арешту в межах кримінального провадження
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до кримінального процесуального законодавства, одразу після реєстрації так званого "фактового" кримінального провадження (тобто такого, де нікому не було і можливо не буде здійснено повідомлення про підозру), слідчий чи прокурор може звернутися до суду з клопотанням про арешт майна фізичної чи юридичної особи. Досить часто ця обставина є повною несподіванкою і може надовго заблокувати ведення нормальної господарської діяльності бізнесу.
Однак, як показує практика, зазвичай сторона обвинувачення проводить декілька процесуальних дій, наприклад допитів задля уточнення своєї правової позиції при подальшій подачі клопотання про арешт майна, збирає "фактаж" щодо обставин цього кримінального провадження і тільки після цього звертається до суду з клопотання про арешт майна, зазвичай після проведення обшуку.
Така процедура як накладення арешту на майно, хоч і здійснюється тільки за санкцією суду після відповідного розгляду клопотання, однак може бути реалізована стороною обвинувачення досить швидко після відкриття кримінального провадження, а отже навіть на початковому етапі досудового розслідування потребується швидка і ефективна "контрдія" сторони захисту.
2. Які типові підстави обмеження права власності?
Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України існують чотири підстави для накладання арешту на майно у рамках кримінального провадження:
- збереження речових доказів;
- спеціальної конфіскації;
- конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
- відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Поширеною є практика накладання арешту на майно саме з метою збереження речових доказів, оскільки тільки у цьому випадку арешт може бути накладено на майно будь-якої фізичної або юридичної особи, безвідносно до того, чи є такі особи взагалі учасниками цього кримінального провадження.
Для такої підстави арешту необхідні щонайменше дві умови:
Перша умова полягає у тому, щоб таке майно було речовим доказом у розумінні статті 98 КПК України, тобто було матеріальним об'єктом, яке було (а) знаряддям вчинення кримінального правопорушення або (б) зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або ж це має бути предмет, що був об'єктом кримінально протиправних дій чи (в) гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Друга умова вимагає того, щоб слідчий виніс постанову про визнання такого майна речовим доказом. Тільки після цього, на підставі цієї постанови слідчого сторона обвинувачення може звертатися до суду із клопотанням про арешт майна.
За логікою законодавця, до майна як речового доказу у кримінальному провадженні можуть належати, наприклад, мисливська зброя, з якої був зроблений постріл, при кваліфікації кримінального правопорушення за статтями 115, 118 чи 119 КК України або ж, теоретично, предмет кримінального протиправного посягання – транспортний засіб, що містить на собі сліди взлому, при кваліфікації кримінального правопорушення за ст. 289 КК України тощо. Тобто арешт повинен накладатися, якщо існує сукупність підстав вважати, що таке майно, будучи матеріальним об'єктом, є доказом злочину і має важливе значення для подальшого з'ясування істини у кримінальному провадженні.
Однак, ситуація стає проблематичною, коли дана підстава для арешту майна починає застосовуватися до ненасильницьких чи економічних злочинів. Це відкриває широкий простір для маніпуляцій зі сторони обвинувачення з метою блокування введення нормальної господарської діяльності бізнесу. Так, теоретично речовим доказом може бути визнано будь-яке майно на розсуд слідчого чи прокурора. Існує величезна кількість прецедентів, коли накладався арешт на продукцію, що виробляє дане підприємство, зерно, партії товарів або інші аналогічні речі, які навряд чи можуть якось допомогти слідчому об'єктивно з'ясувати дійсні обставини вчинення кримінального правопорушення або запобігти знищенню доказів на досудовому розслідуванні і т.д.
Іншим цікавим моментом є звернення із клопотанням про арешт майна задля забезпечення цивільного позову, заявленого в межах кримінального провадження. КПК України передбачено, що цивільний позов у цьому випадку може бути пред’явлений виключно до наступних осіб:
- підозрюваного;
- обвинуваченого;
- неосудного;
- фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями вищезазначених осіб.
Відповідно до сформованої судової практики, такий арешт може бути накладено на майно вищезазначених осіб і не важливо чи це майно фактично перебуває у них або ж у інших фізичних або юридичних осіб. Головне з'ясувати саме факт належності такого майна даним особам.
Щодо інших осіб, які не є підозрюваними, обвинуваченими тощо, то відносно їх майна, з метою забезпечення цивільного позову, не може бути прийнято ухвалу про арешт.
Так, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, іншої особи, ніж та, яка є підозрюваним чи обвинувачуваним. З огляду на наведене, правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.
Водночас, не варто нехтувати тим, що, незважаючи на визначений у КПК України вичерпний перелік суб'єктів, судова практика є неоднозначною – так, наприклад, Апеляційним судом міста Києва 14 березня 2018 у справі № 761/46476/17 було скасовано ухвалу слідчого судді про відмову у накладанні арешту на транспортний засіб, оскільки жодній особі не повідомлялось про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а відтак порушення питання щодо арешту будь-якого майна з боку представника цивільного позивача є безпідставним. При цьому, судом апеляційної інстанції було зазначено, що в рамках вказаного кримінального провадження двох осіб було визнано потерпілими і ними було заявлено цивільні позови, тож метою для застосування даного заходу кримінального провадження є забезпечення відшкодування завданих збитків (цивільного позову). Вказані обставини, на думку суду, є достатніми підставами для накладення арешту на майно у відповідності до вимог ст. 170 КПК України.
Ще один приклад – ухвала Апеляційного суду Кіровоградської області від 19.12.2017, де апеляційний суд вказав, що визначальним в цій справі є те, що арешт майна здійснюється для відшкодування реальної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), що чітко регламентовано ст. 170 КПК України та узгоджується з основними завданнями кримінального судочинства, у тому числі забезпечення права потерпілого на відшкодування шкоди, в інший спосіб захистити права та законні інтереси особи, при бездіяльності слідчого та прокурора, колегія суддів не вбачає, а тому клопотання його представника підлягає задоволенню.
Отже, суди, як ми бачимо, неоднаково застосовують відповідні норми КПК України, якими передбачено, що клопотання про арешт майна, яке подав цивільний позивач, може бути задоволене судом лише щодо майна підозрюваного, обвинуваченого тощо. Часто суди посилаються на те, що в клопотанні про арешт майна надано докази заподіяння цивільному позивачу з боку особи, яку не визнано підозрюваним або обвинуваченим в даному кримінальному провадженні, відповідної шкоди, а отже накладання арешту є необхідним для забезпечення права потерпілого на її відшкодування.
На нашу думку, така практика розширеного тлумачення норм КПК України призводить до того, що під можливість арешту підпадає теоретично будь-яка особа, незалежно від того, чи є вона взагалі суб'єктом даного кримінального провадження.
Ще однією проблемою є те, що Кримінальним процесуальним кодексом України чітко не вказано форми обмеження права власності. Так, відповідно до статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном. Отже, чинний КПК України наділяє суд правом самостійно обирати форми обмеження права власності майна, на яке він накладає арешт.
Положеннями Кодексу вказано, що заборона на обмеження або користування майном можлива лише у разі, коли буде доведено, що незастосування такого обмеження (тобто не лише права на відчуження майна, а й заборона на розпорядження чи користування ним) призведе до його приховування, пошкодження, зникнення, втрати чи знищення тощо.
Єдиний виняток, передбачений КПК України – не допускається заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні. Тобто при накладанні арешту на квартиру, в якій ви проживаєте на законних підставах, наприклад на праві власності чи винаймаючи її, то форма такого арешту буде лише у вигляді заборони відчужувати таку квартиру (тобто неможливість її продати, подарувати тощо), однак ви матимете можливість вільно проживати у ній.
Взагалі, нормами КПК України встановлений певний "дороговказ", який встановлює, що суд повинен застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна, тобто такий спосіб, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
На практиці ж, слідчий суддя буде сам вибирати форми заборони права власності на таке майно, і, якщо існують певні ризики, що з цим майном може будь-що статися, то скоріш за все буде судом накладена заборона на користування і розпорядження цим майном, а не тільки заборона на його відчуження.
В цьому аспекті варто зазначити, що на майно може бути накладена необмежена кількість арештів. По-перше накладання арешту на майно в кримінальному провадженні жодним чином не пов'язано з тим, чи існують інші обтяження на таке майно (наприклад, таке майно вже може бути заарештовано в рамках цивільного або господарського процесу). По-друге, в рамках різних кримінальних проваджень, або навіть в рамках одного і того ж кримінального провадження може бути заарештоване одне і те саме майно. Чинним кримінальним процесуальним законодавством не обмежена можливість накладення арешту на майно, на яке раніше було накладено арешт в інших процесах. Фактично формула є наступною: якщо майно вже було арештоване – це все одно не привід не арештувати його знов.
При чому скасування судом арешту на майно все одно не означає того, що всі арешти на це майно вважаються автоматично скасованими. До прикладу, на одне і те саме нерухоме майно в рамках чотирьох кримінальних проваджень було накладено декілька арештів. Один арешт був скасований апеляційним судом, інший – слідчим суддею місцевого суду. Це просто буде означати, що таке майно все одно перебуватиме під ще двома арештами, які не були скасовані судом, а отже є чинними.
Як ми можемо здогадатися, тут виникає широке коло для дискреції сторони обвинувачення в частині можливості звертатися до суду з клопотаннями про повторні арешти майна, якщо попередні скасовуються судами.
Тактика обвинувачення є наступною: при скасуванні первісного арешту, сторона обвинувачення в найкоротші строки звертається до суду з новим клопотанням про арешт, яке може бути розподіллено й на іншого слідчого суддю, ніж той, що скасував арешт (якщо його було скасовано, наприклад, саме слідчим суддею місцевого суду, а не судом апеляційної інстанції) і при його задоволенні відповідне майно знову буде обмежено накладеним арештом.
Отже, знову доведеться скасовувати вже новий накладений арешт.
3. Особливості взаємодії з АРМА
Болючим питанням для бізнесу є місце зберігання арештованого майна. Загальні підстави для зберігання арештованого майна визначені статтею 100 КПК України. Так, речовий доказ, наданий на підставі судового рішення (тобто арештоване за рішенням суду майно), зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий (тобто у сторони обвинувачення, якщо арешт майна передбачає саме заборону у його користуванні, а не тільки заборону відчуження). КПК України зобов'язує сторону обвинувачення зберігати арештоване майно у стані, придатному для його використання в подальшому. На практиці таке майно зберігається або у сторони обвинувачення, у спеціальному порядку, визначеному КМУ або передається ними для зберігання іншим організаціям під розписку.
У разі, якщо вартість майна дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, то суд може визначити порядок зберігання речових доказів, на яке накладено арешт, шляхом передачі такого майна в управління в АРМА. Відповідно до висновківу Верховного суду, така ухвала слідчого судді про передачу в управління АРМА речових доказів для зберігання не підлягає апеляційному оскарженню.
У більшості випадків передача майна в АРМА означає втрату доступу до майна, оскільки даним органом воно або реалізовується на торгах (наприклад майно, яке швидко псується) або обирається суб'єкт, який буде здійснювати поточне операційне управління цим майном, при чому ефективність такого управління з дуже великою вірогідністю може бути сумнівною.
4. Як повернути арештоване майно?
В межах кримінально-процесуальних відносин існують два способи зняти арешт майна у кримінальному провадженні.
Перший і основний спосіб – це апеляційне оскарження накладеного арешту. Право на таке апеляційне оскарження мають підозрюваний, обвинувачений та треті особи (володільці майна), а подати апеляційну скаргу можливо протягом п'яти днів з дня постановлення ухвали слідчого судді про арешт майна у разі, якщо володілець цього майна був присутній у такому судовому засіданні. В іншому ж випадку, строк на апеляційне оскарження відраховується з дня отримання копії судового рішення.
При цьому, суди по різному можуть відраховувати дату, з якої повинен починатися п'ятиденний строк на оскарження. Так, проаналізувавши практику Київського апеляційного суду, ми можемо стверджувати, що позиція цієї апеляційної інстанції полягає у тому, що вона відраховується тільки з дати отримання належним чином завіреної копії судового рішення.
Водночас, Касаційний кримінальний суд вважає, що у разі, якщо особа дізналася про таке рішення після ознайомлення із матеріалами кримінального провадження у суді, то вона не повинна додатково подавати клопотання до канцелярії суду про видачу належним чином завіреної копії судового рішення, а може додати до апеляційної скарги тільки фотографії із ознайомлення з відповідною датою такого ознайомлення.
Другий спосіб скасування арешту майна – подача його клопотання до слідчого судді, якщо вони не були присутні при первісному розгляді клопотання про арешт. Арешт майна може бути скасований, якщо сторона захисту доведе, що арешт було накладено необґрунтовано, або в ж подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Наразі обидва способи є самостійними (незалежними один від одного), а отже ми радимо використовувати їх обидва задля більш ефективної можливості здійснити захист власного майна від зловживань правоохоронних органів. Зазвичай, використовується наступний алгоритм:
- У разі накладення місцевим судом арешту, на таку ухвалу слідчого судді подається апеляційна скарга.
- У разі залишення апеляційним судом арешту, в подальшому вже до місцевого суду подаються клопотання про скасування арешту, оскільки в ньому відпала потреба.
5. Чи може хтось бути покараний за безпідставні арешти
Варто зазначити, що, на жаль, практика притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у разі накладення неправомірного арешту на майно не є поширеним явищем, оскільки, навіть при скасуванні арешту в суді апеляційної інстанції як неправомірного, зазвичай дисциплінарними органами вказуєтеся, що скасування судового рішення за загальним правилом не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді.
Отже, існує необхідність у доведенні, що неправомірне постановлення ухвали суду про арешт майна відбулося внаслідок саме умисного порушення суддею норм права чи неналежного ставлення до своїх службових обов'язків.
Водночас, все ж позитивна практика є. Так, наприклад, Велика Палата Верховного суду постановою від 12 грудня 2019 року залишила в силі рішення Вищої ради правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки було доведено, що при розгляді клопотання слідчого про арешт майна, суддя не дослідила документи, які підтверджують право власності на майно, яке належить арештувати. Вказане мало наслідком порушення суддею вимог КПК України, оскільки клопотання про арешт майна було розглянуто без участі власника цього майна, що спричинило істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя і унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Дисциплінарний орган наголосив про те, що неповідомлення власника майна про розгляд мало істотне значення, оскільки не дало йому змоги навести аргументи на користь своєї позиції відповідно спричинило протиправне обмеження права власності на майно.
6. Рекомендації для власників арештованого майна
І наостанок, хочемо дати декілька рекомендацій для власників арештованого майна:
По-перше, у разі, якщо ви знаєте, що ви або ваш бізнес є об'єктом прискіпливої уваги правоохоронців, то важливо моніторити реєстри судових рішень задля виявлення можливості того, що існують відповідні ухвали суду і ним був накладений арешт на ваше майно, бо поширеною практикою є саме невиклик власників такого майна до суду.
По-друге, варто реалізовувати всі права, надані вам кримінальним процесуальним законом, зокрема, не нехтуйте можливістю як апеляційного оскарження рішення слідчого судді про арешт майна, так і подавайте свої клопотання до місцевого суду з тим, щоби довести, що необхідність в такому арешті вже відпала і він не забезпечить завдань кримінального провадження, а лише буде обмежувати вас у праві вільного володіння своєю власністю.
По-третє, у зв'язку із тим, що встановлені скорочені строки розгляду таких клопотань, то у разі, якщо ви знаєте про цей судовий розгляд, то залучайте адвокатів і спростовуйте позицію сторони обвинувачення у судовому засіданні.
По-четверте, існує необхідність залучення громадськості і висвітлення цього судового процесу якщо не у ЗМІ, то хоча б на сторінках відповідних соцмереж. Підвищена увага суспільства до діяльності правоохоронних органів і суду суттєво підвищує шанси на винесення більш об'єктивного і справедливого судового рішення, без безумовного та повного задоволення судом вимог сторони обвинувачення щодо арешту вашого майна.