Конституцією України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами та свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Аналогічний принцип відображений в Законі України «Про зайнятість населення», згідно зі ст. 3 якого іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також особи, які одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайнятість на підставах та в порядку, встановлених для громадян України. Водночас іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, роботодавці приймають на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному Законом України «Про зайнятість населення», якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою діяльністю в тому випадку, коли згідно із законодавством призначення на відповідну посаду або провадження відповідного виду діяльності пов'язане з належністю до громадянства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідна особливість працевлаштування іноземців — на підставі дозволу, що видається компетентним державним органом у встановленому законом порядку — відповідає світовій практиці, адже держави зацікавлені у працевлаштуванні, насамперед, своїх громадян та готові допускати до національного ринку праці лише тих іноземців, потреба в яких дійсно існує в той чи інший час. Окрім того, питання працевлаштування іноземців тісно пов'язане з міграційними ризиками, тому передбачена законодавством процедура отримання дозволу на працевлаштування зазвичай пов'язана з набуттям права на тимчасове або постійне проживання в державі працевлаштування.
Варто відзначити, що вперше процедура працевлаштування іноземців була врегульована на рівні закону, а не постанов Кабінету Міністрів України, у 2017 р. Саме тоді набув чинності Закон України №2058‑VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення бар'єрів для залучення іноземних інвестицій». 10 років до цього питання отримання дозволу на працевлаштування іноземців регулювалося трьома різними нормативними актами, які поступово змінювали один одного. Така еволюція законодавства далеко не завжди передбачала спрощення процедури.
Наприклад, найбільш пізній з таких нормативних актів — постанова Кабінету Міністрів України №437 «Питання видачі, продовження дії та анулювання дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства» — вимагав від роботодавця надати «документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про те, що особа не хвора на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інші інфекційні захворювання, перелік яких визначений МОЗ». Через таке формулювання багато роботодавців зіштовхувалися з тим, що таку довідку фактично неможливо було отримати за межами України, тому іноземцю доводилося приїжджати для відповідного обстеження в Україну. Це означало додаткові витрати для іноземця або його потенційного роботодавця в ситуації, коли отримання дозволу на працевлаштування та працевлаштування ще було під питанням.
Внесені законом №2058‑VIII зміни суттєво спростили працевлаштування іноземців в Україні та запровадили більш диференційований підхід до різних категорій працівників.
Дозвіл на застосування праці іноземців
Роботодавці України мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (далі — іноземців) на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами Державної служби зайнятості (центрами зайнятості). Важливо, що дозвіл отримує роботодавець, а не іноземець, тому такий дозвіл видається для працевлаштування іноземця у конкретного роботодавця на конкретній посаді. Праця іноземців може застосовуватися на різних посадах в одного або кількох (двох і більше) роботодавців, за умови отримання дозволу на застосування праці на кожній посаді.
Законодавством України не передбачається дозвіл, який надавав би іноземцю загальне право на працевлаштування в Україні протягом певного часу в будь-якого роботодавця та на будь-якій посаді (хоча такі дозволи існують в багатьох державах).
Для отримання дозволу роботодавець подає до територіального органу Державної служби зайнятості документи, передбачені ст. 42‑2 Закону України «Про зайнятість населення». Перелік таких документів суттєво був зменшений у 2017 р. Як правило, він складається із заяви роботодавця, копій сторінок паспортного документа іноземця, кольорової фотокартки іноземця та копії проєкту трудового договору (контракту) з іноземцем.
Заява про видачу дозволу розглядається протягом 7‑ми робочих днів, а про продовження дії дозволу або про внесення змін до нього — протягом 3‑х робочих днів. Важливо, що заява про продовження дії дозволу подається роботодавцем не пізніше ніж за 20 календарних днів до закінчення строку дії такого дозволу.
В більшості випадків дозвіл видається на строк дії трудового договору (контракту), але не більше ніж на 1 рік. Для певних категорій іноземців такий строк може становити до 3‑х років. Окрім того, особливі строки встановлені для відряджених іноземних працівників, а також для так званих «внутрішньо-корпоративних цесіонаріїв» (відповідний статус визначений у Протоколі про вступ України до Світової організації торгівлі). За наявності підстав дія дозволу може продовжуватися необмежену кількість разів.
Законодавством встановлюється диференційований розмір плати за видачу або продовження дії дозволу. Залежно від строку, на який видається дозвіл, такий розмір може становити від 2‑х до 6‑ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавець подав документи (наразі від 3 842 грн до 11 526 грн). Роботодавець вносить плату протягом 10 робочих днів з дня отримання рішення про видачу або продовження дії дозволу.
Роботодавець зобов'язаний укласти з іноземцем трудовий договір (контракт) не пізніше ніж за 90 календарних днів з дати видачі дозволу, а також у 10‑денний строк після укладення трудового договору (контракту) надати засвідчену роботодавцем копію органу, що видав дозвіл.
У передбачених ст. 42‑10 Закону України «Про зайнятість населення» випадках роботодавець зобов'язаний звернутися до територіального органу Державної служби зайнятості про скасування дозволу. Зокрема, такий обов'язок існує у разі припинення трудового договору (контракту) з іноземцем. Окрім того, в багатьох випадках саме такий орган може скасувати дозвіл. Наприклад, у зв'язку з невнесенням роботодавцем плати за видачу або продовження дії дозволу, неподанням роботодавцем у встановлений строк копії трудового договору (контракту), укладеного з іноземцем, встановленням факту застосування праці іноземця на інших умовах, ніж визначено дозволом або іншим роботодавцем, тощо.
Деякі категорії іноземців можуть бути працевлаштовані в Україні без зазначеного дозволу. Серед них іноземці, які постійно проживають в Україні; які набули статусу біженця або одержали дозвіл на імміграцію в Україну; представники іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України; працівники закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні; працівники іноземних представництв, які зареєстровані на території України; іноземці, які прибули в Україну для участі в реалізації проєктів міжнародної технічної допомоги та ін.
Особливі категорії
З 2017 р. до законодавства включено поняття «особливих категорій іноземців та осіб без громадянства, які претендують на працевлаштування в Україні». Такими особами є іноземні високооплачувані професіонали (тобто іноземці або особи без громадянства, заробітна плата яких становить не менше ніж 50 мінімальних заробітних плат — наразі 208 650 грн); засновники та/або учасники, та/або бенефіціари (контролери) юридичної особи, створеної в Україні; випускники університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України; іноземні працівники творчих професій; іноземні ІТ‑професіонали. Для таких категорій передбачена можливість отримання дозволу на працевлаштування на більший строк (до 3‑х років), не застосовуються вимоги до мінімальної заробітної плати іноземця, а іноземні високооплачувані професіонали мають додаткові права щодо праці за сумісництвом.
Мінімальна заробітна плата
Роботодавець може отримати дозвіл, за умови виплати заробітної плати в розмірі не менше ніж 5 мінімальних заробітних плат (наразі 20 865 грн) іноземним найманим працівникам у громадських об'єднаннях, благодійних організаціях та закладах освіти, а також 10 мінімальних заробітних плат (наразі 41 730 грн) для всіх інших категорій найманих працівників. Вимоги до мінімальної заробітної плати не застосовуються у разі отримання дозволу на застосування праці особливих категорій іноземців.
Заробітна плата в іноземній валюті
До 2019 р. законодавство України теоретично передбачало можливість виплати іноземним працівникам заробітної плати в іноземній валюті (на відміну від громадян України, яким зарплата могла виплачуватися виключно у гривнях), однак на практиці, через неузгодженість між собою низки нормативних актів, така виплата в іноземній валюті була ускладнена. Після набуття чинності Законом України «Про валюту і валютні операції» заробітна плата іноземцям може виплачуватися тільки у гривнях, проте (як і для громадян України) у трудовому договорі (контракті) розмір заробітної плати може бути зазначений в іноземній валюті (з виплатою в еквіваленті у гривні).
Оподаткування заробітної плати
За загальним правилом, заробітна плата іноземців, які працюють в Україні, підлягає оподаткуванню на тих самих підставах та в тому самому порядку, що й заробітна плата громадян України.
Матеріальне забезпечення та соціальні послуги
Іноземці, роботодавці яких виплачують ЄСВ, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги Фонду соціального страхування України, в тому числі у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності («лікарняними»). Водночас, на думку Державної фіскальної служби України, іноземці, які працюють у представництвах іноземних компаній, не підлягають обов'язковому соціальному страхуванню, а отже, не мають права на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг від Фонду соціального страхування України.
Припинення трудових відносин
Хоча формально трудове законодавство не передбачає спеціальних підстав для звільнення іноземців, роботодавцю, який зобов'язаний отримати дозвіл на працевлаштування іноземця, потрібно враховувати, що іноземець не може працювати без такого дозволу. Таким чином, у разі скасування дозволу або його непродовження роботодавець повинен мати можливість звільнити іноземця. Для цього з іноземцями укладається строковий трудовий договір (контракт), строк якого прив'язаний до дії дозволу.
Перебування в Україні
Дозвіл на застосування праці іноземця є підставою для отримання таким іноземцем посвідки на тимчасове проживання в Україні, яка дозволяє іноземцю перебувати та проживати в Україні протягом усього строку дозволу. Відповідні посвідки оформлюють територіальні органи Державної міграційної служби України. На відміну від дозволу, таку посвідку отримує іноземець, а не його роботодавець, хоча роботодавці надають іноземцям необхідну для цього допомогу та зазвичай саме вони організовують підготовку необхідних документів.
Інші права
В усьому іншому іноземці фактично користуються такими ж правами у зв'язку з трудовими відносинами, як і громадяни України, зокрема щодо робочого часу, часу відпочинку, порядку виплати заробітної плати, матеріальної відповідальності та іншими правами.