Оформлення відносин між власниками та розробниками game-startup; використання розробок інших правовласників; яку модель обрати для власного ігрового бізнесу; організаційно-правова форма, юрисдикція, оподаткування, монетизація гри; захист і запобігання порушенням авторських прав – це неповний перелік питань, які розглядалися під час майстер-класу Game development, організованого Академією консалтингового бізнесу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На майстер-класі виступили: Світлана Мальована – СЕО та co-founder Консалтингової компанії Olans Group і стартап-проекту Raccoon World; Ігор Поспішний – СEO сервісної компанії для розробників GTP Media, організатор кубка незалежних розробників СНД GTP Indie Cup; Анастасія Шуберт – керівник юридичного відділу Консалтингової компанії Olans Group.
За словами фахівців, насамперед, під час запуску проекту (стартапу) необхідно звернути увагу на оформлення відносин між власниками та розробниками. Залежно від умов співпраці між ними, відрізнятиметься тип договору, що укладається. Якщо розробник є підрядником / фрилансером / третьою особою, то укладається договір про надання послуг або аналогічний до нього, залежно від домовленості між сторонами з приводу умов співпраці. Якщо розробник є одним із власників чи має намір стати ним, то підписується інвестиційний договір або договір (протокол) про наміри.
Загалом, серед договорів, що укладаються власниками з розробниками (в звичайних умовах), є такі:
- NDA – договір про нерозголошення конфіденційної інформації сторонами. Передусім, у договорі NDA варто звернути увагу на санкції, передбачені за розголошення конфіденційної інформації, а також на список того, що входить у поняття конфіденційної інформації в договорі.
- Угода про не конкуренцію – договір, що забороняє співпрацювати з фірмою, аналогічної або схожої спрямованості, протягом певного терміну. В угоді про не конкуренцію варто акцентуватися на даних, що входять у поняття «не конкуренція», тобто список компаній та дій, які розробнику не можна робити. Наприклад, пункт про те, що він не має права розробляти будь-яке ПЗ, загалом не є законним. Також необхідно звернути увагу на термін, протягом якого розробник не можете працювати на конкурента. Зазвичай, вказується термін до 3-х років, а більш довгий термін є незаконним. Крім того, важливу роль відіграє територіальна юрисдикція. В такій угоді повинна бути вказана територія, на якій розташовані можливі конкуренти, з якими розробнику не можна працювати. При цьому пункт про заборону співпраці по всьому світу – незаконний.
- Договір про надання послуг – основний договір, в якому розробник надає свої послуги з розробки обумовленого елемента для замовника за певну винагороду. Особливу увагу юристи звертають на договір про надання послуг. У такому договорі вказується обов'язок розробника передати права на створену ІВ замовнику. У договорі можуть міститися пункти про передачу будь-якої ІВ, створеної в період роботи з замовником.Не менш важливим є перелік обов'язків, які повинен виконати розробник. Такий список повинен включати основні завдання розробника, але не бути занадто докладним або, навпаки, занадто узагальненим. У договорі має бути зазначено, яким чином замовник ставить завдання перед розробником (наприклад, це електронна пошта, лист, певна програма).
Правознавці також радять звертати увагу на те, яким законодавством регулюється договір і яким судом розглядатимуться суперечки щодо нього. Законодавство різних країн світу відрізняється (часом істотно) як у питаннях оподаткування і цін за арбітраж, так і в питаннях захисту ІВ.
Крім того, варто брати до уваги, що в договори про надання послуг часто включають положення договорів NDA і договору про не конкуренцію. При цьому вони мають таку ж юридичну силу, як і окремий договір. Не менш важливим є питання щодо оподаткування. У договорі має бути зазначено, хто сплачує необхідні податки.
А права чиї?
Обсяг прав на відеогру найчастіше залишається незмінним для її власника протягом усього процесу створення (випуску) гри. Проте існує безліч моментів та ситуацій, у разі виникнення яких такий стан речей змінюється.
Найпростіший варіант, коли права на гру має всього одна людина, а решта беруть участь у процесі створення. У такій ситуації 100% прав на гру належать її творцю. Саме він надалі вирішує, як ними розпоряджатися.
Однак досить часто створити гру вирішують кілька людей. У цьому випадку вони повинні заздалегідь розподілити обсяг прав, які належатимуть кожному з них. На практиці такий розподіл найчастіше відбувається в усній формі. Однак нерідко це призводить до проблем в майбутньому, тож юристи радять оформляти такий розподіл документально.
Досить часто фрилансери (підрядники) не хочуть укладати договір з «роботодавцем», тому їхня співпраця закріплюється в усній формі. Така співпраця має значний мінус – обов'язок підрядника передати замовнику права на ІВ ніде не закріплена. В майбутньому підрядник може заявити свої права на роботу або, наприклад, передати результати своєї роботи конкуренту.
Що стосується того, яку модель обрати для власного ігрового бізнесу, експерти зазначають, що вибір організаційно-правової форми залежить від цільової аудиторії та мети проекту. Якщо проект розрахований на український ринок, то достатньо буде відкриття ФОП в Україні. Якщо проект розрахований на іноземну цільову аудиторію або має на меті вихід на міжнародний ринок, або передбачає залучення інвесторів (у тому числі іноземних), необхідно відкривати українську або іноземну юридичну особу – ТОВ, АТ, LLC, Corp тощо.
В Україні розробка гри обкладається ПДВ лише у певних випадках. Якщо в договорі вказано, що послуги з розробки гри надаються нерезиденту (має значення місце реєстрації іншої сторони), то ПДВ не сплачується. Якщо друга сторона зареєстрована в Україні – необхідно сплачувати ПДВ. При цьому експерти акцентують на тому, що до 2021 р. в Україні діє пільговий режим оподаткування щодо поширення ПЗ кінцевому користувачу, тому таке поширення не обкладається ПДВ. Не варто забувати, що ПДВ сплачують лише компанії, обіг яких перевищив мінімальну суму, необхідну для обов'язкового становлення платником ПДВ або компанії, що стали платником ПДВ за власним бажанням.