Чесний аналіз аргументів «за» і «проти» адвокатської монополії

Жваве обговорення в суспільстві викликала новела про монополізацію адвокатурою представництва інтересів у судових провадженнях, що очікується до запровадження в Україні. Адвокати, юрисконсульти та інші представники юридичної професії висловлюють свої міркування з цього приводу, приводячи різні доводи на підтримку чи проти такої монополізації. Можна спробувати проаналізувати ці доводи, узагальнити аргументи про і контра, а також вибудувати власну позицію з цього питання, взявши до уваги досвід Європейського союзу.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Отже, пропонується запровадити здійснення судового представництва виключно адвокатами, окрім деяких винятків. Метою такої монополізації називається підвищення якості надання правової допомоги. Передбачається поступове та поетапне запровадження нових правил.

Як буде показано нижче, в обґрунтуванні доцільності монополізації здійснення адвокатами представництва в судах не обов’язково вдаватися саме до мети підвищення якості або принаймні не лише і не перш за все до неї.

Аргументи «за» і «проти»

Аргументи «за»:

• подібна монополія є в більшості розвинених країнах, зокрема в країнах Європейського союзу;
• монополія адвокатів на судове представництво є аналогічною монополіям нотаріусів чи лікарів;
• монополія адвокатів на судове представництво сприятиме утвердженню єдиної корпорації правників;
• монополія адвокатів – це запорука реалізації конституційного права громадян на кваліфіковану юридичну допомогу (більш якісну, з можливостями скаржитися на неетичну поведінку).

Аргументи «проти»:

• отримання статусу адвоката неминуче стане пов’язаним зі складнощами та корупційними складовими;
• монополія суперечить принципу верховенства права, ускладнюється доступ до правосуддя;
• монополія не відповідає рівню розвитку суспільства в державі й уподібнюється закритому клубу, тож не може позитивно впливати на розвиток конкуренції (чим менша конкуренція, тим нижча якість);
• звернення до адвокатів для судового представництва у дрібних справах є невиправданим;
• монополія призводить до контролю держави за адвокатурою;
• дефіцит адвокатів у невеликих містах унеможливить реалізацію права на правову допомогу.

Світова практика

Перш ніж аналізувати аргументи, зауважимо деякі застереження та уточнення. Як вже зазначалось, йдеться про запровадження монополії лише на здійснення судового представництва, але не про монополію з надання правової допомоги чи складання договорів. Насправді, такі більш суворі монополії присутні у значній кількості країн (найяскравіший приклад – США); не запроваджується й обмеження за ознакою «національності» права (наприклад, в Японії практикувати іноземне право можуть лише ліцензовані юристи). Тепер повернемося до аналізу аргументів прихильників та опонентів монополізації.

Щодо стану ринку надання юридичних послуг в Європейському союзі, то як свідчить авторитетний звіт 2012 р., монополія адвокатів там присутня. В деяких країнах адвокати мають монополію на представництво в судах і консультування, тобто фактично повну монополію (Австрія, Кіпр, Чехія, Німеччина, Угорщина). В іншій численній групі країн монополія існує лише на здійснення представництва в судах (Бельгія, Литва, Норвегія, Португалія). І лише деякі країни не практикують монополізації для адвокатів (Фінляндія, Швеція). У той же час відбувається лібералізація ринку правових послуг, однак не в сенсі скасування монополій. Власне, інший авторитетний звіт уточнює, що у 17-ти країнах ЄС існує монополізація та надання правової допомоги, а також здійснення представництва в судах. При цьому помітної кореляції з середніми рівнями доходів умовних споживачів послуг не спостерігається. Проте вказується на відсутність достатніх даних, які підтверджували б зростання якості судового представництва після монополізування його лише адвокатами.

Кому свідоцтво?

Щодо аргументу про неминучі ускладнення і корупційність процедури отримання адвокатського свідоцтва слід зауважити наступне. Перш за все, вказана процедура не перебуває у жодному безпосередньому зв’язку з монополізацією. Безумовно, наслідком введення монополії слід чекати умовне зростання цінності адвокатського свідоцтва, що потягне за собою зростання попиту на отримання адвокатського статусу, а отже, зростуть неприємні ризики. Однак монополізація per se не є причиною існування корупції. З корупцією, звісно, треба боротися, та це не повинно ставати перепоною для реформування. Наприклад, процедура приватизації та процедурні ускладнення також викликали хвилю звинувачень у корупції, проте безпосередньою їх причиною були навряд. Зрештою, більші позитивні наслідки від певної реформи (як та ж приватизація) переважають над труднощами на шляху. Таким чином, власне монополізація корупцію не викликає. У будь-якому випадку супутні процедурні негативні наслідки не повинні переважити декларовані позитивні наслідки новації.

Схожий аргумент про надмірну складність і вартість процедури здобуття адвокатського статусу навряд чи варто вважати юридичною проблемою, оскільки суто ринкові процеси попиту-пропозиції самостійно її врегулюють. У той же час не слід забувати, що опосередкованим наслідком монополізації може стати (не обов’язково, втім стане) здорожчання послуг адвокатів для споживачів. Але й тут можна розраховувати на спрацьовування ринкових механізмів. Штучний дефіцит адвокатів якщо й утвориться та призведе до здорожчання послуг зі здійснення судового представництва, то теж скоро самостійно врегулюється ринковими механізмами. Зрештою, досвід деяких держав (зокрема, Німеччини) вказує на державне регулювання шляхом встановлення мінімального розміру адвокатського гонорару, тобто переслідується мета захисту інтересів адвокатської спільноти.

До суду – лише з адвокатом?

Більш обґрунтованим видається аргумент про ускладнення доступу до правосуддя. Щодо цього зазначимо наступне. Доступ до правосуддя можна розглядати у двох аспектах: як право на справедливий судовий розгляд і як відповідні механізми звернення до суду. Справедливість судового розгляду якщо й залежить від заявника, то лише в контексті якості, наданої йому правової допомоги. Власне, поліпшення такої якості є метою реформування.

У другому аспекті як критерії доступності правосуддя наводяться можливість скористатися допомогою професійного представника (юриста, адвоката), використання апеляційною (касаційною) інстанцією своїх повноважень щодо зміни рішення нижчого суду та строки перегляду справи вищою інстанцією, розміри судових витрат. Тобто користування правовою допомогою є не єдиним чинником, хоча й дуже важливим. Очевидним наслідком монополізації стане необхідність вдавання до допомоги адвокатів для майже будь-якого звернення до суду, але недоліком стане лише у тих випадках, де умовний заявник не звертався б до адвоката, якби не вимоги законодавства. Справедливо зауважити, що коло таких випадків видається достатньо широким. У той же час настануть позитивні опосередковані наслідки для всієї системи правосуддя, адже за відсутності недостатньо компетентних учасників судових проваджень підвищиться якість та швидкість таких проваджень.

Цікаво також, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки за своєю природою потребує державного регулювання, якщо тільки не обмежується таким чином чи мірою, що власне суть права буде зведена нанівець. Якщо взяти до уваги існування адвокатських монополій на здійснення судового представництва в переважній більшості країн ЄС, то очевидним стає допустимість такого державного регулювання/обмеження права на доступ до суду. Отже, проблема монополізації адвокатами судового представництва врешті зводиться до суто економічних рамок. Як вже зазначалось вище, є всі підстави очікувати врегулювання цієї проблеми виключно ринковими механізмами. При цьому слід пам’ятати про суперечність пропонованої монополії зі ст. 59 Конституції, а особливо з важливим рішенням КСУ у справі Солдатова.

Висновки

Таким чином, можна дійти наступних суб’єктивних висновків. Концептуально, прагнення врегулювати ринок надання юридичних послуг є правильним, а монополізація адвокатами здійснення представництва інтересів у судах є одним з важливих елементів такого врегулювання. Монополізація як така негативних наслідків у вигляді процедурних складнощів чи корупції не спричиняє. У будь-якому випадку, такі наслідки не переважають над позитивними наслідками реформування. Проблема нібито погіршення доступу до правосуддя врешті зводиться до суто економічної площини, де певний відсоток заявників вдаватиметься до допомоги адвокатів лише тому, що мусить. Однак ця проблема також розв’яжеться за економічними ринковими законами. Крім того, надзвичайно важливою умовою для успіху реформи є ставлення адвокатів до своїх обов’язків у зв’язку з отриманням такої монополії, особливо щодо рівня якості наданої правової допомоги. Органам адвокатського самоврядування було б доцільно вирішити внутрішні конфлікти та готуватися до своєї нової відповідальності.