З 19 січня 2013 р. в Україні набрала чинності нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон), в якій було повністю оновлено положення, що регулюють реалізацію майна боржників. У них, зокрема, було виокремлено особливості реалізації заставного майна.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Так, Законом введено новий статус для одного з учасників провадження у справі про банкрутство – кредитор, чиї вимоги забезпечені заставою (забезпечений кредитор), та встановлено, що вимоги таких кредиторів задовольняються позачергово. Крім того, новою редакцією Закону значно посилено захист прав забезпечених кредиторів, запроваджено нові інструменти такого захисту, а майну, що є предметом забезпечення, новою редакцією Закону надано окремий статус.
Однак серед професійної спільноти існують різні погляди у питанні компетенції та прав учасників провадження у справі про банкрутство під час реалізації майна в ліквідаційній процедурі – а це, по суті, є найважливішою складовою цієї процедури, оскільки від продажу майна банкрута напряму залежить погашення вимог кредиторів. В той же час, різне трактування положень ч.4 ст.42, ч.5 ст.44, ст. 65 і 66 Закону дає можливості до значних зловживань.
Вказані положення говорять про наступне:
1. Перед початком реалізації майна банкрута арбітражний керуючий зобов’язаний сформувати цілісний майновий комплекс (ЦМК). При чому, виходячи з роз’яснень Мін’юсту та Вищого господарського суду України, поняття ЦМК у процедурі ліквідації має унікальне визначення, яке не відповідає всьому іншому національному законодавству. Так, під ЦМК в процедурі ліквідації розуміється сукупність усіх активів (матеріальних та нематеріальних) банкрута, незалежно від того, чи є ці активи ЦМК по своїй суті. Тобто ЦМК банкрута може складатись навіть з набору олівців.
2. Майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує. Хоча таке майно і не включається до складу ліквідаційної маси, однак воно включається до складу ЦМК. Крім цього, продаж майна, що є предметом забезпечення, здійснюється лише за наявності згоди забезпеченого кредитора або суду.
3. Початковою вартістю ЦМК є сукупність визнаних господарським судом вимог кредиторів. У разі, якщо продати майно банкрута у вигляді ЦМК не вдалось, ліквідатор здійснює продаж майна частинами.
4. Продаж майна частинами здійснюється ліквідатором шляхом розбивки майна, що входить до складу ліквідаційної маси, на лоти, а також продається майно, що є предметом забезпечення. При цьому ліквідатор зобов’язаний узгодити з комітетом кредиторів визначення складу такого майна, що включене до ліквідаційної маси банкрута.
5. Після визначення майна, що буде продаватись частинами, ліквідатор зобов’язаний його оцінити (визначити початкову вартість).
6. У разі, якщо перший аукціон визнано таким, що не відбувся, та якщо інше не передбачено договором на проведення аукціону, організатор зобов’язаний провести повторний (другий повторний) аукціон. Відповідно до договору про проведення аукціону, початкова вартість майна на повторному (другому повторному) аукціоні може бути зменшена на 20% від його початкової вартості на попередньому аукціоні. Крім того, повторний (другий повторний) аукціон може бути проведено з можливістю зниження вартості майна під час його проведення, і така вартість може бути зменшена практично до 1 грн.
Незважаючи на ніби прості і зрозумілі правила реалізації майна банкрута, практика показала, що не все так однозначно. Виявилося, що зловживання недобросовісних ліквідаторів можуть призвести до реалізації майна за значно заниженими цінами і, як наслідок, значних порушень прав кредиторів, особливо забезпечених. Така можливість пов’язана, в першу чергу, з різночитанням норм Закону та відсутністю єдності судової практики з цього питання. Слід також зазначити, що саме заставне майно є привілеюючим видом активів у абсолютній більшості підприємств-банкрутів.
До найбільш важливих питань реалізації заставного майна, які потребують вирішення та є основною складовою зловживань, можна віднести наступні.
По-перше, невизначеним є момент, до якого ліквідатор зобов’язаний отримати згоду забезпеченого кредитора (або суду) на продаж майна, що є предметом забезпечення – до початку продажу такого майна у складі ЦМК чи вже на стадії його продажу частинами. Оскільки продаж активів у складі ЦМК передбачає, що майно буде реалізовано за ціною не нижче сукупності визнаних господарським судом вимог кредиторів, тобто всі вимоги кредиторів будуть погашені, в такому випадку права всіх кредиторів є, на перший погляд, захищеними.
По-друге, чи зобов’язаний та чи має право ліквідатор без отримання згоди забезпеченого кредитора проводити повторний та другий повторний аукціони з продажу ЦМК боржника у разі, якщо аукціон з продажу ЦМК банкрута визнано таким, що не відбувся у зв’язку з відсутністю учасників? Та чи має ліквідатор право у разі проведення повторного та другого повторного аукціону одноособово приймати рішення про зменшення та/або зниження початкової вартості ЦМК аж до 1 грн?
По-третє, по якій пропорції здійснювати розподіл отриманих коштів між забезпеченими та конкурсними кредиторами у разі, якщо ЦМК було продано з аукціону, який проводився зі зниженням початкової вартості? По балансовій вартості, вартості, визначеній згідно оцінки чи за співвідношенням кредиторських вимог забезпеченого та конкурсного кредиторів? Мабуть, жодна з цих відповідей не може бути універсальним правилом для всіх боржників.
І, по-четверте, чи має право забезпечений кредитор, надаючи згоду на продаж заставного майна, встановлювати порядок проведення аукціону, зокрема, щодо можливості проведення повторного (другого повторного) аукціону зі зменшенням та/або зниженням початкової вартості майна?
Нещодавно Вищий господарський суд України (постанова від 17.06.2014) поставив крапку в одному принциповому спорі щодо захисту прав забезпечених кредиторів у ліквідаційній процедурі, зокрема, у справі про банкрутство ТОВ «Автодом» №Б3/128-11. В цій постанові ВГСУ зазначив, що майно банкрута, яке передано в заставу з метою забезпечення виконання зобов’язань, має особливий правовий статус під час провадження у справі про банкрутство, і продаж майна, що є предметом забезпечення, здійснюється виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду.