Продовжуємо збирати цікаві історії та ділитися з вами веселими випадками, які траплялися з юристами на старті їхньої кар'єри. Минулого тижня ми поринули у світ "перших судових засідань", а сьогодні говоримо про "перші гонорари".
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
...в’язниця чи весілля
Петро Бойко, голова Ради адвокатів Київської області
СРСР поступово відходив у історію, та боротьба з розкраданням колишньої соціалістичної власності ще велася. Майстер на будівництві взяв собі 100 цеглин та завантажив їх у багажник авто для домашнього будівництва. З точки зору тодішнього закону це вже була стаття, яка полягала у розкраданні держмайна шляхом зловживання службовим становищем. Майстра відразу заарештували, бо в країні тоді проводилася відповідна кампанія. У ті часи слідчий розслідував справу, а адвокат з’являвся лише на етапі, коли її завершували, і йому можна було надати всі матеріали слідства. Під час досудового слідства адвоката не було. Судові процеси тоді не тяглися роками, рішення виносилося за 3–4 години.
В залі судових засідань були присутні прокурор, я, також зайшла досвідчена, мудра суддя з народними засідателями. Хлопець-підсудний був дуже вродливий. Задаючи питання, суд дійшов до сімейного стану, хоча підсудний не розумів, як його сімейний стан стосується винесення рішення у справі. Виявилося, він був розведений. Тоді суддя попросила його дати перед судом слово, що він одружиться на народній засідательці, а вона, у свою чергу, зробить з нього нормальну радянську людину, і в такому разі суд обіцяє не відправляти його у в’язницю. В залі стало тихо. Прокурор напружився, як вартовий біля мавзолею. Я також не міг зрозуміти, що відбувається. Стояла така тиша, що політ мухи здавався стартом реактивного літака. Підсудний був дуже серйозний, підняв голову й видав: «Ні, товариш суддя, краще у в’язницю!» Всі, звичайно, почали сміятися.
Через 3 години судовий процес завершився. Суддя винесла вирок: 3 роки умовно зі звільненням підзахисного у залі суду. Всі були щасливі. Я вирішив дізнатися у судді: а раптом це я сказав мудре, добре слово, розчулив суддю задля винесення такого рішення? А вона пояснила, що підготувала інше рішення, але підсудний, на її думку, лише «звільнився», тому в неї не піднялася рука ще раз позбавити його свободи.
Це яскравий приклад того, як на людину, навіть якщо це суддя з великим досвідом, може впливати слово. Якби підсудний тоді висловився інакше, отримав би 3 роки позбавлення волі. Тому маю пораду для своїх колег: бережно ставтеся до кожного слова у судових процесах. Не дивіться на суддів, як на роботів, — це також живі люди з емоціями, розумінням і своїм настроєм. І завдання адвоката — зрозуміти цей настрій та змінити його. Слово — це єдина зброя адвоката. Мій перший гонорар у цій справі склав $100, які я успішно витратив на сімейні потреби.
...$50 від бабці — на дівчину
Дмитро Шаповал, адвокат, керуючий партнер Glagos
Я навчався на ІІІ курсі харківській юракадемії і нещодавно влаштувався на першу роботу — помічником у юридичну фірму. Партнери доручили мені один проєкт — судовий спір щодо успадкування будинку. Клієнтом була бабця, що жила з померлим нерозписана, і тепер його діти від попереднього шлюбу намагалися вигнати її з будинку. Одним словом, «не справа, а мрія», від якої партнери легко відмовилися, передавши мені й бабцю, і всі гонорари від проєкту.
Як зараз пам’ятаю момент розрахунків за певну кількість засідань і ті 400 грн, обережно складені в тканинку. Можливо, і не варто було брати кошти зі старої, але мені, студенту, тоді було не до Pro bono.
На той час (2008 р.) це було близько $50, і витратив я їх на похід в ресторан з дівчиною. Вистачило на вечерю і пляшку чілійського вина.
...СБУ, піджак і телефон для дівчини
Денис Малюська, міністр юстиції України
Я почав працювати відразу після ІІІ курсу, і першою справою було судове засідання у Господарському суді Києва. Пригадую, справа стосувалася того, що підрядник намагався стягнути заборгованість з СБУ. Там був цікавий аспект, хто підписав акти виконаних робіт.
До речі, потім було багато наукових праць на тему, що таке печатка і яке її юридичне значення, я навіть супроводжував розгляд законопроєкту, який скасовує обов’язковість печаток на документах. Але це було задовго до того, як я став міністром. Можливо, в подальшому це якось вплинуло на мою законопроєктну роботу.
Пам’ятаю, що судові експерти намагалися «морозитися» та казати, що вони не знають, хто це підписав, на що суддя дуже мудро сказала: «А що, печатки на вулиці валяються? Ні? Значить, робота виконана, і я суму стягну». Але при цьому вона як мудра суддя відмовила в задоволенні вимоги щодо нарахування штрафних санкцій. З юридичної точки зору це нісенітниця: або роботи прийняті і виконані, і в цьому випадку треба стягувати штрафні санкції, або не виконані, немає доказів, і треба відмовляти у позові. В намаганні знайти нейтральність, що є принципом арбітрування, що ще залишався в наших господарських судах, бо вони колись були арбітражними, вона зайняла нейтральну позицію, яку ніхто не оскаржував, і кошти було стягнуто.
Я не впевнений, що отримав тоді якийсь гонорар з тієї справи, але після ІІІ курсу йти в господарський суд на першу справу з представниками Служби безпеки України — це прикольно.
А зі свого першого гонорару, який я вже точно пригадую, я купив собі піджак, а дівчині, з якою зустрічався на той момент, — телефон. Ця дівчина потім стала моєю дружиною.
… і ремонт машини
Олександр Ружицький, партнер, адвокат EVERLEGAL
Свій перший гонорар я отримав у студентські роки. Це була проєктна ситуативна робота, пов’язана з парламентськими виборами у 2006 р. Зі Львова я відправився в Луганську область, у місто Красний Луч, яке з 2016 р. має назву Хрустальний. Тиждень працював юристом у штабі, потім був спостерігачем на виборчих дільницях. Розмір гонорару складав $1000. Це була досить велика сума на той час, та й зараз немала. Та так буває, що коли з’являються гроші, відразу має статись якась халепа. Тому більшу частину свого першого гонорару я витратив на ремонт машини.
... антирейдерська операція та 3 тис доларів на дитину
Сергій Боярчуков, керуючий партнер «Алєксєєв, Боярчуков та партнери»
Свою першу велику справу я пов'язую з початком юридичної компанії «Алєксєєв, Боярчуков та партнери». Це була антирейдерська операція проти поглинання Укргазбанком Енергобанку. Я супроводжував позов своєї мами, яка на той момент була міноритарним акціонером банку, а я був її представником. Саме за цим позовом була «розвалена» вся позиція пана Горбаля, якому тоді належав Укргазбанк, внаслідок чого він не зміг поглинути Енергобанк. Що стосується гонорару, то він був настільки несуттєвим, що саме це стало поштовхом до того, щоб створити власну компанію.
Я працював юристом у компанії KPMG. На ті часи у мене була дуже висока заробітна плата, я отримував близько 2 тис. доларів. Однак думки про свій бізнес не давали мені спокійно спати. Пам'ятаю, як прийшов до дружини й повідомив, що хочу залишити роботу з високою зарплатою і розпочати свою справу. Дружина була на останніх місяці вагітності, але все одно мене підтримала. Ми порадилися з нашою знайомою, яка нещодавно народила, та з її допомогою визначили, що в ті часи на перший рік життя дитини потрібно було виділити близько 3 тис. доларів. Я взяв ці гроші із зарплати, накопиченої в KPMG, віддав дружині та пішов будувати свій бізнес. І пішло-поїхало.
У мене не було офісу, але була машина. В машині я зберігав папери та працював на комп'ютері, іноді її замінювало кафе «Два Гуся» біля Господарського суду міста Києва. Тоді я працював і не замислювався про фінансовий результат, просто працював на масу. Приблизно через два місяці моєї бурхливої діяльності до мене прийшла ідея підбити підсумки. Я дістав усі гроші з домашнього сейфа та порахував усі свої зобов'язання, які мені потрібно було виконати. Перерахувавши гроші, виявилося, що за 2 місяці я заробив 20 тис. доларів. Нічого великого я не купував, але як зараз пам'ятаю свою емоцію. Я дуже боявся, що у мене нічого не вийде. Дружина, новонароджений син – тягар відповідальності дуже тиснув. Саме цю емоцію, що у мене все вийшло, я дуже добре пам'ятаю. Мабуть, її я можу назвати своїм першим повноцінним гонораром.