Корупція в Україні є однією з найбільш обговорюваних проблем, проте боротьба з нею викликає дуже багато питань і суперечок в контексті того, щоб ця тема не стала популізмом і спекуляцією, а покарані були ті, хто дійсно винні у вчиненні злочину. Разом з цим бажання покарати порушника будь-якою ціною досить часто не закінчується успіхом через те, що ще на стадії досудового розслідування порушується багато процесуальних аспектів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Для того, щоб всебічно розібратись в найбільш типових помилках, які виникають на практиці з приводу цих питань, зібрались представники як адвокатури, прокуратури, так і суду, на організованому Асоціацією адвокатів України практикумі «Захист у корупційних злочинах».
Відкриваючи захід модератор Анастасія Гурська, Співголова Комітету з кримінального права та процесу ААУ зазначила: «Захист у корупційних злочинах – це на сьогоднішній день найактуальніша тема та категорія кримінальних проваджень, яка найчастіше зустрічається в новинах. І на практиці кожен учасник кримінального процесу також не застрахований від того, що він може стати учасником кримінального провадження. В даному випадку це стосується і суддів, і прокурорів, і слідчих, в тому числі адвокатів, з урахуванням того, що відбувається на сьогоднішній день».
Пані Гурська також нагадала, що дані злочини на сьогоднішній день можуть розслідуватись наступними органами:
- Національним антикорупційним бюро України;
- Державною фіскальною службою України, зокрема відповідними слідчими управліннями фінансових розслідувань;
- Національною поліцією;
- Прокуратурою, якщо це стосується кримінальних проваджень, які були зареєстровані до 20 листопада 2017 р.;
- Службою безпеки України;
- Державним бюро розслідування (ще не запрацювало).
Таке різноманіття на практиці викликає питання, чи завжди досудове розслідування здійснює належний орган та чи вплине неправильне визначення підслідності під час досудового розслідування на судовий розгляд справи?
Віталій Наум, Голова АО «Національна колегія адвокатів», з цього приводу стверджує: «На практиці є багато випадків неузгодженої підслідності в даних кримінальних провадженнях. З цього приводу вже є рішення КСУ у справі «плівки Мельниченка», де зазначається про наслідки збирання доказів особою, яка на те неуповноважена. Ці докази є недопустимими та вони не можуть бути використані. Ми в своїх клопотаннях і зверненнях зазначаємо про те, що ці докази не тільки не можуть бути використані, а й складання процесуальних документів не може на них ґрунтуватися».
Законним випадком, коли прокурор може змінити підслідність, є визначення розслідування неефективним. Проте пан Наум акцентує увагу на тому, що в певних ситуаціях прокурори можуть зловживати цією опцією, так як повністю неможливо встановити, які саме докази свідчать про неефективність розслідування. На його думку, про це мають свідчити певні дії чи бездіяльність, а саме повинні бути проведені оперативні наради, процесуальні вказівки процесуального керівника по справі, які не виконуються органом досудового розслідування. І тільки за наслідками таких заходів можна буде казати про неефективність досудового розслідування і подальшу зміну підслідності.
В свою чергу Максим Кравченко, представник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури України, вважає такий інструмент наразі доцільним. «В даному випадку визначення підслідності через неефективність є виходом, коли на сьогоднішній день не здійснює свої безпосередні повноваження такий новостворений орган, як ДБР», - стверджує він.
Окрім цього питання експерти зі своїх позицій намагалися дійти спільної думки стосовно таких моментів:
- Чи завжди можна вважати негласні слідчі розшукові дії належним способом доказування?
- Які основні помилки органу досудового розслідування щодо оформлення матеріалів НСРД?
- Які основні засоби доказування при розслідуванні злочинів, передбачених ст. 191 ККУ?
Отож, експерти дійшли висновку, що дійсно, якщо злочин було вчинено, винні особи мають бути покарані, проте можливості у сторони захисту та сторони обвинувачення мають бути рівні для того, щоб одночасно надати повний захист прав підозрюваного/обвинуваченого і в той же час, щоб жодне порушення не залишилось без відповідних наслідків для порушника.