Керуючий партнер ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» Сергій Боярчуков розповів «Юридичній газеті» про те, наскільки готова наша держава до повальної ліквідації вітчизняних банків, а також про старі та нові проблеми проведення процедури банкрутства в Україні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Пане Сергію, які основні тенденції нині панують на ринку юридичних послуг у сфері банкрутства?
– Глобально нічого не змінилося. Єдине, що варто зазначити: щороку банкрутств у нас стає більше. Причини цих банкрутств різні, як і завдання, які ставляться перед учасниками справи про банкрутство. Деякий час тому це були спроби перерозподілити власність за рахунок банкрутства, потім були проблемні кредити, нині – через нестабільність політичної та економічної ситуації в країні та падіння бізнесу, який не витримує сучасних економічних реалій. Як правило, до банкрутства вдавалися підприємства, які були добре підготовлені до цього. Вони виводили активи, створювали собі якісь заборгованості, тобто готувалися до життя у процедурі банкрутства. Натомість нині просто об’єктивно склалася ситуація, до якої ніхто не готувався.
– Чи наявні певні особливості у процесі ліквідації банків в Україні? Чи готове українське законодавство до проведення банкрутства у банківській сфері?
– Законодавство не готове до такої кількості банків, що ліквідовуються. Слід зазначити, що ця процедура кардинально відрізняється від процедури банкрутства підприємств та інших господарських товариств. Ліквідацію фінустанов регулює спеціальний Закон України «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб». Однак у цьому законі не визначені спеціальні інститути, які могли б застосовувати ліквідатори, тимчасові адміністратори для посилення ефективності своєї роботи. Найчастіше, якщо чесно підійти до цього питання, то це люди, які стежать один за одним, щоб хтось щось не вкрав. Зберегти майно, звісно, важливо, але ним необхідно ще й ефективно управляти для того, щоб отримати максимальну кількість грошової маси для задоволення вкладників. От саме з ефективністю наразі є серйозні проблеми, оскільки все спрямоване виключно на збереження цього майна.
Серед основних тенденцій можна виокремити також, що до банків додалися ще й банкрутства страхових компаній, будівельних компаній, банкрутства гірничо-металургічних підприємств, які були пов’язані з цією сферою. Причини зрозумілі: економічна нестабільність, війна.
– Кілька років тому були запроваджені нововведення до Закону України «Про банкрутство». Чи можна їх назвати успішними? Ще очікуються зміни?
– Вочевидь, ми очікуємо велику тотальну реформу законодавства про банкрутство. Новий закон, ухвалений кілька років тому, нині засвідчив свою повну неефективність і цілковиту неспроможність. Судова практика найчастіше не відповідає вимогам цього документа просто тому, що його неможливо виконувати. Зокрема він містить абсолютно мертві норми, такі як: передача непроданого майна на некомісійну організацію, несправедлива норма про неможливість голосування заставним кредиторам у комітеті кредиторів. Таких мертвих норм у ньому чимало.
– Які зміни у клієнтській базі сталися останнім часом?
– Банки вже традиційно кілька років поспіль є основним замовником на ринку юридичних послуг, зокрема, й щодо банкрутства. Але, якщо раніше банкрутство часто використовувалося як спосіб ухилення від сплати банківського кредиту, то наразі, зважаючи на падіння бізнесу, це об’єктивний процес діяльності підприємства, в якому бере участь фінустанова.
– Які основні законодавчі нововведення Ви очікуєте?
– По-перше, ми очікуємо зміни до закону про банкрутство підприємств та господарських товариств загалом. У Мін’юсті навіть створена комісія Doing Business, що залучає спеціалістів-арбітражних керуючих. До складу комісії також належать самі працівники Мін’юсту, вчені, практики. Вони намагаються розробити список нововведень, які необхідно врахувати у новому законі. Крім того, ми сподіваємося на певну новелу, – це закон про банкрутство фізичних осіб. Його актуальність та необхідність не викликає жодних сумнів. Усі говорять про те, що це дуже потрібно та важливо. Я знаю, що деякі депутати у Верховній Раді розробляють проекти цього закону. Напевно, найближчим часом ми побачимо якісь внесені законопроекти.
Ще як нововведення до парламенту внесений законопроект щодо посилення кримінальної відповідальності за доведення підприємства до банкрутства. Цілком зрозуміла тенденція, позаяк нині відповідальності власники, директори, менеджмент підприємств не несуть жодної. Після банкрутства підприємства вони йдуть далі – створюють таке саме підприємство, в цій самій сфері. Вдруге збанкрутувало – пішли далі. Відповідальності наразі немає, тому, очевидно, що посилювати її в цьому напрямі необхідно.
– Повернемося до ліквідації банків та роботи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто передусім захищені фізичні особи. Наскільки захищені підприємства? Наскільки реальним може бути повернення їхніх грошей?
– У тому-то і річ, що у цьому і полягає, на мою думку, недосконалість законодавчого поля, що регулює ліквідацію банків. Усе спрямовано на захист фізичних осіб-вкладників, які мають депозитні рахунки. Там стоїть абсолютно чіткий ценз – 200 тис. грн. Тобто держава через Фонд гарантує повернення 200 тис. грн вкладу. Саме на це все спрямовано. Але ви правильно зазначили, що є ще підприємства, які внесли депозити. Від них, мабуть, нижчий соціальний ефект у суспільстві. Тим не менше, вони вклали свої гроші. Там також наявний соціальний ефект, його видно не відразу, він не такий, який веде до фінансового майдану, але це гроші, це право власності, і його потрібно захищати. Сучасний закон про фонд гарантування, на жаль, не спрямований на це. На мою думку, він не вирішує актуальних завдань.
– Які тенденції наявні у судовій практиці?
– Суди, які розглядають справи про банкрутство, опинилися у складній ситуації. Вони змушені застосовувати недосконалий закон. Але тут спостерігається якась єдність судової практики. Всі якось випрацювали, як вони застосовуватимуть цей недосконалий закон, і за якимись уніфікованими правилами це роблять. Щодо судів із тимчасовими адміністраторами, із ліквідаторами банків, то тут абсолютно чітко виражена тенденція, – суди тотально стоять на боці Фонду гарантування вкладів. Безумовно, Фонд не завжди виграє процеси, оскільки ситуації різні, але глобально суди захищають саме його інтереси.
– Чи виправдали себе нововведення щодо класів арбітражних керуючих?
– Гадаю, що ні, оскільки сама ідея є спірною. Частина арбітражних керуючих категорично не сприймає розбивку на класи, іншій частині така ідея здається справедливою. Оскільки я арбітражний керуючий п’ятої категорії, найвищої, вона мені, звісно, здається справедливою. Якась людина більш досвідчена, якась має меншу кваліфікацію. Напевно, зрівняти всіх воєдино – це неправильно. Водночас об’єктивного критерію, який арбітражний керуючий кращий чи досвідченіший, немає. Я би дещо вдосконалив категорійність арбітражних керуючих, однак залишив її. А ось комп’ютерний розподіл себе не виправдав взагалі. В мене, на жаль, немає статистичних даних, але переважно людина, яку визначає комп’ютерний розподіл, пише заяву про відмову, а це дає змогу призначати в ручному режимі будь-кого. Але спостерігається цікава тенденція. Загалом сучасний закон про банкрутство практично не дає змоги заробити арбітражному керуючому грошей. Він отримує ці гроші лише наприкінці процедури, коли вже задовольнили практично всіх кредиторів. Але несподівано відкрився такий шлях заробітку, як комп’ютерний розподіл. Арбітражний керуючий із задоволенням приймає пропозицію, або ж пише заяву про відмову. Зацікавлені особи оплачують їм подібні заяви про відмову участі у справі.
– Наскільки ефективною є саморегулівна арбітражна організація?
– Повне фіаско саморегулівних організацій, на жаль. Можливо, це пов’язано з конкретними людьми, які очолювали ці організації. Сенс ідеї полягав у тому, що це є шлях до професії: якщо ти не є членом якоїсь саморегулівної організації, то не можеш бути призначений на справи про банкрутство. Насправді частина арбітражних керуючих є членами саморегулівних організацій, решта – ні, тож, і не платить членських внесків. Права у всіх однакові, преференцій членство в таких організаціях не дає. Вони були, коли саморегулівні організації пропонували своїх представників у дисциплінарну комісію арбітражних керуючих, яка займається притягненням їх до відповідальності та розглядом скарг на арбітражних керуючих. Якщо в цій дисциплінарній комісії справді були представники саморегулівних організацій і намагалися якось захищати арбітражників, то нині комісію розпустили, створили нову і, як мені відомо, всі пропозиції саморегулівних організацій щодо кадрових призначень були проігноровані.
– Як Ви оцінюєте ринок електронних торгів конфіскованим майном?
– Він більш-менш працює. Інша річ, нелегко наразі визначити якісь тенденції щодо продажу майна, оскільки нічого не продається на вільному ринку, а ринок банкрутства завжди був складнішим, ніж звичайний, як, скажімо, ринок нерухомості. Тим не менше, є торговельні організації, в них є сайти, за допомогою яких створюються електронні торги. Звісно, страждає ефективність, але це відбувається з об’єктивних причин в Україні.
Це теж проблема, оскільки закон про банкрутство свідчить про те, що керуючий зобов’язаний продати майно протягом року. Максимальний термін дії процедури банкрутства – півтора року. Закон регламентує три етапи торгів і чіткий строк продажу, який неможливо продовжити. Внаслідок об’єктивної відсутності будь-яких покупців (зважаючи на те, що закон вимагає перші торги проводити за ціною всієї кредиторської заборгованості: тобто перші торги ми проводимо просто так, для виконання букви закону, до того ж, зазнаючи витрат), багато хто має проблему тоді, коли зрештою процедура завершена, торги проводити більше не можна, а майно не продане. Закон каже передавати на якусь комісійну організацію, якої немає. Це те, про що я казав щодо уніфікації судової практики. Тобто суди, попри те, що термін сплив, подовжують строки торгів, що не передбачено законом. Ми застосовуємо ті самі вимоги, які закон висуває до всіх торгів, поки не знайдемо покупця.
– Як Угода про асоціацію вплине на процеси банкрутства в Україні?
– Робота комісії Doing Business, про яку я згадував раніше, спрямована на вироблення та впровадження в наше законодавче поле європейських вимог. Наразі це не має жодного відображення в конкретних законопроектах, але надалі має бути імплементоване в наше законодавство.