Про те, як вплинула на розгляд справ про банкрутство нова редакція Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що дало запровадження кваліфікаційних рівнів арбітражних керуючих та з якими проблемами найчастіше стикаються служителі Феміди, розглядаючи справи про банкрутство, «Юридичній газеті» розповів суддя Вищого господарського суду України Володимир Поліщук
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– У січні минулого року набула чинності нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Напевне, уже пройшло достатньо часу, щоб робити висновки, у чому полягають сильні та слабкі сторони його нововведень?
– Як правило, зміни в законодавстві – це крок уперед. Не стала виключенням і нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Звичайно, не все те, чого прагнув досягти законодавець у новій редакції цього Закону, спрацювало, але є, на мій погляд, багато позитивних змін.
До таких можна віднести, зокрема, таку новелу, як положення ст.11 Закону, що передбачають ініціювання порушення провадження у справі про банкрутство виключно за умови наявності майна, яке покриває цю процедуру. Позитив очевидний: фіскальні органи, ініціюючи судові провадження у справах про банкрутство, як правило, не могли забезпечити покриття витрат та винагороди арбітражного керуючого, котрий супроводжував таке банкрутство, що в подальшому породжувало судові спори (про стягнення витрат та винагороди арбітражного керуючого).
Я не кажу про те, що сам факт ініціювання процедури банкрутства органом стягнення податкових платежів був, на мою думку, малозрозумілим. Маючи механізми податкової застави та податкового керуючого (встановлений нормами Податкового кодексу України), доцільність стягнення такої заборгованості саме в процедурі банкрутства викликає питанням, адже витрачати державні кошти на ліквідацію платника податків, на моє переконання, не дуже ефективно.
Крім того, Закони «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та «Про виконавче провадження» дали поштовх для запровадження в Україні більш прозорого механізму реалізації майна із застосуванням процедури електронних торгів.
Що хотілося б відзначити. Звичайно, до Вищого господарського суду України, як правило, потрапляють справи за наявності спору, який у добровільному порядку врегулювати не вдалось. І тут ми (судді третьої судової палати Вищого господарського суду України) маємо дві проблеми: недосконале законодавство та людський фактор. І якщо з останнім, думаю, правова спільнота справиться еволюційним шляхом (яка саморегулівна організація арбітражних керуючих захоче мати у своїх лавах недбалого арбітражного керуючого?), то з удосконаленням законодавства (і про банкрутство зокрема) існують проблеми.
Хочу сказати, що зміни до нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (законопроект, що перебуває у Верховній Раді України) мали бути проголосовані депутатами ще до набуття чинності цієї редакції, яку ми зараз застосовуємо.
– Як ви оцінюєте таке нововведення, як встановлення кваліфікаційних рівнів для арбітражних керуючих? Чи вплинуло це на ефективність судового розгляду справ про банкрутство?
– Звичайно, це позитивна новела (наказ Міністерства юстиції України №145/5 від 22.01.2013 «Про затвердження Порядку присвоєння рівнів кваліфікації арбітражним керуючим»), оскільки супроводжувати процедуру банкрутства, наприклад, авіакомпанії – це не те саме, що супроводжувати процедуру банкрутства суб’єкта господарювання, у якому, крім керівника та головного бухгалтера, працювали ще три особи. Але… в судовій практиці були випадки, коли внаслідок недоліків у роботі державного органу з питань банкрутства арбітражного керуючого з відповідним рівнем кваліфікації не було взагалі.
– Чи можна сьогодні говорити про те, що якщо банкрутством великих українських підприємств, де частка держави становить більше 50%, займатиметься досвідчений арбітражний керуючий, від цього виграє держава?
– На моє переконання, якщо в процедурі банкрутства задіяний досвідчений арбітражний керуючий, від цього завжди виграє держава. Навіть у тих випадках, коли частки державної власності у підприємстві немає взагалі. Адже що таке процедура банкрутства? Це судові процедури, спрямовані на задоволення вимог кредиторів, та зміна неефективного управління майном на ефективне. А це загалом має сприяти покращенню економічної ситуації в країні.
– Які проблемні моменти із застосуванням закону про банкрутство на сьогодні Ви як суддя можете відзначити?
– Загальна проблема, яку я як суддя Вищого господарського суду України бачу щоденно, розглядаючи судові справи – це зниження якості юридичної підготовки осіб, які представляють інтереси сторін судового процесу. Зрозуміло, що передумови цього закладені у самому підході держави Україна до учбових закладів, у т.ч. юридичних. Але мені хотілось би наголосити, що отримання диплому про вищу освіту дає право на заняття професійною діяльністю, а далі доля юриста – це щоденне самовдосконалення.
– А як Ви оцінюєте таке нововведення, як продаж майна банкрута на електронних торгах. Чи дійсно це стало позитивним нововведенням?
– Звичайно, це нововведення позитивне. Суттєвою перевагою електронних торгів є цілодобовий режим надання інформації про продаж майна у мережі Інтернет. Крім того, поширення такої інформації наразі не обмежується певною географічною територією, що, як наслідок, збільшує кількість потенційних покупців майна банкрута. А це, у свою чергу, може сприяти збільшенню вартості майна, яке продається і, відповідно, пришвидшенню і збільшенню обсягів вимог кредиторів, що можуть бути задоволені в результаті таких продажів.
– Які рекомендації Ви могли б дати Мін’юсту щодо удосконалення законодавства у сфері регулювання діяльності арбітражних керуючих?
– На це питання відповідати не буду – пам’ятаєте ст.6 Конституції України? Думаю, його краще поставити саморегулівній організації арбітражних керуючих.