Як еволюціонувала професія корпоративного юриста за часи незалежності нашої країни, де юрфірмам шукати заповітний ключик до серця інхауза, як пандемія допомогла юрвідділу розробити крутий діджитал-проєкт, після якого їх життя вже ніколи не буде таким, як раніше, розповіла керівник юридичного відділу, офіцер з дотримання корпоративних стандартів «Хенкель в Україні» Ольга ЛУК’ЯНОВА.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Ольго, практично вся Ваша кар’єра присвячена «юрисконсультським справам». Розкажіть, як еволюціонувала професія корпоративного юриста за час Вашої практики.
— Коли я прийшла у цю сферу, професія юрисконсульта була найменш престижною. Вважалося, що це робочі «коники», які нічого не вирішують, лише готують набір документів на вимогу керівництва та бігають по судах. У багатьох випадках в Україні все так і залишилось. І на жаль, я знаю велику кількість однокурсників, які вже вигоріли від професії та змінили її. Я завжди була прихильником роботи в міжнародних компаніях, в іноземному бізнесі. І мені пощастило в таких працювати. Там можна отримати серйозний досвід, побачити багато країн та досягти якихось цікавих вершин. Коли я починала кар’єру, чітко не розуміла, чого хочу, але інстинктивно мені хотілось спробувати щось нестандартне.
Я завжди цілилась в іноземний бізнес, і у 1994 р. в нього влучила, коли прийшла у Volkswagen. Розуміння, що професія має інше забарвлення, прийшло під час роботи в компанії Procter & Gamble. Там я побачила, чим займаються інхауз-юристи, які питання вирішують та які є можливості для досягнення особистісного й кар’єрного росту. Тоді моє розуміння ролі інхауза дуже змінилося, і я й досі намагаюся донести своє бачення колегам у спілкуванні, виступах на різних івентах: ділюсь професійними знаннями та знаннями щодо розвитку компетенцій, які властиві бізнесу. Адже юрисконсульт — це не стільки юридична професія, скільки бізнес-юридична, вона вимагає знань не лише у сфері юриспруденції. Звісно, це займає час, але він потрібен для трансформації розуміння того, яку роль ти граєш у компанії: ти виконавець чи хочеш бути, як у тих іноземних фільмах, радником CEO, брати участь у вирішенні глобальних стратегій. Тому так, професія корпоративного юриста еволюціонувала.
Я зараз займаюсь абсолютно різними справами порівняно з часом, коли розпочинала. Цим цікаво продовжувати займатись, адже професія розвивається. Ми опановуємо нові горизонти, які недосяжні для інших професій.
— Як виглядав ринок юридичних послуг на початку 90-х, на старті Вашого професійного шляху?
— Цікаве питання. Я багато разів обговорювала цю тему зі своїми колегами-зовнішніми юристами. На моїх очах відбулося становлення юрринку. Я бачила, як піднімались великі «динозаври», як вони помирали, а їм на зміну приходили нові. З юридичними фірмами я вперше стикнулася у 1994 р., коли пішла в одну юрфірму на співбесіду. Не буду її називати, ця фірма досі існує, але відома більше брендом керуючого партнера. Мене туди не взяли, зараз неважливо, з яких причин. Але сьогодні я дуже рада, що не потрапила в юрбізнес. А також тому, що не організувала свою юрфірму — це абсолютно не моє. Я дуже бізнесова людина, мені треба знаходитися в «котлі» різних напрямів розвитку — фінанси, ІТ, HR, логістика, просто бізнес, питання general-напрямів. В результаті я прийшла у сферу інхауз, і в 1996 р., працюючи в Procter & Gamble, стикнулася з юридичною фірмою. Це була фірма Dentons, і я познайомилася з Олегом Батюком (керуючий партнер київського офісу Dentons — ред.). Був кейс, пов'язаний з іноземними інвестиціями, і ми з керівником нашого підприємства не могли дійти згоди щодо одного рішення. Звернувшись за зовнішньою порадою до Dentons (тоді Salans), я дізналася, що моя точка зору була правильна. Це був перший досвід.
Ще один випадок був пізніше: ми зіштовхнулись з критичною ситуацією, пов’язаною з GR, спорами з державою. Там ми працювали з ЮФ «Грищенко та партнери» щодо відновлення репутаційних моментів, над документальними поясненнями. Був досить складний кейс із залученням високопосадовців держави та топ-менеджерів нашої компанії. Тоді стало чітко зрозуміло, для чого потрібні зовнішні консультанти. Бо раніше, коли мені радили звернутись за допомогою до юрфірми, було незрозуміло, навіщо. Здавалося, ти нікому не потрібен, твої поради ніхто не сприймає, тебе найняли, але ти не потрібен… Ви йдете до зовнішніх юристів, а вони беруть такі шалені гроші (посміхається — ред.). Раніше в погодинній оплаті брали гроші за найменший рух, і тоді здавалося, що ти в житті таких грошей не зможеш заробити.
Але з часом стало зрозуміло, що зовнішній радник — це не той, хто хоче зруйнувати твою кар’єру, а той, хто укріпить твою думку та підніме авторитет. Якщо щось станеться, щось піде не так — ти не один, у тебе за спиною є група людей, які проаналізували законодавство й дали експертний висновок. І звідти прийшло розуміння, що радник має бути довіреною особою, з якою ти маєш працювати прозоро, комфортно, з якою розумієш, що мета, якої ви досягаєте, спільна. Є речі, про які ти як інхауз можеш не подумати. Не тому, що дурний, а тому, що не займаєшся цим щодня, не практикуєш у схожих справах щоденно. У подальшому було дуже цікаво спостерігати за появою нових фірм — як вони виходили, працювали. Був як позитивний, так і негативний досвід. Але в будь-якому випадку їх робота викликає повагу та розуміння. Просто цікаво інколи спостерігати, як з’являються нові фірми та починають розповідати, що кращих за них немає (посміхається — ред.). Але вони молоді, амбіційні, так буває.
— Розкажіть про негативні моменти роботи з юрфірмами, з якими доводилось стикатися.
— Було таке. Не хочу давати негатив, але спочатку, коли ти молодий і думаєш, що весь світ біля твоїх ніг, здається, що якийсь інхауз — ніхто, він просто виконує розпорядження керівництва. Все не так. Багато корпоративних юристів перетворились на радників, яким довіряють СЕО. Але приходить радник зі сторони і каже: «Я розумніший. Просто тому, що я знаю твого начальника і можу на нього впливати. А ти будеш робити так, як я скажу». Це дуже ображає внутрішніх юристів. Рано чи пізно дружба з начальником закінчується, а дуже неприємні спогади залишаються, і вони перетворюються на відсутність відносин. Тому негативні моменти були, я не буду називати імен. Той, хто прочитає це інтерв’ю, зрозуміє, що мова про нього. Просто треба будувати взаємовідносини, уникати окремих речей, завжди бути толерантним до своїх колег.
Команда юридичного департаменту «Хенкель в Україні»
— Що змінилося в роботі відділу за останній рік? Як вплинула на роботу пандемія? Чи можна сказати, що юрдепартамент «Хенкель в Україні» — це маленька юридична фірма всередині компанії?
— Ми свято вірили в те, що можемо жити і працювати дистанційно. Пандемія «перекинула» нас в дистанційний формат без проблем. Але робота в такому форматі довгостроково проблемна. У тебе є ноутбук і ти можеш, перебуваючи на Гаваях, виконувати свою роботу, але спілкування з колегами й бізнесом катастрофічно не вистачало. Ноутбук не може замінити живу людину. Емоції, бажання досягнення результатів не можна передати онлайн. Тим не менш, життя таке, що треба підлаштовуватись, і діджиталізація стала стрімкою. Наш відділ вона надихнула на звершення, які привели нас на вершину слави, скажемо так (посміхається — ред.). Ще з 2019 р. ми почали розвивати один діджитал-проєкт — чат-бот для спрощення роботи інхауза, який працює з завданнями, що часто повторюються. Молоді колеги нерідко займаються одними і тими ж питаннями. Це пожирає час, вбиваючи можливість поринути у творчі проєкти, яких досить багато у межах розвитку міжнародного бізнесу. Ми зуміли переконати великих скептиків та консерваторів німців запустити такий чат-бот. У ході запуску у нас народилося багато ідей стосовно того, що ми хочемо робити з ним далі. Потенціал виявився серйозний: не лише «питання-відповідь», а й можливість завантажити бази даних, приєднати пошукові системи, змінювати мови тощо. І коли ми розповідали про свої прагнення ІТ-спеціалістам та розробникам софту, виявилося, що ми хочемо йти на серйозніші висоти, пов’язані зі створенням принципово нової юридичної еко-системи, яка стане в нагоді у т.ч. бізнесу. Зараз ми працюємо над тим, щоб кожен співробітник перше, ніж йти у юридичний відділ, подивився, яка інформація щодо його запиту вже є, і отримав готове смарт-рішення, користуючись цією еко-системою. Якщо щось буде незрозуміло чи чогось недостатньо, можна прийти і отримати консультацію в юрвідділі.
— Це досить масштабний проєкт.
— Так, нам вдалося продати його у штаб-квартиру, там зацікавилися. Кілька тижнів тому ми отримали міжнародну команду щодо початку роботи у цьому напрямку.
— У зв’язку з цим назріло питання щодо впливу технологій на професію юриста. Адже вже кілька років лякають, що штучний інтелект сприятиме зникненню окремих функцій у компанії. Рутинною роботою хтось же займався. Тепер ці люди будуть непотрібні?
— Гарне питання, давно намагаюся на нього відповісти. У нас бізнес щодня придумує якісь нові підходи й майданчики. Змінюються призначення продукту, напрямок його роботи, аудиторія, простір, де ми це робимо, форми доставки. Враховуючи, що законодавець не встигає за цим всім, нам доводиться шукати правові площини вирішення цих завдань. І виходить, що робота лише розширюється, а завдання, що були до цього, нікуди не зникають. Тому завдання типу «копіпаст», які повторюються, повинні вирішуватись автоматизовано. Щоб робити свою роботу більш розумно, треба забрати процеси, які заважають рухатись уперед. Наші іноземні юристи теж хвилюються, що залишаться без роботи, якщо все віддадуть штучному інтелекту. Але ж штучний інтелект не зможе вирішити щось у ситуації, коли, наприклад, є два однакових законодавства, в одному з яких буде зайва, але дуже важлива кома. Штучний інтелект тут не врятує. Люди все одно розумніші. Завжди буде купа роботи, і в людей вона буде цікавіша, ніж у машин.
— Ваша професійна кар’єра корпоративного юриста однозначно успішна. Чи думали Ви, ким могли б стати, якби життя склалось інакше, якби Ви вибрали іншу професію?
— Якби не вступила в університет (у мене було два провали), поїхала б за кордон. Навіть хотіла це зробити. Враховуючи той факт, що це були 90-ті, все складно, а в мене не було жодних зв’язків, вступ до вишу для мене був дуже складний, незважаючи на червоний диплом юридичного технікуму. Я вже була юристом з середньою освітою, але вступити було неможливо. Та все ж я вступила, куди хотіла, й отримала, що хотіла, але для цього треба було докласти багато зусиль. Якби не вийшло, не знаю, що було б. Але вийшло. Напевне, тому, що дуже хотілося. Подруга з США, однокласниця, через багато років після випуску писала мені й нагадала, що я з 7 класу хотіла бути юристом. Я не пам’ятаю цього, бо у 7 класі я займалась чим завгодно, тільки не юриспруденцією (посміхається — ред.). Мені здавалося, що можу стати актрисою, але потім я зрозуміла, що це дуже складна професія з точки зору емоційного вигоряння. Але все одно зараз доводиться робити performance, проводячи тренінги перед великою аудиторією (посміхається — ред.). Думаю, якби життя змусило, я змогла б реалізувати себе в іншій професії. І зараз змогла б. Ніхто від цього не застрахований, все може бути.
— Ваші must be для успіху в професії юрисконсульта.
— У мене є декілька речей, які я намагаюся донести молодим колегам. Я їм завжди повторюю 4 правила:
1) Будь точним. Точність — це королева комунікацій. Чим чіткіше говориш про те, чого хочеш, чіткіше запитуєш, чіткіше доносиш свою думку, тим меншу кількість проблем матимеш у майбутньому.
2) Слухати й чути. Часто люди думають, що слухаючи, чують. Та насправді вони видають бажане за дійсне. У цьому корінь усього зла: «Мені здавалося, що він хотів те і те». Люди використовують свою специфічну комунікацію, думаючи, що доносять певну думку. Елементарний приклад: ти знаєш, що українська та словацька мови схожі. Тут так само. Інколи люди з різних місцевостей кажуть слово, що ніби таке саме, як у співрозмовника, але має інше значення. Німецька та українська мови, до речі, теж мають такі «фішки». Наприклад, «дах» німецькою мовою буде dach. Так само може бути в німецькій та англійській мовах. Тобто вербальна комунікація змінена, тому важливо слухати й чути. У якийсь момент тобі може здатися, що людина каже, що ти поганий, а насправді виявиться, що вона просто намагається передати свою негативну емоцію. Або навпаки — ти думаєш, що тобі співають дифірамби, а насправді співромовник виражає своє невдоволення.
3) Думати ширше. Не треба бути, як кінь, якому шорами закрили очі, щоб він дивився тільки туди, куди його спрямовує вершник. Треба думати ширше: що там, за горизонтом. Думаєш, що все вже налаштоване й буде працювати? Ні, прийдуть молодші, енергійніші та змінять, зламають усталену систему. Треба думати ширше, наперед.
4) Для юриста дуже важливо залишатись з холодним розумом. Можна бути емоційним, але рішення треба приймати лише на холодну голову. Емоційно залежне рішення може призвести до негативних наслідків. Це, на мій погляд, ключові принципи. Зрозуміло, що мають значення і повага до колег, і комунікативні компетенції, особистісний, професійний розвиток. Але ці 4 речі архіважливі — вуха, рот, холодний розум і дивитись вперед і широко.
— Юристи вважаються серйозними людьми — і інхаузи, і зовнішні радники, однак як з правил є винятки, так і в серйозності має бути щось смішне. Пригадаєте якісь цікаві жарти, улюблений анекдот про юристів чи смішний випадок у роботі?
— Багато було смішних випадків. Колись я провела співбесіду з одним із колег, потім сказала HR-менеджеру, щоб запрошувала його на роботу, на що вона відповіла, що кандидат відмовився, сказав, що буде навчатись. Я сама йому зателефонувала, сказала, що він зможе навчатися, у нас гнучкий графік. Він таки прийшов, і ніхто не пошкодував. А потім з часом він розповів, що коли прийшов зі співбесіди, бабуся йому сказала: «Навіщо воно тобі потрібно? Йди далі вчись». Він їй відповів, що начальниця телефонує і кличе на роботу. На що бабуся відповіла: «А, тоді треба виходити на роботу» (посміхається — ред.). Ще один випадок. На MBA я навчалася в Словенії. На одному з модулів нас повели в ресторан на горі. У ньому наливають помаранчеве вино як діжестив після їжі в спеціальних келихах. Спробували ми — воно не для нас, не пішло людям. Тут приходить офіціант, радісний, позитивний і запитує: «Ну, як вам наше вино?» Всі не знають, що сказати, і тут я англійською мовою видаю фразу, що ми не настільки розумні й просунуті у винній справі, щоб мати право коментувати таку старовинну розробку словенських виноробів. Коли офіціант пішов, хтось з нашої компанії сказав: «Ох, ці юристи! Це ж треба було і не оминути відповіді на це питання, і при цьому нікого не образити. З вами страшно мати справу» (посміхається — ред.). Смішних випадків буває багато, вони різні. У роботі ми намагаємося посміятись над будьякою ситуацією, адже якщо ти все життя будеш серйозним, ні від чого не зможеш отримувати задоволення.
— Ваші побажання до 30-ї річниці Незалежності України.
— Побажала б ментального здоров’я нашій нації