Нещодавно вийшла друком автобіографічна книга судді Федерального суду претензій США, доктора права Богдана ФУТЕЯ «Моя історія: досягнути недосяжну зірку!» Цьогоріч Україна відзначає 25-у річницю Конституції України і 30-у річницю своєї незалежності. Ці визначні дати пов'язані з ім'ям Богдана Футея, який присвятив своє життя становленню конституційної демократії в Україні. Власним прикладом, просвітницькою роботою він сприяв становленню громадянського суспільства та об'єднанню правничої спільноти. Наприкінці минулого тижня ми поговорили з паном Богданом по телефону про книгу, про історію її створення, про цінності та сенс спогадів.
— Ваша честь, нещодавно вийшла друком книга «Моя історія: досягнути недосяжну зірку!» Коли з'явилась ідея і як Ви почали її втілювати? Розкажіть, будь ласка, як Ви працювали над створенням книжки? Це історія про тих, кого Ви добре знаєте?
— Це не перша моя книга. До цього я написав «Становлення правової держави: Україна 1991– 2001 рр.», перше видання якої було у 2001 р., друге перевидане з доповненнями у 2005, а третє — у 2011 р. То була збірка моїх публікацій, виступів, лекцій. Перші Надзвичайні і Повноважні Посли України у США Олег Білорус та Юрій Щербак радили щось залишити по собі з праці, яку я виконував.
Пізніше мої діти та онуки порадили мені розказати про себе та дати свої приклади з життя. Ми придумали декілька варіантів назви спогадів і написали англійською мовою назву Flight to Freedom («Політ до свободи»). В тій роботі йшлося про те, як ми дісталися з України до Америки. Я виклав свої спогади to reach the unreachable star, або to dream the impossible dream (це вислів з книжки про Дон Кіхота, яку я дуже люблю) про те, як досягти недосяжної зірки, і про те, що в Америці це можливо. Мої друзі з Флориди долучилися до створення книги: вона містить 5 біографій.
Потім діти та онуки порадили мені написати щось більш детальне, з прикладами з мого життя, але вже українською мовою. Тоді я переклав книгу, і дякую тим, хто допомагав мені з перекладом. Ця книга — моя автобіографія, вона про те, що я пам'ятаю, що мені говорили родичі.
— Чому після еміграції до Аргентини Ваша сім'я з часом переїхала до США? Чому не залишились в Аргентині?
— Ми поїхали до Аргентини тому, що ще не було можливості їхати до Америки. Спочатку ми хотіли поїхати до Канади, але через мої проблеми зі здоров'ям не змогли це зробити. В Аргентині жили родичі мого батька, проте ми завжди мріяли поїхати до Америки. Наша родина зустрічала багато українців, які так само, як і ми, приїхали до Аргентини з Європи та намагалися дістатися до США. З 1949 до 1954 р. ми чекали легального погодження необхідних паперів, і у 1957 р. переїхали до США. Коли ми ще були у Німеччині, мій батько казав: «Якщо ми маємо бути в Америці, ми там будемо, це в Божих руках». Ми переїхали до Америки, бо хотіли бути в тій державі, де є свобода і є можливості досягти того, чого ви прагнете.
— У книзі Ви розповідали про аргентинського викладача історії та права Луїса Бертані. Часом не він вплинув на Ваш вибір правничої кар'єри?
— Він був моїм професором в Аргентині, істориком, доктором права, і мені дуже подобалось, що він давав приклади практичних юридичних справ. При вступі на навчання я мав обирати між медициною та правом і обрав право. Луїс Бертані мав вплив на це.
— Ви українець, та жили у Німеччині, Аргентині і США. Скажіть, чи допомагав цей досвід у суддівській роботі?
— Я завжди цікавився компаративістикою, є гостьовим професором з юридичної компаративістики (Comparative Legal Systems) та вже 12 років читаю лекції на правничому факультеті Києво-Могилянської Академії. Завжди намагався порівнювати не лише системи, звичаєве право з цивільним правом, а й держави, тож можу сказати, що дійсно скористався своїм досвідом життя у Німеччині, Аргентині та США.
— Розкажіть, будь ласка, про історію створення Конституційного Суду України. Чому обрали саме таку судову систему?
— Наразі існує багато змішаних систем, в яких є запозичені елементи. Коли ми працювали у робочій групі по створенню Конституції України, яку очолював Леонід Юзьков, та у Верховній Раді, де я був радником з програм верховенства права як суддя США, ми намагалися обрати судову систему для України, порівнюючи різні варіанти. Наприклад, судова система США щодо звичаєвого права є пірамідою з Верховним судом нагорі, і це один суд, який вирішує питання Конституції. Суд, в якому я є суддею, також вирішує конституційні справи, але Верховний суд має остаточне слово. Німецька система, на відміну від американської, має окремий конституційний суд. При обговоренні судової системи України йшли дебати з приводу того, який варіант обрати: Україна повинна мати судову піраміду чи окремий конституційний суд? Більшість були за те, щоб був окремий конституційний суд, як у Німеччини. Тож можна стверджувати, що Україна запозичила цю систему у Німеччині.
Я брав участь у всіх конференціях щодо прийняття Конституції України, яких відбувалося багато, і учасників цих конференцій також було чимало. В моїй книжці зазначені всі люди, які також брали участь у цьому процесі, — там є фото Володимира Стретовича, Леоніда Юзькова та інших. Конституція, яка була прийнята, перш за все, дбала про те, щоб Україна мала права вільної держави, щоб громадяни України мали права, на відміну від системи Радянського Союзу, щоб існувало верховенство права. Перед прийняттям Конституції я був в Україні, робив доповіді у Львові, і мені було сказано, що Конституція не буде прийнята, бо Президент Леонід Кучма буде ініціювати референдум. І я повернувся до Америки, бо 28 червня — мій день народження, який я волів провести з родиною. І саме в цей день, 28 червня, цілу ніч відбувалася сесія Верховної Ради, на якій прийняли Конституцію України 315 голосами. Це було велике досягнення, і я дуже вдячний, що святкую свій день народження у день затвердження Конституції України, для мене це велика честь.