Успішні жінки в юридичній професії – хто вони? Яка ціна успіху? Як поєднати роботу та сім’ю? Про це та інше напередодні свята весни «ЮГ» вирішила поговорити з суддею Київського Апеляційного адміністративного суду, кандидатом на посаду члена Вищої ради правосуддя Оксаною ЕПЕЛЬ.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Пані Оксано, що Вас мотивувало стати суддею?
– На мій вибір вплинула сукупність кількох факторів, одним з яких було загострене відчуття справедливості, іншим – первинний професійний досвід. Я починала працювати в суді на посаді консультанта, помічника судді, здобувши навички, які мені допомагають і сьогодні. Однак саме робота судді завжди видавалася мені вершиною юридичної професії. Суддею я працюю вже 10 років і жодного разу не пошкодувала про свій вибір.
– Суддя – це велике навантаження, велика відповідальність. Як Вам вдається одночасно бути суддею, дружиною, мамою?
– Ніхто не казав, що буде легко. Обираючи професію судді, я від самого початку була готова до певних обмежень як у часі, так і в стилі життя. Щоб встигати все, потрібно правильно розставити пріоритети та планувати свій час. Звичайно, маючи 4-х діточок, неможливо жити за незмінним та передбачуваним графіком. Тому інколи доводиться жертвувати особистим часом, щоб встигати на роботі, вдома, а ще займатися науковою діяльністю. На дозвілля та спілкування з друзями інколи зовсім не вистачає часу. Проте я впевнена, що в житті можна багато чого досягти, якщо мати мету, натхнення та вміти правильно організувати свій час, не відкладати важливе на потім.
– Ви є кандидатом на посаду члена Вищої ради правосуддя за квотою з’їзду суддів. Що Вас спонукало на такий крок? Адже бути суддею над суддями це і тиск, і відповідальність одночасно. Ви не боїтеся цього тягаря?
– Перш ніж зареєструвати свою кандидатуру в члени ВРП, я довго розмірковувала над цим. Важливу роль в цьому рішенні відіграв мій колектив КААС, який довірив мені, підтримав та обрав делегатом з’їзду суддів України. Сьогодні нікого не потрібно переконувати в тому, що судова система, як ніколи, є незахищеною, а довіра до суду – вкрай низькою. Тому почуття професійної та просто людської гідності не залишає мене байдужою. Я усвідомлюю всю відповідальність перед колегами та суспільством, але вважаю, що мій життєвий і професійний досвід допоможе мені гідно виконувати обов’язки члена ВРП, звісно, якщо з’їзд мені довірить. Здобуті мною навички в судах першої та апеляційної інстанції, а також науковця-криміналіста стануть у нагоді, щоб захищати суддівську незалежність, вирішувати юридичні конфлікти та виконувати інші конституційні повноваження.
Не можна весь суддівський корпус ставити на один щабель. У цьому я переконана. В Україні є багато гідних, чесних, відданих професії суддів, яких і має захищати ВРП від свавілля з боку недобросовісних активістів та псевдореформаторів, від огульних звинувачень та нав’язування суспільству негативного ставлення до всіх.
Проте будувати нову судову систему мають молоді, але водночас професійні судді з нерозтраченим потенціалом, незаплямованою репутацією, до яких у колег немає жодних негативних запитань. Як на мене, саме молоді судді не зіпсовані отруйною ментальністю радянських часів, вони схильні до креативного мислення та новаторства. До того ж їм у цій системі ще працювати й працювати, а отже, хто, як не вони, повинні бути зацікавленими у поверненні поваги до суддівської професії, розбудови такої судової системи, де суд є насправді незалежним та близьким до людей? Також я добре усвідомлюю, що реформи в судовій системі мають відбутися. Я знаю шляхи подолання проблем. Не хочу зараз аналізувати причини конфлікту між суспільством і судовою владою, чому воно настільки вороже до суддів. Однак очевидним є те, що необхідно знайти компроміс та досягти суспільного примирення. Це наша спільна колективна справа, адже Україна у нас одна. А правосуддя – це фундамент кожної держави. Тому члену ВПР недостатньо бути лише професіоналом, слід також мати відповідні моральні риси та дипломатичний хист. Шлях до суспільного примирення лежить, зокрема, через переконання. Вірю, що професія судді знову поважатиметься, адже вона цього варта.
– Ви говорили про свій великий професійний досвід. А чи доводилося Вам стикатися з гендерною дискримінацією?
– Ніколи. Я вважаю, що сучасна жінка може виконувати ту роботу, яка раніше традиційно вважалася чоловічою, не гірше. Звісно, мова йде не про фізичну, а про інтелектуальну роботу. Панує думка, що той, хто усвідомить значення гендерної політики, зробить шалений стрибок на своєму шляху до європейських цінностей. На моє переконання, у професійності немає статі. Значну роль тут відіграють особисті риси людини, які характерні як чоловікам, так і жінкам.
– Що для Вас є успіхом? Чи вважаєте Ви себе успішною людиною?
– Є такий вислів, що успішна людина – успішна в усьому. Тобто це і робота, і сім’я, і самореалізація, і друзі тощо. Я щаслива дружина й мати. Маю професійні досягнення, повагу друзів та колег. Однак мені є куди рухатися, розвиватися у професійному напрямі. Я маю великі плани на майбутнє та безліч енергії. Отже, я щаслива людина, а значить – успішна.