В межах проекту «10 років з АПУ» ми поговорили з Оленою Кібенко, д.ю.н., суддею Великої Палати Верховного Суду. Вона поділилася своїми робочими звичками, правилами організації життя, кар'єрними уроками, секретами продуктивності, а також розповіла про те, що її мотивує
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Що для Вас АПУ?
— АПУ для мене є джерелом енергії та живлення. Якщо мені потрібна підтримка для будь-якого проєкту, я знаю, що завжди можу розраховувати на Асоціацію. Мені дуже подобаються заходи Асоціації. Пам'ятаю своє перше враження, коли після «пісних» наукових конференцій я потрапила на форуми АПУ — це було живо й актуально. Будучи у складі правління та кількох оргкомітетів конференцій, я знаю, наскільки ретельно АПУ підходить до вибору доповідачів, постійно шукає нові, актуальні та незвичні формати для своїх заходів, а також місця для їх проведення. Якщо навіть трапився збій і прийшла людина без внутрішньої енергії, щось «пробубонівши» з папірця, то більше ніколи такий доповідач не виступатиме на конференціях АПУ. Зокрема, саме на заході АПУ я познайомилася з письменником Юрієм Андруховичем.
Дуже люблю Асоціацію за відсутність внутрішніх інтриг, боротьби за владу, яку я постійно бачу в адвокатських асоціаціях. Достатньо згадати програму «Адвокат майбутнього», яка вже має декілька випусків. Іноді мені це нагадує масонську ложу — такий собі клуб, де зустрічаються і спілкуються та разом зростають найбільш просунуті члени правничої спільноти. Звісно, існує певна боротьба за лідерство, конкуренція, але зазвичай все відбувається дуже цивілізовано та коректно.
АПУ дає класний старт для кар'єри — все більше її членів перемагають у конкурсах, займають відповідальні пости у державі. Майже всі партнери провідних юридичних фірм є членами Асоціації. Її діяльність спрямована на професійне та особистісне зростання юристів, вона надає для цього необхідні інструменти. Іноді мені це нагадує масонську ложу, де зустрічаються та спілкуються, разом зростають найбільш просунуті члени правничої спільноти. Наприклад, Меритократична партія, заснована у 2010 р. за ініціативою Ігоря Шевченка, на мою думку, не змогла себе реалізувати, сьогодні її функції фактично виконує АПУ, що достатньо цікаво, адже одні й ті самі люди стояли біля першоджерел АПУ та Меритократичної партії України.
— Як Ви оцінюєте стан нашої судової системи? Якою Ви хотіли б її бачити?
— Я прийшла в судову систему як людина ззовні, тому часто звертаю увагу на ті речі, які ніхто навіть не ставить під знак питання. Я бачу, як можна оптимізувати та модернізувати процес. Бачу широкі можливості застосування інструментів електронного суду, штучного інтелекту для вирішення нескладних справ. Цим потрібно займатися, оскільки сьогодні навантаження на суддів є абсолютно неприйнятним. За кордоном суддя першої інстанції чи апеляції розглядає максимум 200‑300 справ на рік, Верховного Суду — до 10 справ. У нас ці цифри просто зашкалюють: суддя не може ефективно розглянути більше ніж 200 справ на рік, враховуючи, що в середньому в році 240 робочих днів, з яких місяць випадає на відпустки, відрядження чи лікарняні. Якщо суддя розглядає тисячі справ, то це неминуче вплине на його ефективність, адже з таким рівнем навантаження неможливо забезпечити єдність практики та приділити достатньо уваги кожній справі.
Рішення починають писати помічники, що призводить до перенесення повноважень з ухвалення рішень на людей, які не мають відповідної кваліфікації та досвіду суддівства. За умови відсутності за ними будь-якого антикорупційного контролю, це дуже небезпечна тенденція. Вона знаходить прояв в усьому світі, але в Україні повністю ігнорується.
Суддям не вистачає незалежності. Як судді, так і суспільство не сприймають суди як дієву гілку влади. Суддів залякують дисциплінарною та кримінальною відповідальністю, зверненнями до ЄСПЛ (зокрема, активісти й журналісти, виконавча влада, олігархи, адвокати в залі суду, ЗМІ та в соціальних мережах).
Необхідно відновлювати повагу та довіру суспільства до суддів, адже нині вона майже відсутня. Також наразі багато працюємо над комунікаційними стратегіями судової влади. В період, коли суспільством керують нові технології, big data, неможливо за допомогою старих методів відродити повагу. Теза «суддя говорить мовою судових рішень» не працює. Потрібно знімати фільми, серіали про українських суддів, робити мультфільми з поясненням, що таке правосуддя та справедливість, комп'ютерні ігри, писати художні книжки тощо. Окрім того, суди та судді мають бути присутніми в соціальних мережах.
— Як Ви забезпечуєте свій професійний та особистісний розвиток?
— Намагаюся багато читати: юридичну, художню літературу, бізнесові та історичні книжки, мемуари. З появою соцмереж читати, особливо серйозну літературу, стало складніше. Якщо раніше я читала стихійно, то зараз лише планую. Постійно навчаюся нового, значно допомагають у цьому подорожі різними країнами, участь у марафонах. Почала займатися з тренером з плавання. У червні відбувся мій перший офіційний заплив на озері Орто.
Знайомство з іншими культурами чи субкультурами дуже корисне для судді. Адже питання пошуку справедливості надзвичайно складне. Чим вищий не лише професійний, але й культурний рівень судді, тим ефективніше він буде його вирішувати. Суддя має бачити різні підходи та варіанти вирішення справи, зважувати їх з позиції законності та справедливості, ставити під сумнів своє бачення, бути відкритим для нових думок та аргументів.
Постійно намагаюся розвивати володіння мовами. Цей рік, мабуть, став для мене роком опанування української мови. Я завжди вважала, що ніби непогано володію українською мовою. Для мене не було жодної різниці читати та дивитися фільми українською чи російською, не було проблемою прочитати лекції українською чи виступити з підготовленою промовою. Однак коли у 2017 р. почалися інтерв'ю в прямому ефірі, виступи на конференціях, годинні дискусії в нарадчій кімнаті, побутове спілкування (Київ цим дуже відрізняється від Харкова, адже більшість побутових комунікацій тут відбувається українською), я відчула, що знання мови катастрофічно не вистачає. Знання на рівні володіння ідіомами, прислів'ями, усталеними образними висловами з літератури, скороченнями, навіть емоційними вигуками та побутовими скороченнями — тобто все те, що я використовувала, спілкуючись російською, я не вміла застосовувати українською. Я розмовляла українською, але було багато русизмів, мова була значно біднішою, мені не вистачало ефективних інструментів для передачі своїх думок.
Зараз питання мови є актуальним у зв'язку з ухваленням нового Закону. Тому скажу трохи більше про «мовну роботу над собою». По‑перше, у Facebook я повністю перейшла на дописи українською. Не всі знайомі нормально на це реагували (запитували, навіщо ти це робиш, ти пишеш з помилками, пиши російською). Можливо, місяць чи два я страждала, оскільки мені здавалося, що то не мої думки, що тексти стали сірими та неемоційними. Проте зараз я вже пишу з великим задоволенням. Звісно, часто доводиться шукати в Інтернеті переклад слова чи перевіряти правильність ідіоми. Зазвичай вже після того як викладаю текст, бачу та виправляю помилки. Однак щодня мій лексичний інструментарій збагачується і це дуже класно. Також я поступово переходжу на українську в більшості чатів з друзями у Viber та WhatsApp.
Спочатку майже на кожне інтерв'ю чи публічний виступ я йшла з дилемою: українська чи російська. Однак після призначення на посаду судді Верховного Суду я вирішила, що всі інтерв'ю та публічні виступи робитиму тільки українською. Так, були численні помилки та русизми, але вже через рік я почала отримувати певне задоволення від того, як говорю. До того ж зникли «панічні приступи» перед публічними заходами через погану українську. Я ретельно аналізую майже всі виступи й бачу типові помилки. Це дуже корисно!
Також допомагає те, що на роботі все спілкування, навіть неофіційне у Верховному Суді, відбувається українською. Особливо я вдячна нашим суддям-львів'янам Наталі Антонюк і Дмитру Гудимі, завдяки яким суттєво розширився мій лексикон! Поряд з ними, коли щодня чуєш правильну і співучу мову, не втрачаєш бажання вдосконалюватися, щоб так само говорити. Таку людину я мала у Харкові — це був спочатку керівник, а потім мій партнер в юридичному бізнесі Роман Москаль, від якого за 18 років знайомства я не почула жодного слова російською.
Зараз якщо є фільм чи книга українською та російською, то завжди обираю українську. До речі, як на мене, останнім часом українські переклади стали значно якіснішими. Наступний крок, який я планую зробити — це перехід на спілкування українською в родині та з близькими друзями. Це буде нелегко, але варто спробувати.
— Розкажіть про цікавий кейс із Вашого професійного досвіду.
— Майже всі мої найцікавіші кейси є такими, про які не можна розповідати. Мрію колись написати художню книжку і там вже у зміненій формі та під псевдонімом розповісти всі цікаві історії свого життя. Вже є чимало написаного. Тож чекайте!
— Ваші правила життя?
— Колись у мене було 20 основних правил, які я сама написала. Вони висіли у мене в кабінеті на дошці нагадувань. Тепер цікаво їх порівнювати із сьогоднішнім станом речей, адже життя змінюється. Якби я сьогодні писала правила, мабуть, вони були б такими:
- Завжди май мету і свій план, виконуй його з максимальним зусиллям. Якщо план провалився, не впадай у розпач, вмій вчасно зупинитися, подякуй за отриманий досвід і роби новий план.
- Виділяй достатньо часу на родину, друзів, спорт, відпочинок та відновлення. Шукай свої джерела енергії. Просто лежати цілий день на дивані, їсти смаколики й дивитися фільми — це також іноді непоганий план.
- Ніколи не ображайся. Кожна людина має підстави для своєї поведінки, яких ти не знаєш.
- Все залежить від тебе. Не можеш змінити обставини, змінюй своє ставлення до них!
- Займайся благодійністю!
- Радій і веселись протягом дня! За будь-якої нагоди. Радість від життя — це твоя енергія та здоров'я!
- Пам'ятай — Всесвіт тебе любить!