Ми зустрілися з Олександром Олійником, директором Директорату правосуддя та кримінальної юстиції Міністерства юстиції України, у кабінеті на Городецького. Відразу привернули увагу шахи для гри, що чекали на столі свого часу. Принагідно ми вирішили розпитати в Олександра про захоплення шахами, психологію гри, а також про можливості, які надає цей вид спорту.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
(2 частина, перша частина за посиланням)
Зауважимо, що Міністерство юстиції України стало одним із організаторів проведення Благодійного турніру зі швидких шахів серед юристів, який приурочили до Дня захисників і захисниць України.
— Ви пристрасний шахіст. Це викликає повагу. Розкажіть, як шахи з’явилися у Вашому житті?
— У мене був приблизно наступний цикл. Коли я навчався у школі, ми з друзями грали у шахи. Згодом я пішов у шахову школу, займався там два роки і потім, коли у середніх класах навантаження стало більшим, я припинив заняття. Практично два роки тому я повернувся до шахів і зрозумів, що це дуже цікава та потрібна штука, адже вони не лише тримають у тонусі, а й дають змогу переключати мозкову діяльність.
— Скільки разів на тиждень Ви тренуєтесь?
— Для того щоб підвищувати свій рівень, шахи мають бути основним зайняттям. Треба читати дуже багато теорії, розвивати тактичні та стратегічні навички і просто грати, щоб це підтримувати. Якщо я займаюсь на вихідних, це може зайняти 3, 4, а то і 5 годин, і це треба робити системно. Тому професійні шахи на постійному рівні у поєднанні з основною роботою неможливі. Певно, є люди, кому це вдається, але я в це не вірю. Інша справа, коли є гарна база, люди дійсно займались активно в дитинстві. У нашій юридичній спільноті є нотаріус, він майстер спорту, шахову майстерність розвивав з дитинства, тому зараз йому легше. У дорослому віці це може бути просто як хобі, як дуже корисні вправи для голови. Дехто любить читати про астрономію, про біологію, а дехто любить читати про шахи.
— Поза сумнівом, що шахи інтелектуальний вид спорту. Як шахістам досягати високих результатів? Чи треба мати додаткові здібності чи талант?
— Всі люди можуть навчитися грати в шахи, але не всі стануть чемпіонами. Здібності наступні: вміння концентруватися, бути наполегливим у досягненні цілей, можливо, математичний склад розуму, адже дуже багато треба прораховувати та потрібно мати хорошу пам’ять. Звичайно, є вроджені таланти, наприклад, Самуель Решевський. Його з дитинства батько возив на сеанси одночасної гри з 20–30 шахістами і він вигравав. Є вроджений талант, коли дитина змалечку наче вже народилася шахістом. Таке є, і з таким талантом, якщо люди додають ще навчання та тренування, вони можуть досягнути більшого.
Однак тут є цікавий нюанс. Вважалося, що тільки талановиті люди, які мають здібності у математиці, технічних науках або від природи просто відчувають шахи, можуть досягати висот. Це, мабуть, було слушним десь до 80-х рр. ХХ століття. Наступне покоління шахістів могло бути не таким талановитим від природи, але мати талант багато працювати, бути зосередженим та терплячим, по суті, вбирати в себе той пласт знань, який є в шахах, і потім його розвивати. Звичайно, без натренованої пам’яті це неможливо зробити. І якщо ми говоримо про те, що якийсь шахіст досяг успіху та став чемпіоном, то він мав це робити змалечку, як, наприклад, в балеті чи гімнастиці, коли людське тіло ще максимально гнучке, треба цю гнучкість фіксувати. У шахах так само, коли пам’ять та мозок тільки формуються, тоді треба починати цим займатися. Я думаю, що практично неможливо досягти серйозних успіхів у шахах, якщо починати займатися цим у зрілому віці, адже пам’ять і мозок вже працюють не так, як у дитинстві. Чим більше людина буде засвоювати інформацію, буде цілеспрямованою, працьовитою та посидючою, тим швидше здобуде результат.
І ще один дуже важливий момент: психологічна стійкість. Оскільки шахи – це інтелектуальний спорт, психологія та внутрішній стан мають величезне значення. У багатьох моїх знайомих, і у мене в тому числі, з початком війни результати полетіли вниз, тому що коли ти тривожишся і на душі неспокійно, нормально грати в шахи практично неможливо. Коли ти граєш в шахи з живими людьми, це дуель характерів, психології, і, звичайно, той, хто більш впевнений, спокійний та виважений, той може досягнути більшого.
— Як шахи пов’язані з юриспруденцією?
— У шахах є два компоненти, які допомагають в юриспруденції і не тільки. Це тактика і стратегія. Коли ти переходиш з рівня простої обізнаності з правилами до вивчення супротивника та пошуку слабких сторін у його обороні, дивишся, як можна провести операцію та заманити його у пастку – це про тактику. Про стратегію: ти продумуєш довгостроковий план на гру залежно від тієї чи іншої позиції і починаєш поступово його втілювати і, можливо, корегувати в залежності від ходів твого супротивника.
У юриспруденції дуже багато схожого. Тобі треба вирішувати тактичні завдання залежно від того, які виклики в тебе є кожного дня. Наприклад, сьогодення. Почалася війна, і нам треба було розуміти, що робити саме в цей час, це тактичні завдання. Коли ми зрозуміли, що війна затягнеться, мислити треба було стратегічно, надовго розвивати ті чи інші інститути, для того щоб вони працювали ефективніше, але з розумінням, що триває війна. Тому тренування цих тактичних та стратегічних навиків у ігровій формі, безперечно, допомагає усвідомлювати ці речі й у житті.
Другий важливий момент – оцінка позиції. Для того щоб зробити той чи інший хід, потрібно оцінити позицію, оцінити всі фактори і прийняти відповідне рішення. Так само і в житті, і в юриспруденції. Щоб прийняти той чи інший нормативно-правовий акт, ти маєш оцінити всі підстави та обставини його прийняття, прорахувати економічні наслідки, зважати на громадську думку. Без урахування позиції рішення будуть помилковими. Ось і паралель із шахами. Для більш глибокого розкриття Вашого питання рекомендую читачам книгу Гаррі Каспарова «Шахи як модель життя», у якій він проєктує гру в шахи на реальне життя.
— Ми вже другий рік підтримуємо Шаховий клуб, вони нещодавно звернули увагу на нашу юридичну спільноту. Ми помітили тенденцію, що багато юристів звертають увагу на шахи у віці близько 35 років, коли досягають певних висот у професійному житті. Чому так?
— Саме в юриспруденції, я думаю, працює наступний алгоритм. Беремо ситуацію, коли ти робиш себе сам як професіонал. У тебе немає багатих батьків та капіталу, який дає можливість ставитися до роботи не зовсім серйозно. В юриспруденції, як то кажуть, «вовка ноги годують» – якщо хочеш стати хорошим юристом, то після закінчення вишу, а дуже часто і під час навчання, мусиш почати працювати, закріпити на практиці теоретичні знання, отримані в університеті, плюс перезавантажити своє уявлення про теорію через практику. Спочатку працюєш по 12 годин на день для того, щоб просто розібратися у величезному масиві інформації та досягнути тих чи інших успіхів, і більше ні на що немає часу. Тому перші 10 років своєї кар’єри розбираєшся з тим, що таке юриспруденція, створюєш своє ім’я, досягаєш певних результатів, і тільки опісля, якщо все добре, досягаєш якоїсь посади, і частину роботи можна делегувати підлеглим. Ти переосмислюєш життя, з’являється певний капітал, сім’я і вільний час, про який раніше не думалося. І виникає питання, що робити з вільним часом. Звичайно, спочатку задовольняються потреби, які раніше були не на часі – поїздки, зустрічі з друзями, хобі… Потім розумієш, що мозкову активність треба підтримувати ефективніше, тому що включатися у той чи інший процес не так цікаво, коли ти досягаєш певного рівня, але голову потрібно завжди тримати в якісному стані, щоб надалі управляти процесами, і навіть, до того ж, треба більше розуміти, щоб якісніше ставити завдання. Адже, щоб процеси були якісними, треба зануритись у їх суть. І шахи якраз дають ці можливості. Вони вчать бачити тактику та стратегію, звертати увагу на всі обставини справи у будь-якому напрямі юриспруденції. І, звичайно, керуючи тими чи іншими процесами вже як очільник групи людей, ти маєш розуміти не просто як виконавець, а ще як стратег та керівник.
— Хто з відомих шахістів є прикладом для Вас?
— Мені найбільше імпонує Гаррі Каспаров, його громадянська позиція, дуже цікаво його читати та слухати. Це всебічно розвинена людина і, звичайно, він зробив великий внесок у шахи не тільки своїми партіями, а й аналізом партій інших шахістів. У нього є чудова серія книг «Мої великі попередники», де він описує життя і професійну діяльність шахових чемпіонів, розбирає феномен, чому люди стають успішними у шахах. Та прекрасний тритомник «Велике протистояння» про його партію з Анатолієм Карповим – з 1984 по 1991 рік, коли вони постійно зустрічалися у матчах за першість світу, і це були дійсно найсильніші шахісти 80-х років. Дуже багато зробив Ботвинник, він був його вчителем і теж підготував велику кількість шахової літератури, працювала ціла школа, яка займалась шахами.
Зараз шахісти стають чемпіонами у набагато молодшому віці, адже є доступ до комп’ютерних технологій, всі знання оцифровані і можна навчатися швидше. Якщо раніше, в ХХ столітті, вважалося, що шахістом має бути високоінтелектуальна людина, то зараз доведено, що це вже не потрібно, можна займатися шахами, але, на жаль, бути неосвіченою та неерудованою людиною в усіх інших сферах.
Чинний чемпіон світу з шахів Магнус Карлсен став ним у досить юному віці – 25 років. Я не впевнений, чи є в нього ще освіта, але знаю точно, що він дуже мало написав книг. Зараз світ змінився, книги дуже мало хто пише, тому що багато людей в інтернеті. І ця пам’ять, з одного боку, залишається, як аналіз партій, відеострімів, але у відеострімі ти не можеш продумати багато речей. Коли ти пишеш книгу, ти обдумуєш, про що має бути книга, і в тебе більше часу глибше аналізувати ситуацію. У сучасних шахах книги витісняються відеоформатами. Дуже багато книжкової інформації залишилося з минулого століття, але для майбутніх поколінь сучасні шахи передають менше інформації, ніж попередні.
— Ви стали ініціатором проведення Благодійного турніру зі швидких шахів серед юристів, який приурочили до Дня захисників і захисниць України. Як виникла ідея? Яка мета турніру? Чи на часі такі заходи?
— Наш турнір пов’язаний з волонтерством, тому що благодійний внесок робиться на спеціальний рахунок у Нацбанку на потреби ЗСУ, тож чим більше людей ми залучимо, тим більше грошей піде на армію. Зараз весь спорт проводиться з благодійною метою.
Чи на часі це? Я думаю, відповідь має бути наступною. Якби у нас війна тривала місяць чи два, звичайно, що все треба відкладати і зосереджуватись тільки на ній. Коли вона триває більше – це, до речі, стосується і нормативно-правових актів також, ми маємо розуміти, що деякі речі, які ефективні на короткий час, неефективні на довгий, тому що однаково життя та економіка повертаються у нормальну колію, складовими цього життя є зайняття спортом, є відпочинок та виконання інших функцій, які ти робив щодня. Про це наголошують, у тому числі, психологи та лікарі: якщо люди не дбатимуть про своє здоров’я, яке складається з фізичного та ментального, то вони будуть менш ефективні в робочому аспекті. Це дуже простий ланцюжок: якщо не будуть ефективними люди, які в тилу, значить, буде менш ефективною економіка, значить буде менше коштів, армія недоотримає і буде менш ефективний фронт. Тому ці речі однозначно пов’язані. Крім шахів, у вільний час я займаюсь важкою атлетикою, і у фізичному спорті є таке поняття, як перетренованість: не буде більшого ефекту від частих тренувань і перевтоми. Тому нормальним якраз є намагання жити повноцінним життям, відновлювати сили, і тоді людина буде більш дієвою для економіки, країни, армії та для себе.
Що стосується шахів, як кажуть лікарі, шахи – найкраща профілактика від хвороби Альцгеймера. Сама гра в шахи вимагає концентрації максимальної уваги, розвиває логіку, розвиває як тактичне, так і стратегічне мислення, відволікає та відновлює. Оскільки турнір проводиться у вихідний день, ми відволікаємо увагу людей від прочитання тривожних новин, від стану тривоги, тренуємо їхній мозок, завдяки чому вони стануть спокійнішими, зосередженими та ефективнішими у своїй повсякденній роботі. Другий момент – благодійний внесок у розмірі 100% йде на армію. Тож чому це не робити?