Запропонована Законом модель залучення іноземців до Етичної ради з точки зору міжнародного права досить суперечлива, медіацію можуть використовувати не за призначенням, а професія юриста в майбутньому приєднається до ринку фріланс-послуг. Про це говоримо в інтерв’ю з керуючим партнером ЮФ «Горецький і Партнери», адвокатом, медіатором Олегом Горецьким.
— Вже кілька років поспіль триває судова реформа. Підставою для постійного реформування називають недовіру суспільства до роботи судів. Чи згодні Ви з цією тезою? Чи не призведуть такі експерименти до повного блокування судової системи?
— Україна живе в режимі перманентного реформування судової системи, проте пересічний громадянин і досі в цілому не довіряє вітчизняним судам. Іноземні партнери нашої країни та міжнародні фахівці також відзначають наявність системних проблем в українському правосудді, що не кращим чином впливає на репутацію України в світі та довіру до її інститутів. Є думка, що так відбувається через те, що суди реформували неправильно, ставили хибні цілі або й взагалі не мали на меті справжні реформи, а займалися радше декоративними точковими змінами. Дозволю собі не погодитись з таким підходом. Справа в тому, що численні спроби реформувати судову систему України комунікувались громадянам як «остаточні, раз і назавжди», що повсякчас невиправдано завищувало планку очікувань від їх наслідків, а насправді підривало віру українців як у судову систему, так і в реформи, тільки підсилюючи правовий нігілізм. Справжня трансформація судочинства нерозривно пов'язана з суспільними процесами і ніколи не може вважатися остаточно завершеною на 100%. Вважаю, найголовніші виклики для судової системи наразі — вкрай значний дефіцит кадрів та брак довіри з боку суспільства. Говорячи ж про конкретні напрями реформування судової системи України, я б виділив необхідність зміцнення незалежності судової влади від інших її гілок та окремих високопосадовців; встановлення надійного механізму притягнення суддів до відповідальності за неправосудні рішення та корупційні правопорушення; утвердження збалансованого взаємозв’язку між судовою та правоохоронною системами; встановлення надійніших важелів гарантування прав учасників судового процесу; уніфікацію судової практики та системне подолання правових прогалин і колізій; удосконалення системи виконання судових рішень; поліпшення доступу громадськості до судочинства.
— Якою є ідеальна судова реформа?
— Вважаю за доцільне зосередитись на 3 головних напрямах. Перший — розвантаження судів. Вбачаю за необхідне збільшення кількості судів та зменшення кількості справ шляхом виключення спорів, які можуть бути ефективно вирішені без участі професійного судді, зокрема, шляхом медіації. Другий — поглиблення спеціалізації. Створення окремих судів для розгляду певних категорій справ — процес досить затратний фінансово та організаційно, більш раціональною є спеціалізація суддів на розгляді конкретних категорій справ у рамках існуючих судів, а також укрупнення місцевих загальних судів та спеціалізація окремих суддів на розгляді цивільних справ, окремих — на кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення. І третій — цифровізація судового процесу. Погоджуюсь на всі 100 з необхідністю вибудувати систему на рівні розвитку технологій, таку, що відповідає вимогам часу. Головне — виявити послідовність, прогнозованість та передбачити наявність сталої матеріальної бази і, звісно ж, належного захисту даних.
— Чи підтримуєте Ви залучення до Етичної ради міжнародних представників? Чи стане вона реальним інструментом судової реформи?
— За задумом Етична рада має виносити рішення щодо відповідності критеріям професійної етики та доброчесності членів Вищої ради правосуддя, перезавантаження якої називають серед ключових складових оновлення й реформування судової системи в цілому. Протягом півроку Етична рада має здійснити одноразове оцінювання відповідності критеріям професійної етики та доброчесності чинних членів ВРП. Також вона має оцінити кандидатів до Вищої ради правосуддя від науковців та суддів, а також кандидатів за квотою Верховної Ради. Відповідно, в підсумку ми маємо побачити не просто зміну облич, а прихід до ВРП якісно інших членів та значне підвищення професійно-етичних стандартів. Однак існує й інший вимір цього питання. Запропонована Законом модель залучення іноземців до Етичної ради доволі суперечлива з точки зору міжнародного права.
Створюється прецедент, коли громадяни іноземних держав ухвалюють обов’язкові до виконання рішення. При обговоренні законопроєкту багато хто з юристів радив обмежити залучення міжнародних експертів, щоб їх рішення мали виключно дорадчий і рекомендаційний характер. Багато аналогій проводилось з такими країнами, як Польща, Словаччина, Румунія, Угорщина, Латвія, Литва, Естонія, право і законодавство яких близьке до нашого, однак які не пішли шляхом, який в результаті був закріплений у зазначеному вище Законі. Вітчизняні правники наголошують, що залучення міжнародних експертів до цього процесу — скоріше політичний крок, ніж юридичний. Цей крок зумовлений запитом певного прошарку суспільства, але юридично не відпрацьований. Таким чином, ця модель виходить за межі правової конструкції існуючих правовідносин в Україні, тож існує ймовірність, що в майбутньому Конституційний Суд може поставити під сумнів конституційність діяльності Етичної ради.
— Від чого передусім залежить якість правосуддя?
— Не можна ігнорувати всю сукупність чинників, які впливають на правосуддя, про частину з яких ми вже говорили, проте, на моє переконання, виразником волі й духу закону є, передусім, людина, яка його виконує. Тому якість правосуддя залежить, насамперед, від судді, його внутрішнього переконання, побудованого на професійній компетентності та грамотності.
— Одне з завдань суду — забезпечувати кожному право на справедливе судочинство. А що це поняття означає для судового юриста?
— Справедливий суд — публічний, доступний, який дозволяє збалансовано відстоювати свою позицію, незалежний та неупереджений. Не менш важливе фактичне виконання рішень суду. На жаль, тут слушно згадати, що ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення в Україні цих основних елементів права людини на справедливий суд, причинами чого є недосконале законодавство або його практичне застосування державними органами та судовими інстанціями. Практичні кроки України на шляху до утвердження демократичного суспільства, верховенства права та останні позитивні зміни в правовому полі дають надію, що Україна наблизиться до кращого забезпечення права на справедливий суд.
— Говорячи про проблеми вітчизняного судочинства, ми часто обминаємо адвокатуру. Які проблеми сьогодні в ній спостерігаються?
— Однією з ключових є ситуація, коли більшість адвокатів фактично усунуті від формування органів адвокатського самоврядування та не можуть впливати на їх діяльність. На мою думку, причини такого явища криються у вадах діючого Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який передбачає участь у конференціях адвокатів (які, по суті, є основою адвокатського самоврядування) не всіх адвокатів регіону, а лише тим, хто попередньо був делегований на так званих кущових зборах. Найбільш яскраво ці недоліки закону проявилися в подіях навколо адвокатського самоврядування Києва, де існують дві ради та дві колегії адвокатів. Вважаю, необхідне вдосконалення діючого Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки навіть його термінологія вже 6 років поспіль залишається не приведеною у відповідність зі змінами до Конституції після внесення до неї змін щодо правосуддя та новими процесуальними кодексами.
— Назвіть 5 навичок адвоката, які можуть втратити актуальність у майбутньому.
— Думаю, в майбутньому електронні системи можуть позбавити юристів частини стандартної роботи. Тому такі навички, як пошук інформації у реєстрах, складання договорів, позовів, передбачення успіху судових справ, можуть у перспективі втратити актуальність. Офіс юридичної фірми обмежиться лише представницькими функціями, юрист залишить за собою роль аналітика та посередника у переговорах, якого не зможуть повністю замінити електронні системи. Професія юриста приєднається до ринку фріланс-послуг, який буде об’єднувати спеціалістів у проєктні групи. І настане той момент, коли реальний офіс перетвориться на віртуальний.
— Нещодавно був прийнятий довгоочікуваний Закон про медіацію. Як медіатор, назвіть його переваги та недоліки. Чи дозволить новий закон українському бізнесу по-іншому подивитися на можливості альтернативного врегулювання спорів?
— Закон «Про медіацію» створив законодавче підґрунтя для її успішного розвитку в Україні. Цей закон матиме безпосередній позитивний вплив на розвантаження судів та сферу правовідносин, пов’язаних з вирішенням конфліктів, які виникають з цивільних, сімейних, трудових та господарських правовідносин. Він визначає засади та порядок процедури медіації — добровільного позасудового врегулювання конфлікту шляхом переговорів між сторонами за допомогою медіатора. Тепер медіація застосовуватиметься у будь-яких конфліктах, зокрема, з цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних правовідносин, а також у кримінальних провадженнях при укладенні угод про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим та в інших сферах суспільних відносин.
Особи зможуть звернутись до медіатора до звернення до суду, під час досудового розслідування, судового, третейського, арбітражного провадження або виконання рішення суду. Серед недоліків Закону можна назвати відсутність перевірки знань медіаторів за результатами проходження навчання та підвищення кваліфікації, що може призвести до формальності отримання сертифіката медіатора та відсутності кваліфікованих експертів. Наразі досить часто медіаторами виступають адвокати, які в силу досвіду та юридичної грамотності допомагають у мирному позасудовому врегулюванні конфліктних ситуацій.
— У яких спорах не може проводитися медіація? Чи достатня обізнаність громадян з її можливостями? Чи досі виникає недовіра сторін спору до такої процедури?
— Медіація не застосовується у спорах, що впливають на права і законні інтереси третіх осіб, які не беруть участі у медіації, та в інших випадках, передбачених законом. На практиці це означає, що медіацію недоцільно застосовувати у випадках відмови або нездатності прийняти принципи медіації; відсутності добровільності; застосування домашнього насильства, зловживання алкоголем чи наркотиками; застосування тиску, погроз; наявності психічних розладів чи недієздатності. В майбутньому медіація має стати чимось звичайним, бути інтегрованою в усі сфери життя суспільства та кожної особи. Юристи, судді та громадськість повинні знати про її існування. Медіація має позитивно вплинути і на бізнес.
Так, підприємці досить часто будь-які суперечки в бізнесі поспішають вирішувати через суд. Зазвичай це довго, дорого та малоефективно. Краще спробувати домовитись з партнером про переговори через медіацію та мирно вирішити конфлікт. Причини недовіри до медіації криються як в низькій обізнаності та незвичності цієї процедури, так і в побоюванні, що її використання може бути не за призначенням, а, скажімо, як спосіб відтермінувати виконання зобов’язання чи як процесуальна диверсія, якщо спір вже знаходиться в суді. Цей ризик завжди є, адже сторона може вийти з процесу медіації в будьякий час. Тому може статися, що витративши час та зусилля на врегулювання мирним та цивілізованим способом, опонент на певному етапі вирішить зійти з цього шляху. Тоді іншій стороні доведеться починати врегулювання спору заново, вже іншими способами.
— Що найскладніше в роботі судового юриста?
— У ній багато непростих моментів, в різний час якісь з них відчуваються гостріше. Дається взнаки і недосконалість судової системи. Я знаю кілька юристів, які через свої моральні принципи не змогли працювати судовими адвокатами і залишили професію. Часто буває так, що справа в суді програється через незалежні від юриста обставини, що викликає розпач, почуття вини, розчарування і ще цілий спектр негативних емоцій. І з усіма цими почуттями потрібно жити і працювати далі, братися за нові справи. А іноді юристу, який працює безпосередньо з замовниками, доводиться бути ще й психологом. Не можна не згадати і про високу конкуренцію на ринку праці, але вона також породжує емоційний тонус, не дає стояти на місці.
— Які очікування від 2022 р.?
— Рік, що минає, був багатий значними подіями, що помітно вплинули на вітчизняну юриспруденцію. Багато змін були продиктовані вимогами часу і стали справді нагальними та корисними, інші можуть нам не подобатись, але від цього вони точно не стають менш важливими. 2022 р. несе нові сподівання й очікування того, що практика заміщення юридичних практик політичними рішеннями відійде в минуле. Адже кроки, продиктовані нібито доцільністю, не можуть підмінити собою справжні правові процедури. Повага до них та до духу закону — головна ознака демократичного ладу. Впевнений, що тільки правовий підхід до розв’язання численних питань, що стоять перед суспільством і державою, здатний забезпечити основу для демократичного розвитку України, нашого суспільства. Чого нам всім і бажаю. А також, користуючись нагодою, щиро вітаю всіх зі святами, що наближаються.