Партнер Redcliffe Partners Сергій Гришко розповів про останні зміни в українському законодавстві, що вплинуть на розвиток арбітражної практики, про особливості розвитку юридичної професії, а також – поділився спогадами про цікаві справи з власної практики.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Пане Сергію, які тренди Ви можете відзначити у сфері міжнародного арбітражу? За якими послугами стали найчастіше звертатися клієнти?
- Очевидним є тренд, пов'язаний зі світовою економічною кризою – клієнти частіше почали звертатися з питаннями щодо стягнення заборгованості за надані послуги або поставлені товари. Інший тренд, характерний для кількох останніх років – це робота з клієнтами, які не хочуть повертати заборгованість та звертаються за порадою, як це краще зробити. Однак до нас такі компанії звертаються не дуже часто. Наша фірма відома своїм «прокредиторським» напрямком, тому ми не захищаємо людей, які не люблять повертати свої борги.
- Чи можете навести приклад з практики, який ілюстрував би тренди, про які Ви розповіли?
- Наприклад, кейс, який ми ведемо зараз. Це позов великої корейської компанії до турецького підрядника про стягнення заборгованості за поставлене обладнання. Оскільки проект збанкрутів, турецький підрядник не розрахувався, таким чином клієнт був змушений йти в арбітраж та стягувати заборгованість у такому порядку.
- Розкажіть нашим читачам про два-три кейси, що здійснили вплив на Вашу арбітражну практику?
- Перший кейс, про який я хотів би розповісти – WNISEF (Western NIS Enterprise Fund) проти України, справа ICSID. Це одна зі справ, в якій я представляв Україну, ще коли працював у Міністерстві юстиції України. Кейс був надзвичайно цікавий, охоплював багато аспектів, пов'язаних з роботою нашої судової системи. Він стосувався невизнання в Україні арбітражного рішення, винесеного за правилами Американської арбітражної асоціації, та кредиту, наданого українському виробнику соняшникової олії державним інвестиційним фондом Сполучених Штатів. Оскільки цей кредит був визнаний недійсним районним судом в Україні, фонд був змушений звернутися до інвестиційного арбітражу ICSID. Потім справа де-факто була врегульована, адже компанія, що не повернула кредит, все-таки його таки повернула. Відповідно, справа була завершена.
Інший цікавий і дуже важливий для мене кейс – справа компанії «Татнефть» проти України за арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ, в якій я працював на боці інвестора. У цій справі інвестору присудили найбільшу до сьогодні суму стягнення з України. Предметом арбітражного розгляду були події, що розгорталися впродовж майже 15-ти років (1993-2008 рр.). Варто відзначити, що ключову роль у цій справі зіграли знову ж таки українські суди…
- Пригадаєте найскладнішу справу?
- Сподіваюся, що найскладніша справа ще попереду.
- Чим викликаний Ваш професійний інтерес до міжнародного арбітражу?
- Це цікава історія. Коли я навчався в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого, думав над темою чергової курсової роботи. Зайшов до бібліотеки Української правничої фундації, щоб подивитися певну літературу, яка могла б зацікавити. Зовсім випадково побачив там примірник «Arbitration International» – це видання Лондонського міжнародного комерційного арбітражного суду. Я почав його гортати та був вражений якістю матеріалів, темами статей, глибиною подачі. Це був абсолютно новий світ (здається, це відбулося у 1999-2000 рр.). Для мене це був справжній переворот. Я настільки захопився, що вже протягом 17-ти років не можу оговтатися від своєї пристрасті до арбітражу (посміхається – ред.).
- Ви також працювали в Міністерстві юстиції. Чому прийняли рішення спробувати себе в роботі на державній службі?
- До Мін’юсту я потрапив через державний розподіл. Я навчався на держбюджеті. Міністерству знадобилися фахівці зі знанням англійської мови. У Харкові я закінчував факультет підготовки кадрів для органів Міністерства закордонних справ, але там не хотів працювати, не бачив себе дипломатом чи консулом. Однак у мене була гарна англійська мова, непогана французька. Я був ідеальним кандидатом для Міністерства юстиції.
Коли я поїхав до Міністерства, то зустрів там людей, яким було цікаво, щоб я у них працював. Це був Департамент представництва інтересів держави у закордонних юрисдикційних органах. Так я опинився там і щасливо пропрацював майже 2,5 роки. Чому пішов? Тому що вважав, що на тому місці досяг майже усього, що міг, і потрібно рухатися далі. На той момент я отримав стипендію Chevening (стипендію британського уряду) та мав їхати на навчання в Лондон, тому й пішов з Міністерства.
- На Вашу думку, наскільки «дружнім» є вітчизняне законодавство до міжнародного арбітражу?
- Вважаю, що наше законодавство є достатньо дружнім до міжнародного арбітражу, оскільки воно засноване на типовому законі ЮНСІТРАЛ 1985 р. Останнім часом суди нашої країни (попри міф стосовно того, що українські суди є недружніми до арбітражу) показують позитивну динаміку в цьому напрямку. Процент відмов у визнанні та виконанні іноземних арбітражних рішень в Україні дуже низький. Важко назвати точні цифри, адже така статистика не ведеться, але загалом ситуація непогана. Наскільки мені відомо, за останні 3 роки жодне рішення МКАС при ТПП України не скасовувалося. Це також є непоганим показником.
- Розкажіть про останні зміни в процесуальному законодавстві, які вплинули або можуть вплинути на розвиток міжнародного арбітражу?
- Насправді, протягом останніх років не було особливих змін. Починаючи з 2011 р. під егідою Національного комітету ICC була створена робоча група, що намагалася розробити закон, який покращив би регулювання міжнародного арбітражу в Україні. Спочатку її завдання було достатньо точкове – надати можливість українським судам вживати заходи забезпечення позову на підтримку міжнародного арбітражу. Цей законопроект вдалося розробити та зареєструвати (у 2013 р.). Однак через відомі всім обставини (Майдан, Революція, війна, дострокові парламентські вибори), цей законопроект було відкликано.
Для розробки наступного законопроекту ми об’єднали зусилля з Українською арбітражною асоціацією. Він був доволі масштабним та стосувався усього, що можна покращити в міжнародному арбітражі. Проект закону був внесений до парламенту минулого року (№4351 від 31.03.2016 р.). Проте ситуація повторилася. Найімовірніше, його не приймуть, тому що є законопроект щодо внесення змін до процесуальних кодексів, який нещодавно був прийнятий.
Деякі із запропонованих нами новел передбачені в цьому законопроекті. Насамперед, це можливість підтримки міжнародного арбітражу шляхом вжиття заходів забезпечення позову або шляхом заходів забезпечення збирання доказів (допит свідків, витребування), а також покращення ставлення судів до «патологічних» арбітражних угод. Тобто в проекті ГПК міститься формулювання, що будь-які неточності й сумніви щодо дійсності, ефективності та виконуваності арбітражної угоди тлумачаться на користь її дійсності, ефективності та виконуваності.
Окрім того, в проекті порушується питання виконання арбітражних рішень та їх скасування. Передбачається можливість об’єднати дві справи (про скасування арбітражного рішення та про виконання арбітражного рішення) в одному провадженні. Також передбачена передача юрисдикції стосовно вжиття заходів забезпечення позовів. Вирішенням питань щодо скасування та виконання арбітражних рішень наділятимуться апеляційні суди за місцем арбітражу або за місцезнаходженням відповідача чи майна. На нашу думку, це вагоми1 крок уперед.
- Одним з проблемних моментів для вирішення в контексті підтримки міжнародного арбітражу є підвищення рівня виконання арбітражних рішень. Як Ви вважаєте, чи вплине на цю ситуацію реформа виконавчого провадження, зокрема робота приватних виконавців?
- Не можна сказати, що реформа виконавчого провадження матиме значний вплив на рівень виконання арбітражних рішень. Однак те, що стосується виконання рішень, дозвіл на які надані українським судом, в цьому контексті є позитивним. Сподіваюся, що приватні виконавці будуть більш зацікавлені у виконанні рішень судів, тобто вони вживатимуть більш активних заходів, матимуть кращий професійний рівень, ніж державні. Тому, звичайно, реформа виконавчого провадження принесе позитивні зміни.
- Як Ви оцінюєте рівень розвитку юридичного ринку України?
- Річ у тім, що у нас майже відсутнє регулювання юридичної професії. Я не думаю, що відкрию Америку, якщо це скажу. Тому питання, наприклад, які регулюються певними етичними правилами в інших юрисдикціях, в Україні регулюються виключно сумлінністю юристів. Тобто ти робиш те, що вважаєш етичним, прийнятним для себе, і навпаки. Жодного іншого регулювання не існує, за винятком адвокатських об’єднань та адвокатури. Там дійсно є це регулювання. Воно не дуже детальне та глибоке, але все-таки існує. Проте історично, якщо брати до уваги адвокатуру, вона більше була зосереджена на загальних судах (переважно кримінальні та цивільні справи). У сфері консалтингу для бізнесу адвокатура не була широко представлена на українському ринку. Особливо, якщо взяти, наприклад, місто Київ. Отже, на цьому ринку не було регулювання. Я вважаю, що це є проблемою. Так не має бути.
Крім того, якщо брати до уваги адвокатське самоврядування, на жаль, там також існує багато запитань та напрямків, за якими потрібно працювати. Я маю на увазі не лише етичні норми, а й те, як вони застосовуються (наскільки прозоро, справедливо). Адже всім відомі історії про адвокатів, які не побоялися називати речі своїми іменами, тому до них були застосовані «репресії». Також є запитання щодо прозорості роботи органів адвокатського самоврядування. Що стосується судового представництва, то я бачу, що із запровадженням адвокатської монополії на представництво інтересів клієнтів у судах у цій сфері буде більше регулювання.
Той аспект юридичного бізнесу, який є консультаційним, поки що цим регулюванням не зачіпається, там поки що не буде того регулювання, яке є в адвокатській діяльності. Тому у нас де-факто утворюється такий собі поділ ринку на юристів, які займаються вирішенням спорів (повинні мати адвокатське свідоцтво), та які цим не займаються (відповідно, не мають свідоцтва). Хоча в Україні дуже поширеною є практика, коли один і той самий юрист (як правило, це стосується юристів, які перебувають у штаті компанії) поєднує в собі дві іпостасі. Тепер це буде неможливим. Як вирішити це питання – незрозуміло. Потрібно завжди залучати адвоката або тримати його у штаті. Хоча також незрозуміло, можна це робити чи ні. Насправді, ми зараз входимо в такий період, коли регулювання буде змінюватися. Воно переглядатиметься, а тому постануть нові питання, на які потрібно буде давати відповіді.
- Які для Вас існують категорії успішності в юридичній професії? Яким є успішний юрист?
- Я вважаю, що успішний юрист – це той, хто поєднує в собі дві риси. Перша – це юрист, який може спростити життя своєму клієнту й надати такі послуги, завдяки яким у клієнта стане менше проблем, ніж було до зустрічі з ним. Друга – юрист робить це таким чином, що у колег він не асоціюється з використанням незаконних механізмів на користь свого клієнта та на шкоду законним інтересам юридичного цеху. Якщо юрист має такий баланс, на мою думку, він є успішним.
- З позиції Вашої компанії та роботи Вашої команди, чи змінилися потреби клієнта за останній час? Чи став клієнт більш вимогливим? Якою є Ваша думка стосовно поступової відмови від зовнішніх консультантів та задоволення потреб завдяки внутрішнім юрдепартаментам?
- Зрозуміло, що загальна економічна ситуація в країні не змогла не вплинути на юридичний ринок. Доходи юридичних фірм сьогодні не ті, що були у 2013 р. Ми навіть не говоримо про 2007-2008 рр. Це пояснює, чому клієнт не готовий платити так, як раніше. Вимогливість клієнта насправді зросла, оскільки прийшло більше розуміння того, що юрист повинен допомагати вирішувати проблеми. Тобто від нього очікується командна гра. Він заодно з клієнтом повинен відчувати, чого той потребує та бажає. Можливо, клієнт сам ще не знає, що йому потрібно, тому юрист повинен підказувати. Однак насправді це було завжди. Так, для нашого ринку це щось нове. Проте для розвинутого західного ринку це не є чимось унікальним.
Можна навести відомі приклади. Фірма White & Case полюбляє хвалитися тим, що один із засновників (Чарлі Фей) ходив на Уолл-Стріт та обговорював з банкірами, які вони мають проблеми, щоб краще розуміти потреби ринку. Це були 1900 роки. На той момент це дійсно було унікальним, адже такого ніхто не робив. Однак за сотню з гаком років, які минули з тих часів, так багато хто робить. Я погоджуюся, що навіть західні клієнти сьогодні очікують від юриста щиру зацікавленість в їхньому бізнесовому результаті. Я не знаю, з чим не пов’язано. Можливо, тому що зараз у світі зростає конкуренція. Не можна сьогодні жити так, як 20-30 років тому, оскільки до бізнесу висуваються вищі вимоги та, відповідно, бізнес ставить вищі вимоги до юристів.
Стосовно відмови від зовнішніх консультантів, мені здається, що це більш світоглядний момент. Наприклад, якщо в моєму світогляді юрист – це людина, яка має юридичний диплом, я можу його найняти умовно за 1 тис. доларів, щоб він мені робив роботу, яку виконувала б юридична фірма за 20 тис. доларів, то цей вибір не дуже залежить від того, збільшились мої доходи чи зменшились. Я вважаю, що відмова від зовнішніх консультантів напряму не пов’язана з доходами. Це суто світоглядна позиція: хочемо ми платити зовнішнім консультантам чи ні.
Адже є великі групи компаній, які принципово мають у штаті величезні команди юрисконсультів, хоча не можна сказати, що у них все погано, немає грошей. Вони іноді залучають зовнішніх консультантів, часто мають фірми, з якими постійно працюють. Також є фірми, які більше ні з ким не працюють, окрім них (так звані «олігархічні радники»). Однак у більшості випадків, як я вже сказав, є світоглядна позиція клієнта. Тобто тендер на юридичні послуги оголошується тоді, коли є 100% впевненості, що внутрішні юристи цього не зроблять.
- Як artificial intelligence, на Вашу думку, може вплинути на майбутнє юридичної професії?
- Зараз про це багато говорять та пишуть. Наше розуміння законодавства знаходиться на такому рівні, що його важко описати за допомогою певних алгоритмів. Добре описувати законодавство та правозастосування, яке є стабільним і передбачуваним. Українське законодавство та правозастосування – нестабільне і непередбачуване. Тому artificial intelligence нам не дуже загрожує. Коли українське законодавство стане передбачуваним і стабільним (сподіваюся, це буде вже скоро), то актуальним стане інший аспект artificial intelligence – людину може зрозуміти лише людина.
Ніщо не замінить людського спілкування. Звісно, в готелі вас може зустрічати робот, але буде приємніше, якщо це зробить жива людина. Це така сама послуга, як і юридична. Тому тут я бачу більше загрози саме для сфери традиційної адвокатури, яка надає стандартизовані послуги людям з малим достатком. Тобто там, де не потрібно багато думати, а достатньо виконувати стандартні питання (звернутися до ЖЕКу, переоформити пенсію тощо). Саме такі послуги можуть бути закріплені на платформах штучного інтелекту, для того щоб люди не витрачали гроші, якщо цього можна не робити.
Що стосується більш складних речей, то я дуже сумніваюся. З цієї позиції штучний інтелект – це благо. Тому що він насправді може надати доступ до юридичних послуг для більшої кількості людей, які іншим чином не могли б собі їх дозволити. Однак якщо ми говоримо про бізнес та його потреби, то мені здається, що штучний інтелект – це не загроза для юридичного бізнесу, а допомога. Він дозволить більш ефективно та системно аналізувати законодавство й правозастосовну практику, надаючи таким чином більш якісні юридичні послуги. Проте це не означає, що штучним інтелектом можна замінити людей.
Якщо ми говоримо про застосування штучного інтелекту в уряді та судочинстві, тут постає серйозна проблема легітимізації. Уявіть собі, електронний суд, в якому рішення виносить комп’ютер. Постає питання про те, хто його на це уповноважив? Яким чином комп’ютер, який не є людиною, не є суб’єктом права, здійснює судочинство? Це питання, на яке наразі немає відповіді, але я сподіваюся, що ми колись її отримаємо. На сьогодні, поки немає відповіді, не можна навіть гіпотетично говорити про те, що електронний суд, програми, сервери можуть замінити людей.