Ірина НАЗАРОВА, керуюча партнерка ENGARDE, розповіла про зміни як у своїй компанії з початком повномасштабного вторгнення, так і свої особисті та професійні, поділилася баченням розвитку ринку юридичних послуг України та цікавим кейсом про те, як руйнуються партнерства, коли треба змушувати росію платити.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Ірино, повномасштабна війна триває вже майже два роки. Компанію ENGARDE давно всі знають на ринку юридичних послуг як впливову та успішну. Але сталася пандемія, розпочалася повномасштабна війна. Ці кризи спричинили народження так званого слогана для багатьох суб’єктів бізнесу — «Або адаптуйся, або не живи». Як ваша компанія адаптувалася до викликів і які зміни з вами відбулися з початком повномасштабного вторгнення?
— Дякую, Ганно, за добрі слова щодо компанії. Я розпочну, мабуть, з того, що ви сказали про адаптацію. За кілька місяців до початку повномасштабної війни я отримала вищу психологічну освіту. Свого часу, багато років тому, я була вражена тим, що стереотип про те, що перемагає лише найсильніший, насправді є помилковим. З погляду боротьби за виживання перемагає той, хто найкраще може адаптуватися до зовнішніх обставин. І це зовсім не обов’язково той, хто сильніший. Як адаптувалися ми? Звісно, як і всі, ми зіткнулися із жахливими форс-мажорними обставинами, які диктують певні умови. Після початку повномасштабної війни деякі наші колеги залишилися в Україні, деякі опинилися за кордоном, зокрема і я. Минулого року в травні я з дітьми переїхала у Відень. Чоловік знаходиться в Україні.
На сьогодні у нас створено щось на кшталт міжнародного нетворку, тобто ми працюємо разом як окремі адвокати і в Україні, і за кордоном. За кордоном ми працюємо як адвокати, які не мають права консультувати за іноземним законодавством. Наприклад, я не маю права консультувати за австрійським законодавством. Але я зареєстрована як юрист, що має право консультувати за українським законодавством або міжнародним правом. Аналогічна ситуація з моїми колегами. Ми надаємо послуги не лише українським клієнтам, які знаходяться в Україні, а й тим, які вимушено виїхали за кордон. І ми, перебуваючи за кордоном, маємо змогу надавати їм послуги. Тобто де-факто в межах ENGARDE ми всі працюємо разом, але у нас вийшло дещо на кшталт міжнародної асоціації. І варто сказати, що у зв’язку з цим у нас дещо збільшилася кількість та змінилися клієнти.
Щодо мене та моїх змін. Як партнерка я сьогодні більше перейшла до напряму рейнмейкерства, тобто сконцентрувалася на пошуку та приведенні клієнтів. А управлінням українським офісом у Києві займається Андрій Вишневський. Впродовж шести років я займала посаду членкині Арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті (м. Париж), а цього року була переобрана на третій термін поспіль членкинею Міжнародного правління Віденського міжнародного арбітражного суду. Завдяки цим позиціям, зокрема, у мене є достатньо багато знайомств у професійних колах різних країн. Цього року, за запрошенням іноземних колег, я приєдналася до новоствореної міжнародної арбітражної асоціації Böhm Arbitration. Це не юридична фірма, а саме асоціація юридичних фірм, яка налічує декілька юридичних компаній, що співпрацюють у сфері міжнародного інвестиційного та комерційного арбітражу.
— Ви зазначили, що наразі більшою мірою сконцентрувалися на рейнмейкерстві. А де ви сьогодні шукаєте клієнтів?
— Якщо говорити про іноземних клієнтів, то мені в цьому допомагає моя спеціалізація в галузі міжнародного арбітражу та роки роботи в міжнародних інституціях. Вже сьомий рік я є членкинею Міжнародного правління Віденського арбітражного суду. Багато колег на австрійському ринку мають своїх клієнтів зі своїми запитами, і перебуваючи безпосередньо у Відні, знаходити нових клієнтів, у певному сенсі, легше, адже є можливості особистих зустрічей. Це стосується і українських юристів, які знаходяться за кордоном. Це можуть бути юристи різних компаній. І в цьому випадку відбувається таке досить швидке знайомство людей через людей за правилом п’яти рукостискань (посміхається – ред.). Але я підкреслюю, що в моєму випадку це працює саме тому, що моя спеціалізація — міжнародний арбітраж.
— Чи є зацікавленість іноземних юристів в Україні та українських клієнтах?
— З боку австрійських чи міжнародних фірм, які представлені у Відні, зустрічається достатньо запитів щодо надання послуг українським клієнтам. Як юристка я впевнена, що після завершення війни буде приплив інвестицій, які потрібно буде обслуговувати. І інвестиції будуть не лише з-за кордону в Україну, а й з України за кордон. Це буде такий великий «пиріг» роботи, достатній для всіх. Багато клієнтів, зокрема закордонних, вважають, що в Україну буде інвестування після завершення війни, і вони вже цим цікавляться.
Наприклад, у червні минулого року великі міжнародні фірми запросили нас провести семінар в Лісабоні щодо правового режиму інвестицій в Україні. Метою заходу було розглянути можливості та вигідність інвестицій в Україну після завершення війни. Міжнародні юридичні фірми зібрали дуже велику аудиторію, серед якої були представники бізнесів, голови торгово-промислових палат різних країн, експерти, що цікавилися особливостями інвестування в Україну після війни. Цього року на Kyiv Arbitration Days ми сформували окрему сесію, присвячену питанням інвестицій в Україну та відновленню України після війни. Ці питання є та будуть ключовими як для України загалом, так і для юридичних компаній і бізнесу — українського та зарубіжного.
— Які зараз прослідковуються тенденції в практиці вирішення спорів і міжнародного арбітражу? Цікаво в контексті як українських юридичних компаній, які практикують в цьому напрямі, так й іноземного ринку юридичних послуг.
— Загальні тенденції залишаються такими, як і були. Міжнародний арбітраж — це дуже важка сфера для конкуренції. Оскільки спір може регулюватися, наприклад, англійським правом, мало хто розглядає українських арбітрів, які б вони не були, на посаду міжнародного арбітра. Це наслідок стереотипу про те, що система права в Україні не є досконалою, а отже, не кожна іноземна сторона довірить розгляд справи українському юристу. Тому нам, українським юристам, завжди було важко конкурувати в цій експертизі, адже ми конкуруємо з англійськими та міжнародними юристами не лише з погляду професіоналізму, а й того, з якої ти країни та системи права. Цього року я розглянула та продовжую розглядати багато арбітражних справ (більше 20). Вони розглядаються за правилами ЮНСІТРАЛ, але спори регулюються, як правило, українським правом.
Щодо тенденцій — бачу певну тенденцію на ініціювання позовів проти держави України. Це пов’язано з тим, що відбувається системне порушення прав інвесторів з боку нашої влади. Також є загальна тенденція, що називається «Як змусити росію заплатити». Ми дали таку назву першій сесії Kyiv Arbitration Days 2023 року. Всі знають, що це дуже складне питання, адже фактично настав певний колапс міжнародно-правової системи, яка була започаткована після Другої світової війни і працювала до вторгнення росії в Україну. Важливо і те, що право, для того, щоб воно діяло, забезпечується примусом (державні суди, виконавці тощо). І саме тому воно працює на державному рівні. Але як забезпечити дотримання міжнародного права, враховуючи рівність суверенів? Це дуже складні та неврегульовані питання, якими цікавляться і міжнародні юристи. Багато міжнародних фірм зацікавлені в тому, щоб виробити певний правовий механізм для того, аби можна було стягувати компенсацію з рф.
— Щодо ринку юридичних послуг загалом. Зрозуміло, що будь-яка криза, зокрема і спричинена війною, завжди струшує, потім все застигає. Люди дивляться на себе, озираються на інших, а потім все потихеньку починає відновлюватися. За вашими спостереженнями, наскільки гідно ринок юридичних послуг України пережив удар війною?
— Дуже складне запитання, але тут треба дивитися, про кого саме ми говоримо. Якщо про великі українські фірми, то мені здається, що вони повернулися до стану обсягу замовлень, який був до початку війни. Але знову-таки, я не спілкувалася з представниками усіх фірм. Я думаю, що тим юридичним фірмам, які мали спеціалізацію міжнародного права, міжнародного арбітражу, було набагато легше пережити цю кризу, ніж юристам, які займаються виключно українським правом. Там ринок просів і отримувати замовлення важче. Також у великих юридичних компаній є певна інерція від того, що вже було напрацьовано, є системні клієнти, тому їм легше переживати кризові потрясіння. А маленьким фірмам або юристам, які працюють поодинці, набагато важче.
— Про зміни в компанії поспілкувалися, поговоримо про зміни в житті. Ви зазначили, що здобули освіту психолога, завершивши навчання за кілька місяців до повномасштабної війни. Як це вам сьогодні допомогло та допомагає в роботі?
— Дуже допомагає. Вже маючи знання з психології, я набагато легше адаптувалася до життя, яке виникло у зв’язку зі вторгненням росії. Я розуміла, що потрібно робити, щоб рухатися вперед і щоб було легше. Що потрібно, наприклад, їхати в те місце, де тобі добре. Що потрібно мати перелік своїх ресурсів, які ти можеш, так би мовити, вмикати, як кнопки. Це можуть бути зовсім маленькі та незначні речі. Наприклад, ти полюбляєш прогулянки або захоплюєшся читанням — то роби це, користуйся цими «кнопочками», це дає сили і допомагає зберігати рівновагу в складних ситуаціях. Але для того, щоб користуватися власними ресурсами, спочатку потрібно знати щось про себе — що саме тебе підтримує та надихає.
— Дякую, це цікаво. Заглянемо в майбутнє? Які стратегії відновлення або, можливо, просто продовження роботи в такому адаптивному режимі ви розглядаєте після війни?
— Стратегія така: ми вважаємо, що будемо обслуговувати інвестиції. І це буде найголовніша робота на українському юрринку. Але дуже багато ще залежить від нашої влади, тому що влада в Україні не зробила привабливого економічного та правового режиму для того, щоб інвестиції приходили в Україну. Тому тут дуже багато буде залежати від політики держави, стратегії її розвитку і влади, яка їх формує. Щодо юридичної фірми — ми будемо дивитися, як розгортатимуться події і намагатимемося укріплювати свої сильні сторони. Наприклад, укріплювати відносини в Європі для того, щоб мати там нових клієнтів, нову експертизу тощо. Але при цьому співпрацювати з нашими колегами в Україні і відповідно посилювати практику.
— Ви є засновницею та організаторкою Kyiv Arbitration Days. Напевно, найзнаковішого івенту в Україні сфери міжнародного арбітражу. Розкажіть, чим ознаменувався цьогорічний захід?
— Багато хто пропонував провести Kyiv Arbitration Days цього року за кордоном. Взагалі конференція завжди відбувалася офлайн. Це був такий принцип ще від започаткування в 2011 році. Пропонували провести у Варшаві та інших містах. Але ми вирішили, що це буде несправедливо щодо українських чоловіківюристів, які не можуть виїхати з України, а багато хто на фронті. Тому конференція відбулася і буде відбуватися онлайн до кінця війни. Для мене, наприклад, було загадкою, скільки буде реєстрацій, наскільки впаде присутність. Можу сказати, що присутність залишилася на рівні, який був до повномасштабної війни. Це була дуже приємна несподіванка.
Але була ще одна цікава деталь. У межах організації Kyiv Arbitration Days АПУ завжди долучає міжнародних партнерів. А одна з найвідоміших і найповажніших міжнародних арбітражних інституцій висунула неочікувану вимогу про те, що готова бути медійним партнером, лише за умови, якщо організатори конференції змінять назву сесії How to make Russia pay («Як змусити росію заплатити») на нейтральну. Як обґрунтування такої умови поважна арбітражна інституція послалася на незалежність арбітражного суду. Ми зазначили, що програма присвячена більшою мірою наслідкам війни росії в Україні і залишиться без змін. І поставили крапку. Але це дуже цікаве філософське юридичне питання про незалежність арбітражних судів, яке в цьому випадку, на мій погляд, приховує зовсім інше. За словами про незалежність арбітражного суду стоять гроші та бізнес. Ідея насправді полягає в тому, щоб російські позивачі, боронь Боже, не образилися на те, що ця міжнародна арбітражна інституція підтримує конференцію в Києві, на якій жваво обговорюється питання про те, як змусити росію платити. І щоб не припинили судитися у цій вельми поважній міжнародній арбітражній інституції. Якщо відверто сказати, мене це шалено обурило!
Елі Візель казав: «Завжди займайте сторони. Нейтральність допомагає агресору і ніколи не допомагає жертві». Але ця ситуація демонструє й інші сенси. Вона показує правду на мінімальному масштабі, проте аналогічна правда є і в масштабах міжнародно-правової та політичної арени. Далеко не всі вважають нас жертвами і готові підтримувати нас у війні з росією. Але найголовніше, щоб ми самі не вважали себе жертвами! Жертва — це найнебезпечніша психологічна позиція, оскільки від жертви взагалі нічого не залежить, а лише від агресора. Тривале психологічне знаходження в позиції жертви закономірно призводить до стагнації та деградації. З позиції жертви найважче вирватися, особливо самотужки. Отже, як би не було складно, ми самі, незважаючи на фактичні обставинами, не повинні думати про себе як про жертву, ми маємо уникати таких думок або змінювати їх.
— Наше дослідження Ukrainian Women in Law присвячене жіночому лідерству в юридичній професії. На вашу думку, в чому полягає роль жінки-лідерки на ринку юридичних послуг під час війни і яке зараз обличчя жіночого лідерства?
— Відверто кажучи, я не розділяю гендерно лідерство чоловіків і жінок в Україні. На мою думку, в Україні гендерної проблеми немає. Свого часу багато іноземних адвокатів зверталися до мене з пропозицією провести конференцію на тему утиску прав жінок у професії, але я завжди відповідала, що для України ця тема не є актуальною. Україна, на мій погляд, більш схиляється до матріархальної складової. Жінка завжди мала повагу і могла займати лідируючі позиції.
Щодо обличчя лідера. Незалежно від того, жінка це чи чоловік, лідерство полягає в тому, щоб шукати роботу, працювати і давати змогу працювати людям. У зв’язку з війною до людей треба ставитися ще з більшою підтримкою. Лідер має підтримувати, розуміти і менше засуджувати. Це не означає, що всі мають бути в якійсь такій теплій ванній. Але люди дуже важко переживають війну, всі знаходяться в стресі, багато людей травмовані, тому потрібно робити поступки, прощати, підтримувати морально і фінансово, намагатися більше розуміти людей. Адже ніхто не знає, що відбувається зараз у душі і голові кожної людини, де б вона не знаходилася. Тому підтримка і людяність мають бути на першому місці, якщо ми говоримо про обличчя лідерства сьогодні.