27 березня 2015, 11:57

Нова редакція закону про банкрутство спрямована на збереження боржника

Опубліковано в №12 (458)

Ірина Панова
Ірина Панова «Вищий господарський суд України» суддя

Про особливості та новели розгляду справ про банкрутство «Юридичній газети» розповіла суддя Вищого господарського суду України Ірина ПАНОВА


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


- Пані Ірино, на Ваш погляд, чи збільшиться кількість справ про банкрутство у зв’язку із економічною та політичною ситуацією в країні?

- Наразі можна спостерігати навіть певне зниження надходження відповідних справ. Водночас зазначу, що це швидше пов’язано із тим, що набула чинності нова редакція Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Власне, йдеться про те, що нова редакція не передбачає положення (ст. 52 Закону у старій редакції), щодо спрощеної процедури ліквідації відсутнього боржника. Зазначена стаття, якщо можна так сказати, давала велику кількість справ. Законодавчий посил був правильним, тому що, як я вже зазначала, положення статті спрощували порядок ліквідації тих осіб (як юридичних, так і фізичних), які по суті не вели підприємницької діяльності. Водночас ще раз наголошую, таких справ було дуже багато, і фактично арбітражні керуючі виконували цю роботу не отримуючи винагороди, бо, як правило, у таких боржників було відсутнє і майно, і грошові кошти.

Однак зазначу, що хоча справ стало менше, вони стали ще складнішими. Крім того, що у самому провадженні про банкрутство є багато нюансів, пов’язаних із оскарженням дій ліквідатора, чи керуючого санацією, його заміни, якихось інших процесуальних дій, законодавець зобов’язав усі майнові спори щодо боржника мають розглядатися у межах справ про банкрутство. З одного боку, це, безперечно, позитив, оскільки саме в одному провадженні зосереджено увесь обсяг інформації щодо економічного стану боржника. З іншого боку, це в рази збільшує навантаження на суддю, та вимагає від нього більшої професійності, знань, тощо. Але попри це, на моє переконання, ця новела у законодавстві є правильною та прогресивною. Крім того, такий підхід ще раз наголошує на важливості існування господарських судів та спеціалізації, бо, розглядаючи зазначені справи, суддя має розумітися не лише на праві, але й на фінансах, бухгалтерії, економіці, тощо. Тобто у судді має бути широкий кругозір, який дасть змогу йому приймати правильні рішення.

Також зазначу, що нам передали розгляд трудових спорів, пов’язаних із стягненням заборгованості з заробітної плати, та поновленням на роботі посадових та службових осіб боржника. А це одні з найскладніших категорій трудових спорів. На мій погляд, такий підхід є дещо передчасним, оскільки трудові спори мають розглядатися з урахування норм трудового права, з дотриманням всіх процесуальних прав громадян України.

А чи може суддя, якщо розуміє, що щось у справі нечисто, звернутися до правоохоронних органів?

Насправді, у такому випадку у судді є змога діяти досить широко. Це навіть передбачено ст. 90 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до зазначеної норми, господарський суд, виявивши під час вирішення господарського спору порушення законності або недоліки у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу. Вона надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання відповідних вказівок. Якщо під час вирішення господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування. Зазначу, що така ситуація може виникнути не обов’язково на стадії порушення справи про банкрутства.

Крім того, у разі несумлінного виконання обов’язків арбітражним керуючим, суддя також має певні процесуальні можливості щодо відсторонення такої особи. Зазвичай ініціатором в такий ситуації виступає не суд а комітет кредиторів. Однак це складний механізм. Тому не останню роль при розгляді справ про банкрутство відіграє професійність і порядність арбітражного керуючого. Тобто він має розуміти як працює підприємство, яким чином і кому були передані активи. Він має скористатися механізмом оскарження угод, тощо. Одним словом зробити все для того, аби задовольнити якомога більше вимог кредиторів.

А якщо суддя, умовно кажучи, бачить зазначені порушення, але не реагує належно, він несе якусь відповідальність?

– На моє переконання якщо суддя буде закривати очі на певні проблемні моменти, це може обернутися прийняттям рішення, яке не відповідає вимогам закону. Разом з тим, притягати суддю до дисциплінарної відповідальності, якщо він не скористався можливістю звернутися до правоохоронних органів відповідно до норм ст. 90 ГПК України не є правильним. Суддя несе відповідальність за повноту та всебічність розгляду справи, і приймає рішення на підставі Закону та керуючись внутрішнім переконанням. В ст. 19 Конституції України зазначено, що правовий порядок в країні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто суддя на власний розсуд визначає, коли потрібно звернутися до правоохоронних органів, а коли в цьому не має потреби. Якщо суддя помилився при прийнятті рішення, для виправлення помилки існують вищестоящі суди. Якщо суддя допустив інші, в тому числі навмисні порушення, наприклад, процесуальних прав учасників судового процесу, це вже справа таких органів як Вища кваліфікаційна комісія суддів Украйни та Вищої ради юстиції, за наявності надходження відповідних скарг від фізичних та юридичних осіб щодо дії судді до цих органів.

Якщо говорити про нову редакцію Закону, чи є в ньому внутрішні неузгодження, та неузгодженості щодо інших законів? Загалом він спрямований більше на відновлення платоспроможності, чи все-таки на ліквідацію боржника?

Чинну редакцію Закону на відміну від попередньої, на мій погляд не можна назвати прокредиторською. Законодавець намагався віднайти золоту середину між розширенням гарантій прав кредиторів та можливістю відновити платоспроможність боржника. Наприклад, запроваджена процедура досудової санація, у якій роль господарського суду зведена до мінімуму. Суть її у тому, що не можна протягом року порушити справу про банкрутство. Крім того, вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів. Хоча сказати, що використання такого механізму є розгалуженим чи дієвим, не можна.

Ще один з позитивних моментів полягає у тому, що змінився правовий статус кредиторів, які або не встигли подати свої вимоги, або взагалі їх не подали. Тобто відповідно до минулої редакції Закону, такі вимоги вважалися погашеними. Наразі такі вимоги включаються в реєстр вимог кредиторів до шостої черги. Хоча це не є гарантією того, що вони будуть задоволені.

Крім того, певною проблемою є те, що заставні кредитори не входять до складу комітету кредиторів. І не дивлячись на те, що їх кредиторські вимоги забезпечені заставою та підлягають позачерговому задоволенню, на практиці все виглядає інакше. Проблема полягає в тому, що існує певна правова невизначеність щодо моменту позачергової реалізації заставного майна.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати