Одна з провідних експерток у сфері міжнародного арбітражу в Україні Тетяна СЛІПАЧУК вирішила відновити юридичну кар’єру і повернутися у фірму Sayenko Kharenko в якості спеціального радника. Про те, який досвід вона отримала на державній службі, які KPI ставить перед собою, на яких питаннях сфокусується у новій ролі та чому не планує повертатися до партнерства в компанії, ми поговорили в інтерв’ю.
— Чому Ви вирішили відновити юридичну кар'єру? Хто перший висловив ініціативу щодо повернення у Sayenko Kharenko? Як довго велися переговори?
—Я вважаю, що не залишала юридичну кар’єру, оскільки продовжувала займатися правозастосовною діяльністю, хоч і іншого напряму та рівня завдань. Питання відмови від юридичної професії не було на порядку денному як такого. Тож рішення продовжити займатися правом та зосередитися на тому, що давно люблю і добре вмію, для мене було цілком логічним. Сподіваюся, у Sayenko Kharenko також не мали сумнівів, що ми повернемося до співпраці. Для цього є багато професійних та особистих чинників, які я дуже ціную та бережу, оскільки разом треба бути з тими, кому довіряєш, кого поважаєш і з ким готовий стати пліч о пліч.
— Які умови Вашого повернення? Чому в якості спеціального радника? Наступний крок — партнерство?
— Ці умови прийнятні та зрозумілі для обох сторін. Для мене важливо було мати більшу свободу в реалізації свого досвіду як арбітра, а також планів щодо громадської діяльності як співзасновника ГО «Центр розвитку людського капіталу». Крім того, оскільки я — прихильник класичного розуміння партнерства в юридичному бізнесі, то не вважала для себе прийнятним продовжувати адвокатську практику як партнер, тобто з завантаженням у питаннях адміністрування бізнесу. Водночас мій загальний професійний та особистий досвід може дати додатковий імпульс стратегічному розвитку практики транскордонного вирішення конфліктів та бути доречним у складних міжнародних арбітражних спорах — як комерційних, так і інвестиційних. Спеціальний радник — це якраз про таке поєднання інтелектуальних ресурсів в інтересах клієнта та фірми у вирішенні неординарних та складних питань, для формування та координації команд фахівців у різних юрисдикціях тощо. До партнерства в його класичному вигляді повертатися не планую.
— Які цінності об’єднують Вас з командою?
— Прихильність до верховенства права, чесність і віра в інноваційність правових рішень. А ще добрий гумор та командний дух.
— Чи потрібен час для адаптації?
— Ні
— На яких напрямах роботи плануєте зосередитесь? Які KPI ставите перед собою на цей рік?
— Як я вже казала, це професійна діяльність у якості арбітра в арбітражних провадженнях, проєкти з управління правовими процесами в складних транскордонних конфліктах, які передбачають залучення команд іноземних фахівців для представлення інтересів клієнта, в т.ч. в національних судах та регуляторних органах інших держав. Також це долучення до проєктів Sayenko Kharenko. Мій особистий KPI — займатися з командою Sayenko Kharenko неординарними і складними конфліктними ситуаціями клієнтів, які обтяжені в т.ч. публічними і міжнародними складовими.
— Який досвід Ви отримали на державній службі? Що візьмете з собою у приватну практику?
— Перш за все, це більш гостре розуміння важливості дотримання засад верховенства права та особистих прав і свобод людини, у т.ч. політичних, в діяльності державних інституцій. Тих самих, про які так гордо заявлено в Конституції України, і які, на жаль, так і не стали внутрішнім змістом ані життя громадян, ані владних інституцій держави. Крім того, це досвід прийняття складних нелінійних рішень у межах дотримання важливого для мене принципу верховенства права. Вміння виходити з зони комфорту при цьому було відточене до блиску. Є й інші надбання, які мають і професійне, і особисте значення, і всі вони вже зі мною назавжди.
— Які важливі зміни для бізнесу відбулися у 2021 р.? Як це вплинуло на практику міжнародного арбітражу?
— Якщо коротко, всі важливі зміни так чи інакше пов’язані з пандемією коронавірусу. Для міжнародного арбітражу це стало підставою для активного запровадження технологій для забезпечення проведення розгляду справ онлайн зі збереженням його принципових засад. Цей напрям у розвитку арбітражу існував ще до пандемії, але остання прискорила практичне впровадження і використання не тільки онлайн-майданчиків для обміну інформацією і комунікацій між сторонами при адмініструванні арбітражних розглядів, але і ведення слухань онлайн. Важливо, що при цьому спільною була позиція арбітражних центрів щодо незмінності основоположних принципів функціонування арбітражу та збереження уніфікованих підходів (заява 12 інституцій від 16 квітня 2020 р., яка знайшла подальшу підтримку). Щодо поширення практики віртуальних слухань, то цей досвід вже дав можливість оцінити і сприйняття цієї процедурної адаптації в процесі арбітражного розгляду. Серед аспектів, які викликають найбільше занепокоєння у практиків, — перевірка незаангажованості свідків та довіри до них, у т.ч. з боку арбітрів. Можливо, в подальшому сторони та арбітри все ж будуть віддавати перевагу поєднанню особистого та віртуального форматів для всіх типів взаємодії протягом арбітражного провадження.
— Як Ви ставитеся до ініціативи Мін'юсту щодо орієнтиру на залучення виключно міжнародних радників? У чому ризики для національного ринку? Для держави?
— Для мене ця заява незрозуміла і виглядає, якнайменш, необґрунтованою. Основні проблеми в її реалізації — це ризик відсутності необхідного ресурсу, завищення витрат та зниження рівня підготовки позиції держави. Між тим, оскільки ідея ця була озвучена загально, було б добре почути від представників Мін’юсту, чим так, на їхню думку, погані національні радники, та яким чином Мін’юст планує забезпечити виконання того значного обсягу роботи, яку насправді робить національний радник, — від розробки правової позиції до технічного забезпечення появи необхідних письмових подань з боку держави.
— Нещодавно на власній сторінці у Facebook Ви ініціювали публічне професійне обговорення цього питання, оскільки для держави найбільш ефективним є тріумвірат у складі: міжнародні радники/національні радники/ Мін’юст. Поясніть, будь ласка, детальніше свою позицію. Ринок підтримує цю дискусію? Які ще питання залишаються дискусійними?
— Скоріше, то була особиста професійна реакція. Вважаю, публічне обговорення цього питання із залученням Мін’юсту було б доречним. Зі свого боку, як і зазначила, вважаю, що дійсно потрібне дотримання принципу тріумвірату, тобто альянсу між трьома практично однаковими за важливістю учасниками процесу підготовки позиції держави. У кожного з них є особиста зона професійної відповідальності за результат. Мін’юст, реалізувавши функцію вибору радників та залишивши за собою функцію контролю їхньої роботи, має значну роль у доступі до певних документів, збереженні історичної пам’яті щодо тих чи інших процесів тощо, а головне, єдиний має право остаточного рішення щодо суті позиції держави та її аргументації. Маю на увазі, що саме Мін’юст може заперечити проти подання тих чи інших аргументів та доказів, навіть якщо радники будуть вважати їх вкрай необхідними для успіху. Міжнародний радник як команда фахівців, які мають значний практичний професійний досвід та авторитет саме в інвестиційних спорах, забезпечує рівень аргументації та часом є унікальним носієм певних наукових підходів та практичних стратегій.
Національний радник (ми говоримо, перш за все, про юридичні компанії, які професійно практикують міжнародне право та арбітраж) є носієм теоретичних, практичних та навіть емпіричних знань, які необхідні для міжнародного радника для вибудовування стратегії держави. Національний радник, як правило, дає можливість зрозуміти контраргументи іншої сторони (від юридичних до фактичних), має ресурс для здійснення масованого ресерчу судової практики, знає експертний ринок, має ресурс для здійснення перекладів та формування файлів тощо. До речі, досвідчений національний радник активно формує стратегію держави. Втім, професійність національних радників дійсно різна, як і міжнародних. Як ми бачимо по справах, українські компанії виграють інвестиційні спори і без залучення міжнародних радників, а лише з додаванням до своїх команд окремих іноземних фахівців. Водночас непрофесійний національний радник не дасть міжнародному раднику змоги побачити всі можливі аргументи, їхню силу та ризики, зрозуміти контраргументи, сутність правозастосовної практики чи реальну історичну картину подій. Далеко не завжди може надати таку можливість і Мін’юст, як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин. Тому я й кажу про тріумвірат. І тому вважаю, що заради інтересів держави такі питання мають вирішуватися професійною спільнотою виважено та відкрито. Сподіваюся, для національної юридичної спільноти це питання важливе.
— Чи можете спрогнозувати, якими будуть 2021–2022 рр. для юридичного ринку?
— Утримаюся від прогнозів — це справа окремих фахівців, які аналізують ринок юридичних послуг за окремими показниками. Скажу лише, що на мій погляд, існує низка чинників, які, скоріш за все, будуть мати вплив на юридичну професію та ринок юридичних послуг глобально. Серед них — дистанційна робота та розповсюдження юридичного фрілансу, вплив LegalTech як на організацію роботи юристів, так і на структуру їхніх послуг. А значить, зросте увага до забезпечення кібербезпеки, від рівня якої буде залежати вибір юридичного радника. Все більше місце в маркетингу юридичних послуг будуть займати соціальні мережі. Думаю, клієнта все менше буде цікавити сам процес як традиційна юридична послуга, більш затребуваними будуть альтернативні шляхи вирішення конфліктів, у яких правова позиція не буде заручником рутинних стандартних рішень, а буде генерувати проактивну стратегію захисту інтересів клієнта. Для українського юридичного ринку, на мій погляд, держава вже створила достатньо підстав для активного розвитку практик вирішення конфліктів та захисту конституційних прав та свобод громадян. Є питання і у сфері регулювання бізнесу, як і достатньо перепон у забезпеченні верховенства права та доступу до правосуддя. І це додатковий виклик для представників юридичної професії, які все частіше опиняються у владних кабінетах, і інколи, на жаль, намагаються легалізувати подібні «політичні рішення». Вміння цьому протистояти буде окремим іспитом для юридичної спільноти, яка, між іншим, вже неодноразово демонструвала здатність відстоювати і верховенство права, і права адвокатів.