Міністр охорони здоров’я у 2019–2020 рр., доцентка факультету правничих наук Києво-Могилянської академії Зоряна СКАЛЕЦЬКА нещодавно долучилася до партнерського складу Ario Law Firm. У юридичній компанії вона розвиватиме практику медичного права. «Юридична Газета» поспілкувалася з новим учасником українського юридичного ринку. В ексклюзивному інтерв’ю — про урядові будні, нюанси медичної реформи, довіру українців до вітчизняної медицини, ринок медичного права, а також про те, як виникла ідея долучитися до юрфірми у якості партнера, які напрями медичного права пані Зоряна планує розвивати та чи готова вона до конкурентних викликів юридичного ринку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Пані Зоряно, розкажіть про управління міністерством. Ваші враження, інсайти, досвід…
— Почнемо з того, що перше, ніж очолити МОЗ, як експерт у різних проєктах та напрямах я досить багато взаємодіяла і з ним, і з Кабміном в цілому, і з Верховною Радою України. І мені є з чим порівнювати. Що я впевнено можу сказати про сьогодення, так це те, що в міністерствах дуже змінилося кадрове наповнення. І мова не тільки і не стільки про кількісний, скільки про якісний склад.
— Змінилося у кращий чи гірший бік?
— Змушена констатувати, що точно не в кращий. Знаю, як раніше ухвалювались рішення за участі заступника міністра, міністра. Це було оперативно, досить якісно, і майже відразу це рішення набувало чинності. Наразі ж має місце розбалансування багатьох процесів. Причиною цього особисто я вбачаю відсутність розуміння ролі державного службовця та покладеної на нього відповідальності з боку частини працівників міністерства. Колись держслужбовець мав розуміння, що може затриматись на роботі і до пізнього вечора, адже є невідкладні завдання державного значення. Сьогодні пройдіться о шостій годині по кабінетах — майже нікого немає. Обідня перерва: навіть якщо є термінові справи, «нічого не знаю, в мене обід». Це наразі розповсюджена історія. Не можу казати, що ситуація однакова в усіх міністерствах, адже співвідношення, наприклад, старих та нових кадрів, фінансове забезпечення тощо — це ті чинники, які сьогодні впливають на внутрішню культуру роботи відомств. У МОЗ, на жаль, це так. Можливо, це тимчасовий ефект реформи державної служби, але міністерства повинні працювати ефективно постійно.
Якщо ми візьмемо європейську країну, там, коли приходить новий міністр, він — лише політична фігура. Він задає тему, тренди, акценти на певних напрямах розвитку. Наприклад, що потрібно займатися більше орфанними захворюваннями та менше приділяти уваги серцево-судинним, адже там вже досягли значних результатів. А у нас машина сама по собі не працює, її потрібно постійно підштовхувати. Наприклад, коли нам потрібно було якісь певні документи винести на Кабмін, і ми розуміли, що вони вже дійсно «горять», ми часто брали ці документи і самі ходили по кабінетах, збирали підписи. Ще є питання до професіоналізму частини працівників.
Я була одним з небагатьох міністрів, хто читав документи, які приносили на підпис. Часто це був просто нонсенс, причому вже з першого ж абзацу. Я брала ручку та креслила, переписувала, казала, що змінити. Наведу приклад. МОЗ має надавати висновки на всі законопроєкти, що стосуються нашого профілю. Отримую один з таких висновків, де стоять 20 підписів працівників міністерства, і у першому ж абзаці читаю, що законопроєкт не відповідає наказу МОЗ (!!!) 1996 р., тому не може бути ухвалений парламентом, і МОЗ його не підтримує. Тобто 20 спеціалістів поставили підписи під аргументацією, яку не підписав би жоден студент-правник. Таким чином, замість того, щоб витрачати час на стратегічні речі, формувати та впроваджувати політики, координувати заклади, що підпорядковані МОЗ, налагоджувати роботу в регіонах, мені часто доводилося моніторити внутрішні процеси, аби раптом не сталося якогось «факапу». Втім, не хочу узагальнювати. В міністерстві є багато людей, які дійсно на своєму місці, але є й інші приклади. Також не останню роль у гальмуванні процесів, як не дивно, часто відіграє наявне програмне забезпечення щодо електронного документообігу: то раптом комп’ютери «висять», то світла немає, то сервери «лягли». Деколи це могло тривати півдня чи навіть цілий день.
Але були і позитиви в роботі. Про них не варто мовчати. Так, у жовтні 2019 р. у нас був «медичний Кабмін», коли було ухвалено майже два десятки постанов, документів, рішень. І це за всю історію уряду, напевне, був єдиний такий приклад, коли так оперативно була ухвалена велика кількість рішень МОЗ.
— Ви кажете, що неабияку роль у роботі міністерства відіграє людський фактор. То чому ж просто не попрощатися з неефективними членами команди?
— Це майже неможливо зробити. Поясню, чому. Ідея реформи державної служби сама по собі хороша, але вона ще не дала позитивного ефекту. Однак, сподіваюсь, її успішно завершать. Зарплату деяких категорій держслужбовців підняли в рази — у декого вона була у 3–4 рази вища за міністерську, а ось ефективність їх роботи наближалась десь до 10–15%. Разом з тим, реформа створила окремі перепони для звільнення неефективного працівника. Немає тієї системи контролю, як раніше. Тепер ні догана, ні якась інша оцінка діяльності держслужбовця нікого не лякає. На жаль, процес заради процесу для багатьох чиновників є комфортним, і вивести їх з зони комфорту дуже складно. А уявіть, що потрібно вивести кілька десятків людей на інтенсивний темп роботи, з ініціативним підходом. Як я колись казала: дайте нам завершену судову реформу, і більшість змін у системі ми зробимо через суди. Правда, після того, як я дізналася про думку самих суддів про 17 етапів судової реформи, можливо, маю забрати ці слова назад (посміхається — прим. ред.).
— Коли Ви були на посаді міністра, Вам часто дорікали, що Ви не лікар. Як справлялися з критикою?
— На такі закиди я відповідаю, що міністр не має виписувати рецепти чи лікувати. Міністр, перш за все, відповідає за регулювання галузі, формування стратегій, підготовку рішень. Для юриста це легше, ніж для медика: зрозуміти, проаналізувати, побачити ризики, чітко прописати порядок дій та розподіл повноважень. Роль міністерства — формувати політику, правила роботи системи охорони здоров’я, залучаючи фахівців з різних галузей до виконання цих рішень. Тримаючи в фокусі головну мету — здоров’я та життя українців. Ось приклад. Очевидно ж було відразу, що сертифікати про вакцинацію в системі «Дія» з’являються з електронної системи МОЗ. Але у нас є громадяни, які робили вакцинацію за кордоном, і їхні дані «Дія» не підтягує. Зараз буде бустерна доза, і що робити тим, хто щеплювався за кордоном, а бустерну дозу планує отримати в Україні? Задача розв’язати це питання мала стояти ще до того, як виникне проблема та посипляться звернення громадян.
— Якщо така ситуація в МОЗ, то що казати про довіру українців до вітчизняної медицини?
— У кожній обласній державній адміністрації є департамент охорони здоров’я. Це такі регіональні «мініміністерства», які мають певні повноваження, моніторять ситуацію, збирають інформацію, хоча переважно і не мають управлінських функцій щодо закладів. До мене представників цих департаментів фактично не збирали, ми ж розпочали цю практику зустрічей раз на місяць. На таких нарадах ми ставили їм завдання, питали про наявні в регіоні проблеми, аби допомогти з їх розв’язанням. Знаєте, що мені найчастіше відповідали? «У нас усе добре». А потім виявлялося, що це зовсім не так. Просто це звичка така та менталітет: «Якщо прозвітую начальнику, що у мене не виходить, це означає, що я не на своєму місці, і мене потрібно замінити». Були й такі, хто тихенько після наради в особистому порядку казали, що в них є проблема і їм потрібна допомога.
Але щоб при всіх сказати — такого майже не було. Окрім департаментів охорони здоров’я в облдержадміністраціях, ще є місцева влада, котра на сьогодні має набагато більше можливостей та повноважень щось робити у т.ч. в лікарнях. А вони цього часто навіть не знають! Коли я одного разу сказала Президенту, що міністр не має права звільняти головних лікарів, він здивувався. Якщо Президент цього не знає, чого очікувати від інших? Впевнена, якщо зробити опитування громадян на тему «Хто у нас відповідає за те, що у лікарнях не так лікують?», більшість скажуть: «МОЗ чи міністр». Спитайте: «Хто відповідає за те, що у медзакладах немає якихось ліків чи витратних матеріалів?» Відповідь буде ідентична. А насправді більшість лікарень є комунальною власністю. Міністр не може звільнити поганого керівника комунальної лікарні, якщо він не закупив витратні матеріали чи не привів до ладу палати, маючи функціональні обов’язки це зробити та часто достатньо ресурсів. Усе це — питання до тих, хто взяв на роботу такого керівника, тобто до місцевих рад. Якби українці знали, що більшість питань, пов’язаних з наданням медичної допомоги, залежать саме від місцевої влади, дуже багато проблем швидко зникли б.
— На Вашу думку, чи відбулася медична реформа в Україні?
— Це не реформа. Те, що відбувається в Україні, — більше про перерозподіл коштів, зміну моделі фінансування, а не про якість медичної допомоги. Якість надання медичних послуг, перш за все, передбачає кваліфіковане професійне надання медпрацівниками медичної допомоги. Наразі ці стандарти потихеньку розробляють, але цей процес нешвидкий. І все ж ключова історія, як на мене, — кадрова. До речі, це стосується не тільки України. Коли я питала представників ВООЗ в Україні про експертів-консультантів для розробки стратегії кадрової політики в охороні здоров’я, виявилося, що таких експертів складно буде знайти. Та й це ще не все. Україна відстає навіть від країн третього світу у таких питаннях, як лікарське самоврядування. У нас його просто немає. І коли до нас приїжджають міжнародні експерти ділитися досвідом, вони навіть передбачити не можуть, що у нас немає найголовнішого стейкхолдера в галузі охорони здоров’я, а відтак, усі підготовлені ними рекомендації втрачають вагу.
— Як влаштоване лікарське самоврядування?
— Лікарське самоврядування має бути, як адвокатське. Хоч людина і має диплом, вона може бути адвокатом лише тоді, коли пройшла певну підготовку, здала іспит. Як у адвокатів є певні правила поведінки, етики, є кваліфікаційна комісія, яка розглядає порушення, так має бути і в медичної спільноти. Просто наведу реальний приклад. У Польщі жінка викликає швидку до онука. Від лікаря, який приїхав на виклик, жінка почула запах алкоголю. Причому інших претензій щодо якості надання медпослуг у неї не було. Вже наступного ранку про цей випадок написали місцеві газети, лікаря було відсторонено від роботи та призупинено його право практики до з’ясування усіх обставин. Цими речами займається саморегулівна лікарська організація. Звідси й береться довіра до медицини. Та чи можлива подібна ситуація в Україні? Питання скоріш риторичне.
— Зоряно, розкажіть, як виникла ідея долучитися до Ario Law Firm?
— Ми зустрілися з Юліаном Хорунжим (старший партнер Ario Law Firm — прим. ред.) на чашку кави, і я розповідала йому, чим наразі займаюся: про свою експертну, аналітичну і викладацьку діяльність, громадську активність. Розповідала про міжнародні проєкти, у яких беру участь як експерт. Один з таких проєктів проводиться під егідою UNICEF. У його рамках я проводжу тренінги для працівників сфери охорони здоров’я. Під час таких тренінгів багато спілкуюсь з керівниками лікарень та розумію, що запит на консультування дійсно великий. Лікарі потребують підвищення правової грамотності, більшого розуміння зон відповідальності, попередження можливих проблем. Власне, я розповіла про це Юліану, і так виникла ідея перевести все це у структуровану практику, аби не залежати виключно від проєктів. Так ми зможемо надавати юридичні послуги різним медзакладам залежно від їх потреб, обсягу функціонування тощо.
— Наскільки взагалі затребувані послуги з медичного права?
— Якщо говорити про медичний бізнес, то найчастіше юридичними послугами користуються приватні клініки та фармкомпанії. Пацієнти звертаються до юристів у контексті якості надання медичної допомоги. Тут, до речі, хочу зазначити, що в Україні досі немає визначення «медична помилка». У нас є стаття Кримінального кодексу, що має обов’язкову ознаку «тяжкі наслідки», і ця стаття застосовується нечасто, адже лікарі насправді рідко доводять до таких наслідків. Переважно має місце неякісне надання медичної допомоги, яке спричинило триваліше або додаткове лікування. Але це вже належить до сфери цивільних правовідносин, і коли пацієнт бачить, що криміналу в діях медпрацівника не вбачається, як правило, ці справи зводяться нанівець. Також хочу звернути увагу на той факт, що часто причиною незадоволення пацієнта якістю медобслуговування є неефективна комунікація. Пацієнт робить висновок, що його неправильно лікували, але насправді він або не почув, або не дотримувався усіх приписів. У мене є купа прикладів, коли пацієнти скаржилися на шахрайство та надання неякісної медичної допомоги. Ми сідали з лікарями за стіл переговорів, і з’ясовувалося, що то просто була погана комунікація, пацієнту не пояснили усі особливості, він не почув інформацію, на якій не зробили акцент, а далі сам собі придумав, накрутив. Якщо говорити про випадки дійсно неякісної медичної допомоги, то слід також розуміти, що в теорії є кілька видів того, що ми називаємо медичною помилкою. Одна з них може бути власне лікарською, коли лікар знав, як щось зробити, але не зробив. А є організаційна чи управлінська. Це тоді, коли керівник лікарні не організував належним чином маршрут пацієнта, певну взаємодію різних підрозділів чи працівників, і в результаті відбувся збій. Як отримати докази того, мала чи не мала місце халатність лікаря чи менеджера лікарні? Якщо дуже узагальнити, то завдяки документації та висновкам судово-медичної експертизи. І тут ми підходимо до ще одного затребуваного напряму роботи медичних юристів. Адже важливо не тільки те, наскільки правдиво відповість експерт, а й як саме буде сформульовано запитання. Наприклад, спитайте у судово-медичного експерта: «Чи могла певна діяльність призвести до летального випадку?» Експерт відповість: «Будь-яка діяльність могла». Та такий «висновок» навряд чи допоможе адвокату виграти справу.
— А на яких напрямах медичного права плануєте закцентуватися в Ario Law Firm?
— Виходячи з власних спостережень та моніторингу потреб медзакладів, найбільше питань медичної спільноти стосуються адміністративних, управлінських, кадрових рішень, цивільно-правових відносин, фінансування, ризик-менеджменту. Власне, саме ці напрями і стануть нашою точкою відліку розвитку практики медичного права в Ario Law Firm. Ми вже сформували комплексні пакети юридичних послуг для медичних закладів, що включають розробку стратегій та порядків, практичні тренінги з персоналом клінік та лікарень, представництво інтересів лікарів та медзакладів у судах та у відносинах з контролюючими органами і багато іншого. Однак перелік цих послуг поступово буде розширюватися.
— Яких викликів очікуєте чи вже бачите як професіонал на ринку юридичних послуг, адже це досить конкурентне поле?
— На мій погляд, наразі конкурентне поле саме у розрізі надання юридичних послуг медзакладам тільки розвивається. Адже, як показує практика, великі юридичні компанії більшою мірою були націлені на фарму та приватні клініки. Разом з тим, ті новації, які щороку готує для медичної спільноти регулятор, впливають на весь ринок надання медичних послуг. А це, своєю чергою, вимагає поглибленої експертизи для усіх закладів охорони здоров’я. Тому вважаю, що перед нами стоїть дуже амбітний виклик — стати драйвером розвитку конкурентного поля саме у цій площині.
— Як підтримуєте work-life balance? Адже окрім партнерства у юридичній фірмі, Ви ще викладаєте у Києво-Могилянській академії, займаєтесь експертною діяльністю, медійно активні…
— Якщо говорити саме про work and life, то баланс тут віднайти просто: це професійна діяльність плюс відпочинок, сім’я, можливість зайнятися чимось не по професії, наприклад, почитати книгу, помалювати. Якщо ж говорити про баланс професійних ролей, то будучи міністром, я не залишала викладацьку діяльність. І цей момент мені дуже допомагав, адже коли я в аудиторії — я викладач, експерт, науковець, а не міністр, і все, що я говорю, скоріш за все, завтра не буде винесено журналістами у заголовки. Викладання було моєю віддушиною. Якщо ти в чомусь розчаровуєшся, наприклад, у державних рішеннях, то знаходиш позитив у студентах. А де студенти засмутили, тебе надихає новий проєкт з UNICEF. Тобто різні сегменти професійної діяльності у різних напрямах призводять до того, що пригальмувавши в одному, можна знайти позитив у іншому. І це заряджає та стимулює залишатися й не змінювати сферу діяльності. Мій секрет того, як все встигати: я завжди ставлю собі чіткі дедлайни.
— Що для Вас відпочинок?
— Для мене це книжки. Не обов’язково художні. Тобто не коли я сама ділюсь інформацією, а коли її отримую. Насправді є ще один секрет, який допомагає розслабитися. Якщо ви ведете активну розумову діяльність, мозку потрібно давати перепочити. А коли голова не має думати так інтенсивно? Під час занять спортом. Тому регулярні спортивні навантаження — важлива частина мого життя. До речі, щодо спорту — це не просто моя рекомендація. Думаю, багато хто бачив у кіно, як престижні виші та коледжі виховують професійних спортсменів, чи як пропагують спортивну діяльність західні політики та бізнесмени. Річ у тім, що в них серйозні інтелектуальні навантаження, а людина повинна мати час на те, щоб вийти з процесу постійного інтенсивного думання. Цьому допомагає спорт. Тому на Заході так багато компоненту спорту.