Жінки в бізнесі – це поєднання внутрішньої сили та тендітності, розуму та креативності, тепла та впевненості у собі. Жінки-юристи не є винятком. Вони талановиті й цілеспрямовані. З цього приводу «Юридична Газета» вирішила поспілкуватися з начальником юридичного відділу, сompliance officer групи компаній Хенкель в Україні Ольгою Лук’яновою.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Пані Ольго, як Ви ставитеся до словосполучення «жінка в бізнесі»?
- Чи вважаю я, що жінка і бізнес – це щось особливе? Ні, в цьому немає нічого надзвичайного. Чому жінка не може займатися бізнесом? Вона займається бізнесом вже тоді, коли виховує дітей, адже це міні-підприємство, яке вимагає тих же інвестицій (уваги, часу тощо). До словосполучення «жінка в бізнесі» я ставлюся дуже добре. Чим жінка є гіршою від чоловіка, який веде бізнес? Власне кажучи, нічим. У жінок іноді виходить вирішувати складні завдання толерантніше, м'якше, креативніше. Жінка вкладає у справу більше тепла та добра. Я вважаю, що це беззаперечний плюс.
- Кому чи чому Ви вдячні за свої успіхи в юридичному бізнесі?
- Є люди, яким я дуже вдячна. Дітмар Соффінг, Герберт Шмідс, Роман Джерджан – це професіонали, з якими я працювала. Саме вони виховали мене тим професіоналом, яким я є зараз. Вони мені показали, навчили, пояснили, відкрили юридичну істину. Я продовжую і зараз з ними спілкуватися, тому що вони здійснили вплив на мій професійний та особистий розвиток.
- Якими були Ваші перші кроки в юридичній професії?
- Першим кроком був вступ до юридичного закладу (технікуму). Важко складалося з роботою. Складно і смішно одночасно. Мені дуже хотілося працювати в іноземній компанії та виїхати за кордон. Проте одразу не вийшло, адже знайти роботу після закінчення юридичного технікуму не так вже й легко. Після випуску я пішла працювати в університет (я не вступила до нього та мала надію, що мене «дозарахують»). Після 2-х тижнів роботи у ВНЗ керівництво повідомило, що вони не можуть прийняти мене на роботу, оскільки я молодий фахівець, та порадили йти працювати за розподілом. Зі сльозами на очах я повернулася в кооперацію, розповідаючи у відділі кадрів, що роботи немає. Однак там сказали, що робота є – керівником юридичного відділу в міністерстві. Уявляєте, це в 19 років?! Я погодилася і зайняла місце начальника юридичного відділу, хоча воно було лише номінальним. Звичайний юрисконсульт, але у підпорядкуванні Міністерства було 13 заводів, 25 оптових баз тощо. Таким чином, у 19 років я одразу стала «величезним» керівником. Звичайно, потім я витратила чимало часу на навчання. Але це був космічний крок, після того як мене викинули за двері університету, пояснивши, що не можуть забезпечити роботою, обґрунтовуючи своє рішення тим, що я вимагатиму квартиру і так далі. Насправді, на той момент мені нічого цього не треба було. І одразу після цього мені вдалося стати великим босом! Однак це стало важливим уроком у житті. Я зустріла дорослих людей, які багато чого мені пояснили та показали. Це було і виробництво, і торгівля, і сільське господарство. Це був дуже хороший досвід, який дав мені можливість у наступному році без іспитів вступити до Харківської юридичної академії. Університет мене не захотів, вони мене безжально «валили» 2 роки поспіль. Тому я поїхала до Харкова, де мене прийняли з розпростертими обіймами.
Я відчула на собі, що коли одні двері закриваються, одразу ж відкриваються інші – ті, на які не очікуєш! Відбувається це в той момент, коли все здається далеким і невизначеним. А виявляється, що все легко та просто.
- Отже, юристу завжди потрібно «стукати» у двері ?
- Стукати потрібно завжди! Як то кажуть, необхідно постійно ставити питання! Поганих питань не буває. Якщо не запитаєш – не отримаєш відповідь, будеш перебувати у невіданні, а запитаєш – можеш отримати більше! У мене в цьому плані були дуже хороші вчителі, яких я назвала вище.
- Яка Ваша думка про гендерну рівність юристів в Україні?
- Не бачу різниці. Я не скажу, що жінці складно. Я все своє свідоме юридичне життя працюю in-house lawyer, а тут чимало жінок, тому дискримінація не відчувається. В Україні у нас в компанії дуже багато жінок. Ми перевиконуємо квоту у порівнянні з Європою. Можливо, ми всі підібралися з нормальною кількістю leadership або ми всі цілеспрямовані та вольові, або ж просто ми такі – українські жінки!
- Яка ситуація з гендерною рівністю юристів у Хенкель в Європі та Америці?
- В Європі ситуація залежить від країни. Наприклад, у Німеччині на керівних постах більше чоловіків, у центральній Європі – жінок. У Польщі всі мої колеги – жінки. В Америці керівну позицію займає жінка, вона керує американським юридичним відділом. У мене тут 50/50. Я хочу, щоб в усьому був баланс. Я не сказала б, що є гендерна нерівність. Можливо, це лише в нашій компанії, на противагу іншими. Можливо, ми флагмани в цьому плані.
- Яка Ваша основна мотивація у житті? Що змушує Вас прокидатися щоранку і йти здійснювати юридичні «подвиги»?
- Родина. Чоловік і діти – це божевільна мотивація, яка піднімає мене щоранку йти на роботу, здійснювати юридичні «подвиги». Моє головне завдання – виростити з моїх дітей впевнених людей. Людей, які не бояться майбутнього, які отримують те, що хочуть. Моє мета – втілити їхні мрії. Поки що ці мрії не дуже великі, але ми з чоловіком прагнемо, щоб у дітей було все бажане. Я максимально намагаюся приділяти час сім'ї, оскільки in house дозволяє балансування часом. Все ж таки юридична професія в консалтингу більш сувора, там потрібно віддаватися роботі 24 години на добу. А тут я насправді можу регулювати свій час. Можу планувати так, щоб приділяти родині достатньо уваги. Адже дітям власним прикладом необхідно показувати, що в житті потрібно чогось досягати. Ми з чоловіком намагаємося створювати їм такі умови, щоб вони могли якнайдовше насолоджуватися безтурботним дитинством.
- Чи плануєте дати дітям освіту в Україні?
- Я думаю, що освіту вони здобуватимуть за кордоном. Наразі цьому є передумови, враховуючи, що старша вчиться на «відмінно». Молодший скоро піде до школи. В нашій країні також непогана ситуація з освітою, якщо постаратися. Багато залежить від того, ким захоче бути дитина. Якщо дизайнером-модельєром, то постає питання, де краще навчання (в Україні чи Франції, в Іспанії чи Америці. Все залежить від того, яка база навчання. А раптом після закінчення школи вони забажають стати юристами або IT-спеціалістами. Звичайно, ми будемо підказувати, але на їхній вибір ніхто сильно не впливатиме.
- А на Ваш вибір здійснювали вплив?
- Мені завжди здавалося, що я хочу стати артисткою. Я довго займалася музикою і спортом. Приблизно 5 років тому в соціальній мережі я знайшла шкільну подругу, яка зараз живе в Америці. Ми загубилися в 7 класі (вона пішла у фізико-математичну школу). Ми товаришували 7 шкільних років. Коли ми відновили зв’язок, вона не здивувалася, що я стала юристом, сказавши, скільки вона мене знала, стільки я мала таку мрію. Я не пам'ятаю цього. Інколи шкільні товариші краще пам’ятають подібні речі. Мені здавалося, що мама сказала, щоб я йшла і вивчилася на юриста, а потім робила, що хочу. Я думала, що хочу бути артисткою, а в результаті все закінчилося паперами. Однак я не шкодую. Я мріяла працювати за кордоном. Склалося таким чином, що працюю не закордоном, але в іноземній компанії. Отже, це прагнення реалізувалося! Мені було складно підніматися, тому що не було повноцінної сім'ї (мама, тато). Була тільки мама. У нас не було особливих засобів для існування (лише мамина зарплата). Хотілося більшого, особливо, коли дивишся на однокласників. Хотілося стабільності, а не тільки чобіт, які дістануться після старшої сестри. Я собі завжди говорила, що виросту, вивчуся, що в мене та моєї сім'ї все буде добре. Ось така була мета. Хотілося хорошого людського життя. Хотілося вільної України, буржуазної України, щоб заробити на гарне життя. Хотілося італійських чобіт, хотілося бути жінкою! Все просто. Нічого особливого. Хотілося чогось хорошого та світлого! Зараз у мене є певний рівень комфорту, який я хотіла мати. Я можу собі це дозволити, тому що заробила на це чесною працею.