«Юридична газета» мала розмову з заступником генерального директора Комітету Віталієм Тесленко про правові уроки цьогорічних виборчих кампаній для України та її громадян, про вибори на Сході, державний реєстр виборців, а також про те, які норми вітчизняного виборчого законодавства потребують значного вдосконалення, і чому першим обов’язковим кроком у цьому процесі має стати скасування мажоритарної виборчої системи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Поки ЦВК підбиває підсумки виборів, a МВС заявляє про більш як сотню кримінальних справ, розпочатих за статтею «підкуп виборців», Комітет виборців України як громадська організація, що вже 20 років діє у нашій державі, має час на підбиття своїх підсумків нещодавньої позачергової парламентської кампанії.
– Пане Віталію, менш ніж за рік Україна пережила дві позачергові виборчі кампанії: президентську і парламентську. Що Ви можете сказати щодо реалізації права голосу виборцями у цій ситуації?
– Права виборців, на мою думку, були дотримані у повній мірі. Всілякі спекуляції щодо того, що були проблеми, наприклад, у тимчасово переміщених осіб та ін., я вважаю абсолютно недоречними. ЦВК своїми нормативними актами це питання досить добре врегулювала, тож людина, яка хотіла виконати свій громадянський обов’язок і проголосувати, мала для цього всі можливості, незважаючи на те, є вона тимчасово переміщеною, чи їй потрібно було переїхали тимчасово в інше місце у день голосування. Всі ці питання кожен міг вирішити.
– Наскільки, з Вашої точки зору, були захищені інтереси виборців, зважаючи на бойові дії у зоні АТО, анексію Криму і окремі коригування виборчого законодавства у зв’язку з цим? Адже два регіони фактично «випали» з виборчого процесу через неможливість реалізувати право голосу їх жителями.
– Наша держава зробила все для того, щоб права виборців були дотримані. Це по-перше. По-друге, згідно із Законом про вибори, переможець визначається простою більшістю голосів людей, які прийшли на голосування, незалежно від того, це 50% чи 60%, прийшли люди у якомусь регіоні на виборчі дільниці чи не прийшли. Загальнодержавні вибори у нас відбулися б у будь-якому випадку, навіть якби проголосувала одна Закарпатська область. І її результати були б абсолютно прийнятні, виходячи з норм чинного Закону «Про вибори народних депутатів України».
Щодо питання, що певні регіони не голосували. Це об’єктивні обставини, що частина людей знаходяться на окупованих територіях, і ми не можемо з цим нічого зробити. Та на відміну від Севастополя та Криму, східні регіони хоч частково, але голосували. Людям, які хотіли виконати свій громадянський обов’язок, були надані всі можливості. Навіть у Донецькій і Луганській областях. Громадяни, зокрема, могли тимчасово змінити місце голосування і таки проголосувати. Хто хотів, так і робив.
Єдиний недолік з боку організаторів виборів – це те, що протягом всієї кампанії не було приділено значної уваги просвітницькій роботі з цього питання. Хоча тут проблема більше не в організації виборів, а в політичній культурі і громадянській свідомості самих виборців.
Що ж стосується відсутності можливості проголосувати для військовослужбовців та представників добровольчих батальйонів у зоні АТО, то тут більше політичних спекуляцій, адже цю проблему також можна було вирішити у межах діючих нормативних актів. Законопроект щодо голосування цих категорій громадян Верховною Радою прийнятий не був, оскільки виявився досить неоднозначним. У ньому пропонувалося ходити зі скриньками по окопах. Відразу виникали питання щодо контролю за таким голосування і діями суб’єктів виборчого процесу, забезпечення безпеки учасників і організаторів виборів у фронтовій зоні, де формально перемир’я, а фактично йдуть бойові дії. Тобто цей законопроект, вирішуючи одні проблеми, створював інші.
Також зазначу, що там, де командири потурбувалися про це заздалегідь, багато бійців змінили місце голосування і змогли взяти участь у виборах. В той же час, виникали такі ситуації, коли цілий військовий підрозділ змінив місце голосування, прийшов на дільницю, а вона не відкрилася, бо вночі був обстріл, і люди просто не прийшли працювати. Було кілька таких випадків.
Та в цілому, якщо говорити об’єктивно, в існуючих умовах держава зробила максимум для того, щоб права виборців були дотримані.
– Відповідно до Закону про особливий статус місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей (про відміну якого нещодавно почали говорити), у грудні на цих територіях мають відбутися вибори. Наскільки, на Вашу думку, вони потрібні?
– Я не бачу перспектив для проведення таких виборів у найближчі місяці згідно діючого українського законодавства, бо ситуація там не поліпшується, а ще ускладнюється. Про вибори на цих територіях взагалі не варто говорити, оскільки українська влада не може забезпечити безпеку виборців і організаторів виборів, законність самого виборчого процесу.
Щодо відміни закону, то тут проблеми немає, бо він, як на мене, був недіючим з часу прийняття, і від того, є він чи немає, в реальному житті нічого не зміниться.
– Як Ви вважаєте, наскільки прийнятною є практика поєднання місцевих виборів із загальнодержавними?
– Вона абсолютно негативна і неприйнятна. Ми про це казали вже більше 10 років. Практика цьогорічних позачергових президентських виборів у поєднанні з виборами до органів місцевого самоврядування у частині регіонів ще раз це підтвердила. Всякі інсинуації з приводу того, що завдяки цьому можна зекономити кошти, мені здається, абсолютно «перебиваються» негативними моментами, які виникають під час таких виборів. Зокрема, тим, що можливі потенційні порушення тих же прав виборців.
Ми знаємо, що під час голосування у тих регіонах, де були поєднані вибори, виникали великі черги на дільницях. У Києві, напевне, черги були найбільші, тому що тут одночасно обирали і депутатів, і міського голову, і Президента. Члени виборчих комісій просто технічно не справлялися з роботою. Частина людей, можливо, навіть не проголосувала. Хоча я знаю, що на деяких дільницях люди голосували ще досить довгий час після закриття.
На мою думку, вибори однозначно треба «розводити» – вони мають проходити у різний час і не бути «прив’язаними» одні до одних.
– Ви згадували про можливість зміни місця голосування. Цього року нею скористалися досить багато громадян. І у чергах на отримання посвідчення про тимчасову зміну місця голосування можна було почути невдоволені запитання, чому не можна подати заявку на отримання такого документу в режимі on-line. Чи може бути реалізована така процедура в українських реаліях?
– Зараз створено єдиний реєстр виборців, який на сьогодні досить непогано працює. Тобто є єдина база, де можна побачити кожного виборця. Проте щодо процедури on-line... Все це добре, та в наших умовах, при нашій політичній культурі та тому, як люди вміють продавати свої голоси, ця система має бути дуже захищена та складна. Це людям так здається, що все просто. А держава, напевне, буде змушена витрачати на це значні кошти: потрібно, щоб ці дані хтось on-line адміністрував, та ін.
Коли говорять про так звані електронні вибори, зазвичай забувають, що для цього треба мати відповідну політичну культуру суспільства. А оскільки всі електронні системи, які щось роблять у режимі реального часу, досить дорогі з точки зору адміністрування, на мою думку, зараз, у сучасних умовах навряд чи є сенс про це говорити. А нинішня система функціонує досить непогано, вона вже довела свою життєздатність.
– Завдяки Державному реєстру виборців цього року була можливість on-line перевірити себе у списках виборців і уточнити свої дані, якщо виникала така необхідність…
– Так, до нас люди зверталися з цього питання. І слід відзначити, що з кожними виборами Державний реєстр стає все кращим, з ним виникає все менше негараздів. Ми зафіксували кілька проблем з «мертвими душами» тощо, але значних порушень уже немає. Ця система дійсно функціонує.
– Питання щодо парламентських виборів. Цього року вони знову пройшли за змішаною системою, що викликає багато нарікань. Яка виборча система потрібна Україні? Повністю пропорційна? І як тобі бути з відкритими партійними списками? Яка позиція Комітету з цього питання?
– Позиція Комітету стабільна і не змінюється вже більше 10 років: в Україні має існувати виборча система із загальнодержавними відкритими виборчими списками. Проблема лише в тому, що всі про це говорять, але не до кінця розуміють, що таке відкриті виборчі списки. Системи є різні.
Щодо тієї системи, за якою вибори відбувалися зараз. 90% проблем на цих виборах однозначно несла у собі мажоритарна складова. Якби вибори відбувалися лише за закритими партійними списками по загальнодержавному виборчому округу, я думаю, ми не бачили б підкупу виборців, було б мінімум «чорнухи», недобросовісної агітації, кримінального втручання у виборчий процес, якихось спроб фальсифікації результатів голосування. Ці проблеми у 90% випадків залишаються тільки «завдяки» мажоритарній складовій.
Ми однозначно негативно до цього ставимося і вважаємо, що новий парламент одним із перших питань має розглянути внесення змін до виборчого законодавства у плані зміни системи виборів. Ми навіть оприлюднили офіційну заяву щодо цього. Мажоритарна складова має відійти в історію.
– До проведення позачергових парламентських виборів ВР було прийнято положення про кримінальну відповідальність за підкуп виборців – як для самого виборця, так і для осіб, які купують його голос. На Вашу думку, чи не стануть ці норми декларативними?
– Ці положення не просто прийняли – були внесені зміни у кримінальне законодавство, яке регулює питання, пов’язані з порушенням виборчих прав громадян. Це стосувалося не тільки підкупу, а й можливих фальсифікацій, впливу на встановлений результат і т.п. Звичайно, усі говорили найбільше про норми, які стосуються підкупу виборців та продажу власного голосу. Дійсно, вперше в історії України з’явилися норми, що стосуються не тільки тих, хто купує голоси, а й тих, хто їх продає. Тобто введена безпосередня відповідальність виборця за продаж свого голосу – згоду проголосувати за гроші за того чи іншого кандидата чи партію.
Ми абсолютно позитивно до цього ставимося, адже у розвинутих країнах, як показує аналіз, таке законодавство існує, і воно досить жорстке. Причому як до тих, хто хоче вплинути на волевиявлення громадян за допомогою підкупу, так і до людей, які погоджуються продати свої голоси.
Комітет виборців України серед тих, хто наполягав на прийнятті цих норм. Наші експерти тісно співпрацювали з Міністерством внутрішніх справ. І сьогодні ми впевнені, що ці норми мають і будуть працювати.
На жаль, більшість справ, що стосувалися порушень на виборах, були заведені МВС чи прокуратурою до введення в дію цих норм (вони бути прийняті за кілька днів до голосування на парламентських виборах). А у нас в Україні діє правило, що норми закону, які стають більш жорсткими у покаранні, не мають зворотної сил. Тобто якщо порушення було виявлене до введення в дію нового закону, і по ньому було відкрито кримінальне провадження, воно не може бути трактоване згідно норм цього закону. Ці норми більше працюватимуть на майбутніх виборах і мають усі шанси виконувати свої функції щодо убезпечення їх від спроб впливу на виборчий процес, фальсифікацій та купівлі/продажу голосів.
– Остання виборча кампанія, як і попередні, призвела до виникнення виборчих спорів. Є окремі округи, де виникають значні проблеми зі встановленням результатів виборів. На Ваш погляд, яка має бути позиція ЦВК і суддів у цьому питанні: повторний підрахунок голосів, переголосування?
– У цьому випадку ми знову говоримо про мажоритарку. А при подібних спорах усі відразу згадують про перерахунок голосів. Але пригадайте практику 2012 р.: коли при перерахунку виявляється, що десь втрачені бюлетені, приймається рішення про неможливість встановлення результатів виборів на цій дільниці. ЦВК має відповідні повноваження і може впливати на процес, особливо, якщо порушення зафіксовані на рівні ОВК – наприклад, коли затягується процес, є необхідність зміни складу комісії тощо.
Що стосується судових позовів та рішень, то це нормальна практика у демократичному суспільстві – вирішувати спори через судові інстанції. Питання тільки в об’єктивності конкретних судових рішень, їх незаангажованості.
У контексті даного питання ще раз підкреслю тезу про те, що не було б мажоритарної складової – не було б і затримок у підбитті підсумків виборів. Тому реформа законодавства має бути однозначно, в т. ч. у плані того, щоб ліквідувати мажоритарну складову.
– А які ще зміни, на Вашу думку, на сьогодні потрібні виборчому законодавству України?
– Дуже багато недоліків пов’язано з частою ротацією членів комісій – як ОВК, так і ДВК. Закон чітко не визначає граничного строку, коли суб’єкти виборчого процесу можуть вносити подання на зміну своїх представників. І дуже важливо, щоб це питання було більш чітко врегульоване. Мають бути якісь законодавчо встановлені обмеження для суб’єктів подання щодо подальшого внесення змін.
Більш чітко треба врегулювати питання, пов’язані з передвиборчою агітацією, у плані використання партійних емблем, символів, кольорів тощо – має бути відповідальність за неправомірне використання чужих візуальних зображень та ін. Також слід боротися з «клонами» кандидатів, тобто двійниками по прізвищу, а то й по імені та по батькові. Є реальні приклади, коли кандидат не зміг виграти вибори в окрузі через наявність двійників, які відбирають декілька відсотків голосів. Якщо залишиться мажоритарна складова, ця проблема буде на кожних виборах. Окремо підлягає коригуванню і процедура підбору членів виборчих комісій у контексті законодавства про люстрацію та ін.
– Декілька років велися активні розмови про прийняття вітчизняного Виборчого кодексу, який об’єднав би всі виборчі закони. Як Ви вважаєте, наскільки це допоможе вирішити всі виборчі питання? І чи допоможе взагалі?
– Кодифікація будь-якого законодавства передбачає його більшу усталеність і чіткість. Хоча ми бачимо практику Податкового кодексу, який міняють не гірше від законів, які діяли попередньо. Тут проблема не в тому, чи існують окремі закони, чи Виборчий кодекс, а у реальній реалізації цих норм – діючи вони чи ні. Якщо у виборчих законах є певні «шпарини», вони можуть залишитися і у Виборчому кодексі.
Звичайно, ми виступаємо за Виборчий кодекс. Та важливо, хто його буде розробляти, як будуть враховуватися пропозиції, в першу чергу, громадських організацій, які займаються моніторингом виборів. Я виступав би за те, щоб його розробляли незалежні експерти, здебільшого громадські, які будуть зацікавлені у написанні його норм максимально жорстко, послідовно і чітко у плані врегулювання усіх спірних питань, щоб цей документ був дієвим і виключав можливість подвійного трактування певних норм. Виборчий кодекс потрібен, але необхідно, щоб активну участь у його розробці брали саме експерти з громадських організацій, які займаються виборчою тематикою, зокрема Комітет виборців України.
– І наостанок. Чим займається Комітет виборців у позавиборчий період?
– Ми існуємо з 1994 р. і працюємо не тільки у виборчий, але і в позавиборчий час. КВУ зосереджує свою діяльність на таких пріоритетних напрямках, як:
- розвиток інститутів безпосередньої демократії;
- демократизація партій і реформа політичних фінансів;
- моніторинг надання публічних послуг та діяльності органів влади і виборних посадових осіб;
- впровадження належного врядування у діяльності органів публічної влади і громадського сектору та реформа місцевого самоврядування;
- сприяння захисту прав громадян у відносинах з публічною адміністрацією.
Наша місія полягає у створенні умов для забезпечення реалізації прав громадян та реального народовладдя шляхом: просвіти і активізації конкретного громадянина та інститутів громадянського суспільства; участі у формуванні та реалізації політики у пріоритетних для ВГО КВУ сферах громадського моніторингу і контролю реалізації політики у відповідній сфері; взаємодії із зацікавленими сторонами.