Судді Вищого адміністративного суду України Ірина Приходько та Юрій Черпак у складі української делегації взяли участь у роботі Щорічної наради ОБСЄ з огляду зобов’язань у галузі «людського виміру», яка відбулась у м. Варшава (Республіка Польща). Візит суддів ВАСУ був організований у співробітництві з Координатором проектів ОБСЄ в Україні в рамках проектів «Сприяння єдності судової практики адміністративних судів України» та «Гарантування дотримання прав людини при здійсненні правосуддя».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Пане Юрію, Ви зі своєю колегою Іриною Приходько у складі української делегації взяли участь у роботі Щорічної наради Організації з безпеки і співробітництва в Європі з огляду зобов’язань у галузі «людського виміру», що відбулась у м. Варшава. Розкажіть, будь ласка, про цей захід. Яка мета та результати його проведення?
- Цей захід відбувся за ініціативою Бюро з демократичних інститутів і прав людини, яке є одним з інститутів ОБСЄ та має на меті забезпечення поваги прав та основоположних свобод людини. Бюро було сформоване у 1992 р. на Паризькій нараді Ради ОБСЄ. З тих пір подібні зустрічі проводилися кожні 2 роки. Однак останнім часом, зважаючи на їх корисність для країн-учасниць, форуми проводяться щорічно.
Варто звернути увагу на термін «людський вимір», про який Ви говорите у запитанні. Він був впроваджений ОБСЄ на нараді у м. Відні у 1989 р., а згодом значно розширений у 1990 р. у Копенгагені. В цілому цей термін охоплює сферу обсягу прав людини, контактів між людьми, свободи пересування, обміну ідеями, інформацією тощо та розглядається як один із трьох сегментів безпеки, поряд з військово-політичним й економіко-логічним.
Власне, зазначене і розкриває сутність заходу. На ньому представники країн-учасниць ОБСЄ обговорюють виконання своїх зобов’язань, взятих на попередніх зустрічах високого рівня ОБСЄ або Ради Міністрів Європи. Результати обговорення не мають обов’язкового характеру чи юридичної сили. Проте подібні наради є чудовим майданчиком для учасників, аби ті могли висловити власні думки та почути думки своїх опонентів. До того ж, згідно із загальним правилом, країни-учасниці не можуть відмовлятися від виконання своїх зобов’язань, навіть з посиланням на складну ситуацію всередині держави.
- Тобто це чергова зустріч урядовців, під час якої були озвучені «загальні проблеми» та висловлені «чергові занепокоєння»?
- Особливістю зазначених нарад є те, що більшість присутніх складають не урядовці, а члени неурядових правозахисних організацій. На відміну від чиновників, які схильні применшувати проблеми з дотриманням прав людини всередині своєї країни, правозахисники надають об’єктивнішу інформацію. До того ж, зважаючи на більш гнучкий протокол, вони дозволяють собі ставати ініціаторами емоційних, запальних, але й вельми цікавих дискусій, які стосуються дотримання прав людини.
Особисто я почув досить багато критичних виступів від представників Середньої Азії, зокрема Узбекистану, Казахстану, Туркменістану, а також Азербайджану.
Цікавими були виступи представників неурядових організацій російської Федерації. Склалося враження, що вони не позбавлені опіки національного уряду. Хоча спікери й перераховували певні проблеми, на їх розкритті вони зупинялися достатньо делікатно. Проте на думку інших учасників, зокрема представників США і Канади, зазначені проблеми потребували детальнішого обговорення. Серед іншого, американці наголошували на негараздах із дотриманням прав осіб, що перебувають у місцях несвободи у РФ.
- Наскільки відомо редакції, така проблема є актуальною і для України. Принаймні свого часу це питання досить гостро ставилось Уповноваженим з прав людини при Верховній Раді України. Однак згодом навіть в Офісі Омбудсмена вказували на те, що ситуація з дотримання прав осіб, які знаходяться у місцях несвободи, значно покращилася…
- Думаю, що ця проблема є і зараз. Можливо, в меншому масштабі, ніж, скажімо, кілька років тому. Я переглядав статистику за 2015 р. і виявив чимало заяв, які були спрямовані до європейського суду з прав людини. Щоправда, акцент змістився. Якщо починаючи з 2003 р. скарги стосувалися переважно умов перевезення засуджених, якості медичної допомоги, харчування, умов утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, то сьогодні проблематичним є питання застосування недозволених методів фізичного та психологічного впливу з боку правоохоронців під час розслідування кримінальної справи, а також недбала перевірка скарг учасників процесу на неправомірні дії міліціянтів органами, до компетенції яких входить така перевірка. ЄСПЧ не завжди встановлює факт порушення прав особи, зважаючи на те, що перебуваючи у місцях несвободи, особа має дуже обмежені можливості для надання доказів щодо цього, а концентрується на питанні всебічності розгляду скарги потерпілого національними інституціями, тобто на процесуальному аспекті.
Зауважу, що зазначені порушення, серед іншого, можуть відбуватися через прогалини в національну законодавстві, а також через недосконалу методологію оскарження дій правоохоронців, на чому вже акцентували увагу представники ОБСЄ, які відвідували Україну.
- А що ще обговорювали на нараді?
- Також обговорювалися й інші проблеми, які стосуються дотримання прав і свобод людини в країнах-членах ОБСЄ. Зокрема, йшлося про порядок проведення мітингів та мирних зібрань, терпимість щодо релігійних переконань, дотримання прав рома і сінті, контактний пункт з питань яких був організований ще у 1994 р. у складі Бюро, тощо.
(Контактний пункт став першою подібною структурою, створеною з метою просування прав людини рома і сінті та сприяння інтеграції цієї групи в суспільство. У Плані дій щодо поліпшення становища рома і сінті в регіоні ОБСЄ, прийнятому у 2003 р. в Маастрихті, міститься розлогий список завдань Контактного пункту та пропонованих заходів, спрямованих на боротьбу з расизмом і дискримінацією, забезпечення рівного доступу до освіти, зайнятості, вирішення житлових проблем і послуг охорони здоров'я та створення рівних можливостей у цих сферах, а також на розширення участі рома і сінті в суспільному житті та захист основних прав цих осіб в умовах кризи й у посткризових ситуаціях. – прим. ред.)
- Скажіть, а чи багато учасників відвідали захід? Чи виступали в ролі спікерів судді? Чи відрізнялося їхнє бачення окресленої проблематики від бачення тих же представників громадських організацій?
- Загалом, на таких формах присутні близько 1 тис. представників від держав-учасниць. На скільки мені відомо, багато хто з них має юридично освіту або так чи інакше має відношення до правової сфери. Однак я не знаю, чи були серед доповідачів мої колеги з інших держав, адже не всіх спікерів оголошували із зазначенням посади. Серед тих, чию посаду називали, були представники неурядових громадських організацій, правозахисники, а також практикуючі адвокати. Адвокатську спільноту представляли делегати з Казахстану та Азербайджану, а їхні виступи були найбільш емоційними.
- Чи є щось спільне між проблемами, характерними для України та для інших країн?
- Думаю, так. Відповідно до озвучених статистичних даних, зокрема щодо вимог у дотриманні ст. 3 Конвенції з прав людини й основоположних свобод щодо стосовно заборони катування і тортур, очевидно, є спільні моменти, на яких наголошувалося на цьому форумі. Від представників України не було таких критичних виступів, як від представників Середньої Азії. Однак критичні закиди у бік нашої держави пролунали від делегатів з РФ стосовно дотримання прав людини на сході країни в районі проведення АТО. Представники України, у свою чергу, також звинуватили РФ. До честі наших співвітчизників варто відзначити, що їхні звинувачення були більш стриманими та аргументованими.
Однак претензії росіян були адресовані не лише Україні, а й США, де і досі порушують права людини у в’язниці в Гуантанамо – таборі для осіб, обвинувачених владою США в різних злочинах (у тероризмі, веденні війни на боці супротивника та ін.). На думку делегатів від нашого Північного сусіда, невиконання США зобов’язань з ліквідації закладу не йде на користь репутації країни, яку прийнято заведено осередком демократії.
(В'язниця з'явилася у січні 2002 р., коли туди з Афганістану були доставлені перші 20 осіб, обвинувачені «в участі у бойових діях на боці ісламських екстремістів» – талібів. У період з 2002 р. по 2006 р. через неї пройшло понад 750 іноземців, захоплених американськими військами під час операцій на території Афганістану та Іраку. 21.012009 р., на 2-й день перебування на посаді, президент США Барак Обама підписав наказ про розформування в'язниці. Табір повинен був закритися протягом року. Суди на базі були припинені на 120 днів. Однак рішення президента не було виконано, в'язниця продовжує функціонувати. – прим. ред.)
- А про які конкретно проблеми з дотримання прав людини в АТО йшлося під час обговорення? Яку проблематику Ви, як суддя, можете виокремити особисто?
- На це питання я можу відповісти лише в контексті судової практики. До ВАСУ також доходить відлуння операції – у касаційному порядку ми переглядаємо справи, які вирішують суди Донецької та Луганської областей. Є певні проблеми з отриманням статусу внутрішньопереміщенної особи, з реєстрацією таких осіб, виплатою їм пенсій та інших соціальних виплат. Як правило, суди вирішують такі спори на користь громадян, котрі звертаються.
- В одному з інтерв’ю «ЮГ» екс-голова Верховного Суду Абхазії Вахтанг Тордіа розповів про те, що Уряд Грузії прийняв рішення про перенесення судів зі втраченої території на територію країни зі збереженням назви. Він переконаний, що його країна не лише забезпечила право внутрішньопереміщених осіб на отримання судового захисту у «своїх» судах, а й продемонструвала всьому світові, що Грузія втратила територію, але не втратила свій народ. Свого часу В. Тордіа пропонував і Україні піти таким шляхом. Однак у нас це питання було вирішено по-іншому…
- Не варто порівнювати Україну з Грузією. Є певні особливості, що відрізняють обидві країни. Закон від 12.08.2014 р. про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку зі здійсненням антитерористичної операції визначив, що провадження, розпочаті на тимчасово окупованій території або на території проведення АТО, завершуватимуться на території, підконтрольній Україні. Підсудність таких справ визначали вищі спеціалізовані суди. Таким чином, як свідчить практика, питання щодо забезпечення права громадян України на суд було вирішено належним чином.
- Відомо, що під час конференції також обговорювалася проблематика дотримання прав журналістів. Як часто звертаються за захистом своїх прав до судів медійники в Україні, а також чи багато спорів потрапляють до ВАСУ?
- Статистика мені не відома Однак таких скарг не багато. З-поміж тих, що мені зустрічалися, були позови стосовно ненадання публічної інформації або надання її не в повному обсязі. Зазвичай, якщо йдеться про грубі порушення з боку розпорядника інформації, суди задовольняють позови представників ЗМІ. Хоча існують і певні нюанси. Наприклад, наразі у ВАСУ розглядається позов кількох осіб, серед яких є журналісти. Позивачів цікавила інформація стосовно причин трагічної смерті кількох десятків осіб, що відбулося у 2014 р. Автори запиту просили надати висновки судово-медичних експертиз без зазначення прізвищ та імен загиблих осіб. Зважаючи на процесуальні вимоги до надання таємної інформації, слідчий відмовив запитувачам у відповіді. Тоді останні звернулися до бюро судово-медичних експертиз, яке проводило експертизи в кримінальній справі. З посиланням на статус бюро, у задоволенні запиту було відмовлено, а запитувачі звернулися до суду. Суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір на користь позивачів. Яким буде рішення ВАСУ – мені не відомо.