16 липня 2020, 11:38

«Декларація 1990 р. була актом політичного компромісу»

Опубліковано в №14 (720)

Володимир Кампо
Володимир Кампо суддя Конституційного Суду України у відставці, вчений-конституціоналіст
Радим Губань
Радим Губань спеціально для Юридичної газети

Парламентські вибори навесні 1990 р. сприяли формуванню в Україні першої демократичної опозиції з націонал-демократичних депутатів. Це, власне, і стало однією з ключових змін у процесі генерування та втілення ідеї Декларації про державний суверенітет 1990 р. Всі ми знаємо, що американці як ніхто пам'ятають свою Декларацію незалежності 1776 р., в якій закріплене, зокрема, право народу на збройний опір несправедливому державному насиллю.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Україна також дбайливо поставилася до своєї Декларації 1990 р. та її втілення в життя. Вона була конституціоналізована у низці ключових актів державотворення аж до Основного Закону України 1996 р. В яких умовах відбувалося прийняття Декларації, 30‑річчя якої ми відзначаємо цього року? Що стало «спусковим гачком» до неї? Чи можна вважати Декларацію не тільки соціальним регулятором, який легітимований суспільством, але й програмно-установчим документом українського державотворення? На всі питання шукатимемо відповіді у розмові з Володимиром Кампо, вченим-конституціоналістом, суддею Конституційного Суду України у відставці, активним учасником Революції незалежності України 1990‑1991 рр.

28 - Володимире Михайловичу, якщо прийняття Акта проголошення незалежності України 24.08.1991 р. було спричинене фіаско Державного комітету з надзвичайного стану СРСР, що здійснив державний переворот проти президента СРСР М. Горбачова, то що стало причиною ухвалення Декларації про державний суверенітет України, 30‑річчя якої ми відзначаємо цього року?

- Українська незалежність фактично народжувалась двічі: один раз у лоні Радянського Союзу 1990 р., вдруге - у лоні вільних народів світу 1991 р. Вочевидь, різними були і причини, які породили Декларацію про державний суверенітет України 1990 р. та Акт проголошення незалежності України 1991 р.

Якщо ухвалення Акта проголошення незалежності України 1991 р. було обумовлене, насамперед, зовнішніми причинами (державний переворот у Москві 19‑21.08.1991 р.), то ухвалення Декларації 1990 р. стало можливим завдяки внутрішнім, а відтак, і зовнішнім причинам. Після масового звільнення українських політв'язнів радянських таборів у 1988 р. на підставі указу президента СРСР М. Горбачова процес демократизації суспільно-політичного життя в Україні дістав нову якість. Виступи колег дисидентів-шестидесятників - В. Чорновола, братів Горинів та десятків інших - на масових мітингах у Житомирі, Києві, Львові та інших містах викристалізували центральну вимогу учасників - незалежність України. Парламентські вибори навесні 1990 р. сприяли формуванню в Україні першої демократичної опозиції з націонал-демократичних депутатів. Ці зміни були ключовими в процесі генерування та втілення ідеї Декларації 1990 р.

Однак до зазначених процесів потрібен був спусковий гачок. Ним став конфлікт між президентом СРСР М. Горбачовим та обраним навесні 1990 р. Головою Верховної Ради Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки Б. Єльциним, якому було затісно під владою союзного центру. Борис Миколайович вдався до відчайдушного кроку (позаяк його могли звинуватити в державній зраді), і 12 червня того самого року керований ним російський парламент проголосив Декларацію про державний суверенітет Росії.

Крім проголошення суверенітету РРФСР і намірів створити демократичну правову державу у складі оновленого Союзу РСР, у зазначеній Декларації Росії також були затверджені: пріоритет Конституції і законів РРФСР над законодавчими актами СРСР; рівні правові можливості для всіх громадян, політичних партій і громадських організацій; принцип поділу законодавчої, виконавчої та судової влади; необхідність суттєвого розширення прав автономних республік, областей, округів, країв РРФСР.

Демократична Росія подала приклад іншим союзним республікам, як їм влаштовувати своє внутрішньодержавне життя в умовах радянської перебудови. Одні республіки почали відновлювати свою історичну державність, тобто заявили про вихід із СРСР (країни Балтії, Грузія). Решта - Білорусь, Україна, Казахстан тощо - обмежилися розширенням своїх конституційних повноважень та стали вичікувати оновлення Союзу РСР. Проте сподівання так і не справдилися внаслідок державного перевороту в серпні 1991 р. у Москві.

Чинна на той час влада в Українській РСР дивилася на Москву і зрозумівши, що суверен-комуніст Б. Єльцин сильніший за ліберал-комуніста М. Горбачова, повернула у бік першого. Тому поєднання сприятливих внутрішніх та зовнішніх чинників і сприяло схваленню Декларації 1990 р.

- Як Ви як компаративіст оцінюєте схвалення 12.06.1990 р. Декларації про державний суверенітет РРФСР? Чи не видається Вам дещо дивною сама назва свята на честь цієї події - «День Росії»?

- Зрозуміло, що основоположне - не назва свята, а зміст, який у нього вкладає чинна російська влада. Поки в пострадянській Росії панувала відносна демократія, День Росії розглядався як свято демократії, що перемогла радянський тоталітаризм на 1/6 Земної кулі. Проте, коли під впливом ідеології «русского мира» в Росії запанували імперсько-авторитарні тенденції, це свято дістало інші нашарування. Тому наразі не всі країни вітають російське керівництво з Днем Росії, який став символом агресії та свавілля на міжнародній арені. Попри все це, головне полягає в тому, що в перші роки дії Декларації Росії 1990 р. були створені прецеденти демократичного святкування її дня, і коли в ній відновиться демократичний режим, зміниться й зміст відзначення цього дня. Певно, що шлях до конституційної демократії в Росії буде довшим, ніж в Україні, але цей шлях ще ніхто не скасував.

- Володимире Михайловичу, як дослідник історії конституційного права зарубіжних країн, з якими іноземними актами Ви порівняли б Декларацію про державний суверенітет України 1990 р.?

- Такі акти, як наша Декларація 1990 р., є в багатьох країнах, і ставлення до них доволі поважне. Американці як ніхто пам'ятають свою Декларацію незалежності 1776 р., в якій закріплене, зокрема, право народу на збройний опір несправедливому державному насиллю. Практично всі колоніальні народи домагалися аналогічних актів, маючи більш чи менш революційні вимоги.

Як вже зазначалося, аналогічні за змістом декларації про державний суверенітет, як в Україні, у 1990 р. також були схвалені в деяких ще тоді радянських республіках. Однак останні по‑різному втілювали у конституційне життя свої декларації, які фактично зберігають свою актуальність у зв'язку з незавершенням розбудови незалежних держав внаслідок внутрішніх і зовнішніх проблем.

Слід зазначити, що Україна особливо дбайливо поставилася до своєї Декларації 1990 р. та її втілення в життя. Вона була конституціоналізована у низці ключових актів державотворення аж до Основного Закону України 1996 р. Та й нині, завдяки принципу верховенства права, Декларація є джерелом дієвого права в тих межах, які диктує юридична практика.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. (справа про призначення судом більш м'якого покарання), «одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства». Отже, серед цих регуляторів є місце й Декларації 1990 р.

- Чи можна сказати, що Декларація 1990 р. стала програмно-установчим документом розбудови незалежної України?

- Загалом воно так і не так. Декларація 1990 р. дала потужний поштовх для розбудови незалежної України, але цей акт не охоплював багатьох питань, що мали стратегічне значення для її розвитку. В цілому ніхто й не ставив за мету, щоб Декларація стала програмно-установчим документом українського державотворення. Коли її ухвалювали, депутатський корпус і громадянське суспільство розуміли, що для забезпечення повної незалежності України мають бути прийняті й інші доленосні документи. І вони були, зокрема, це Акт проголошення незалежності України 1991 р., Конституція України 1996 р. тощо. Проте частково Декларація 1990 р. все ж виконала роль програмно-установчого акту, принаймні, на етапі Революції незалежності 1990‑1991 рр., коли вона була основним документом українського державотворення. На її підставі була змінена чинна на той час Конституція Української РСР 1978 р., схвалені важливі, конституційного значення закони - про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування від 7 грудня 1990 р., про міліцію від 1 січня 1991 р., власність від 7 лютого 1991 р. тощо.

- Володимире Михайловичу, що б Ви хотіли побажати читачам «Юридичної Газети» з нагоди 30‑ї річниці Декларації про державний суверенітет України?

- Читачі газети - це переважно дієві юристи, які мають багатий досвід судово-правової практики. Пострадянські, а загалом радянські, тоталітарні доктрини юридичного позитивізму (легізм, нормативізм тощо) заперечують актуальність таких актів, як Декларація 1990 р. Проте зазначені доктрини переживають системну кризу, і їм на зміну приходять доктрини, засновані на засадах верховенства права («живого права» тощо). Класичний приклад - підручник з Конституційного права України (за ред. Т. М. Слінько. -Харків, 2020), підготовлений переважно з позицій верховенства права. Це означає, що ми маємо бути готові застосовувати Декларацію 1990 р., якщо у цьому постане суспільна потреба.

Ще одна важлива деталь. Треба пам'ятати, що, крім усього іншого, Декларація 1990 р. була також і актом політичного компромісу між суверен-комуністами та націонал-демократами. Тобто вона заклала підвалини компромісної демократії як однієї з форм конституційної демократії. І власне, такою має бути демократія в Україні - незалежно від того, які політичні сили діють у межах її конституційного поля. Проте хто тільки не шматує ідею компромісної демократії, завдаючи неймовірної шкоди інтересам держави та громадян. Декому сняться переможні війни над політичними конкурентами, але з цього нічого не вийде: народ ніколи не вірив, що якась одна політична сила може забезпечити його інтереси, позаяк уже має досвід 70 років у Радянському Союзі.

Досвід Декларації 1990 р. переконує, що без компромісної демократії Україна не досягне ні економічного процвітання, ні політичної стабільності, ні соціальної справедливості для її громадян.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати