Адвокатка захищає права військових, будує сучасний юридичний бізнес і з оптимізмом дивиться у майбутнє. Ми запитали у Ганни ІЩЕНКО, керуючої партнерки АО «Ганна Іщенко і партнери», що таке лідерство під час війни і що буде далі.
— Пані Ганно, в перші місяці повномасштабного вторгнення ви виступили з ініціативою фіксувати збитки від вторгнення і притягнення агресорів до відповідальності, одразу після деокупації Київської області першою з українських юристів були в Бучі, сьогодні активно захищаєте права військових. Ким іще мають бути юристи під час війни?
— Я розумію, про що ви кажете. Зараз здається, що до війни ти був кимось одним, а тепер маєш стати кимось зовсім іншим. Це навряд чи так просто. Один із варіантів — продовжувати свою справу, нехай і в сьогоднішніх надважких обставинах. У цьому сенсі мені, можна сказати, пощастило. Робота юриста — захищати права громадян. Наполягати на тому, що правила існують. Що не може так бути: якщо у нас війна, вторгнення, вбивства, беззаконня, то може бути ще більше беззаконня і ніхто не може бути ні в чому впевненим. У якомусь філософському розумінні робота юриста — це вибудовувати систему та чіткі межі з навколишнього хаосу. Сьогодні хаосу вистачає.
— Тому ви почали захищати права військових?
— Військові завжди мали права, а юристи завжди їх захищали. Звичайно, після лютого 2022-го кількість таких звернень у рази збільшилася. Сьогодні це вже один із основних напрямів не лише нашого адвокатського об’єднання, а і багатьох українських юристів. Військових стає більше, щодня проводяться тисячі військово-лікарських комісій, люди отримують поранення, взаємодіють з керівництвом і бюрократичною структурою, мають отримувати виплати, пенсії, статуси учасника бойових дій. Багато незрозумілостей, порушень, конфліктних ситуацій. Часто це не тому, що хтось хороший чи поганий, а тому, що колосально збільшилися масштаби, немає усталеної практики, ніхто точно не знає, як має працювати механізм, і він формується прямо сьогодні.
— Брати участь у створенні такого механізму — одна з ваших амбіцій?
— Звичайно, можна відповісти, що участь у подібних процесах — це обов’язкова та майже рутинна робота юриста. Але в сьогоднішній ситуації немає нічого нормального, це надзвичайні обставини й шалені швидкості. Із суто професійного погляду таку діяльність можна назвати амбіцією — створювати те, чого раніше не було, окреслювати межі, в яких працюватимуть інші юристи після тебе. Сьогодні ж це більше про відповідність викликам. Ми країна під час війни, наші громадяни — це люди, які воюють. Юристи мають зробити все, що від них вимагається, за цих обставин.
— Ваш юридичний десант у Бучі — це теж вимоги обставин?
— Ми приїхали до Бучі у перший день після звільнення. Це був шоковий стан, ніхто нічого не розумів. Про що говорити: вся країна, яка дізналася про Бучу з преси і бачила лише світлини і відео, була в шоці. На місці ж було ще важче. Здавалося, що все не має значення, і намагатися розгортати конструктивні дії, щось робити серед цього болю і горя — саме собою абсурд. Але було і розуміння, що ми взагалі всі у такому стані, тому ніхто нічого не буде ініціювати, а час проходить. І ми почали фіксувати збитки, спілкуватися з місцевими. Спочатку самостійно, потім долучили колег-аудиторів. Не було ще ніякої практики, ні в кого в країні не було досвіду. Але ми розуміли, що зараз цим людям всі співчувають, але так само їм будуть співчувати і кілька років по тому, коли вони намагатимуться довести, що постраждали, що мають право на компенсації. Важкий досвід, але, мені здається, на той час необхідний.
— До війни виклики були іншими?
— Я працюю з 2004 року, але якщо вести мову саме про наше адвокатське об’єднання, то ми разом з 2020-го. Тобто у нас був один рік нормальної роботи, один рік ковіду і вже майже два роки під час війни.
— Мабуть, перший рік після запуску вам здавався дуже нервовим?
— Так, дуже смішно.
— Що важливого з 2020-го важливе і сьогодні?
— Та майже все. Війна ж не розв’язує проблеми, а додає нові. Формування команди, конфлікти поколінь, вимоги до сучасного керівника, динаміка світових процесів — все це нікуди не поділося.
— Думаєте, сьогодні ми не випадаємо зі світових процесів?
— Звичайно, випадаємо. Світ не буде нас чекати і не припинить розвиватися. Але нам все одно доведеться розвиватися в його логіці, наздоганяти.
— Юридичний бізнес стає швидшим?
— Взагалі світ стає швидшим. Сьогодні якщо ти керівник юридичного бізнесу, бути просто юристом недостатньо. Ти маєш бути і юристом, і маркетологом, й ігротехніком, розуміти, що таке IT і хто такі зумери.
— А хто такі зумери?
— Війна сильно вплинула на молоде покоління, і воно дуже різниться з нами. Але воно сильно відрізнялося ще до початку війни. Зумери не схожі на міленіалів, не те, що на старші покоління, передусім — у них принципово інший набір цінностей. Ми багато обговорювали цю проблему до початку війни. Бо якщо її ігнорувати, то або твій бізнес завтра закінчиться, або ти будеш керувати організацією, де не розумієш ні одного свого співробітника.
— Пишуть, що вони дуже недисципліновані…
— Так, а ще самозакохані, постійно очікують лайків у інстаграмі, ведуть стріми і можуть говорити лише про себе. Про нове покоління кажуть багато дурниць. Правда у тому, що це перше, можливо, в історії покоління, яке дійсно вірить у власні сили. І не так, як вірили, скажімо, ми. Ми теж могли думати, що змінюємо світ, але для них це очевидна істина: як же іще світ може змінитися, як не через вчинки кожного? Раніше казали, що вони часто звільняються, навіть якщо мають високу зарплату. Казали, що це через егоїзм. Вони й правда можуть легко звільнитися із престижної та високооплачуваної роботи, але не через егоїзм або розбещеність. Для них важлива місія, їх особиста і місія компанії, і вкрай важливо, щоб ці місії збігалися. Тому, якщо ти плануєш працювати завтра, залучати тих, хто працюватимуть завтра, придумай щось важливіше за високу зарплатню і соцпакет. Плануй змінити світ — і знайдеш багато прихильників.
— Ви оптимістично налаштовані щодо молоді…
— Вона краща за нас. Це об’єктивна реальність. Але парадокс у тому, що всім нам глобально, навіть найповажнішим, потрібно стати трохи зумерами. І я не лише про війну, про відповідальність кожного з нас. Хоча і про це, звичайно, також. Я про наші життєві проєкти, про бізнеси, кар’єри, наші права, країну, у якій ми хочемо жити. Зумери не сумніваються, що впливають на світ. Можна довго розмірковувати, що такими їх зробила надмірна увага батьків, ілюзія важливості дописів у фейсбуці, але особисто моя юридична практика доводить, що світ саме такий. Можна промовчати на хамську поведінку начальника або знизати плечима на кричущу несправедливість військово-лікарської комісії. Мовляв, що зробиш, у всіх так. І люди, які будуть йти за вами, будуть йти уже по цій реальності, де у всіх так. А можна звернутися до адвоката, написати позов, піти до суду. Так, приємного мало. Але людям після вас буде легше. А ще трохи згодом буде дивно промовчати, проковтнути несправедливість. І на запитання, навіщо вам це, ви будете дивуватися: це ж світ такий — правова культура сама себе не побудує.
— Тобто ваш рецепт — повірити у свої сили?
— Однієї віри, звичайно, замало. У тому і неприємність, що за вірою потрібні вчинки. І не одного разу, а бажано постійно, кожного дня. І якщо адекватна реакція на зовнішні чинники стає вашим правилом плюс проактивна позиція, тобто не лише реагувати на події, а й самостійно їх створювати, то так — це мій рецепт.
— Ви кажете, що потрібно бути і маркетологом, й ігротехніком…
— І психологом, і айтівцем, і аналітиком.
— Але ж не може одна людина бути всім цим одночасно…
— Такі вимоги сучасного світу. Тут йдеться передусім про те, щоб не ховатися за своїм дипломом, мовляв, я добре знаюся на юриспруденції, все інше хай хтось інший. З таким підходом можна йти у найм, влаштовуватися на роботу юриста. Якщо ж є бажання збудувати власний бізнес, то стати кодером і ейчаром одночасно ти, звичайно, не зможеш. Але ховати голову у коментар до Господарського кодексу теж не маєш права — потрібно цікавитися, про все читати, проводити зустрічі й дискусії з айтівцями, тими самими психологами, маркетологами. Брати участь у тренінгах, семінарах. Якщо відчуваєш потребу — а ти її обов’язково відчуваєш, якщо займаєшся справою на повну — організовувати самому такі тренінги та семінари, проводити їх регулярно. Так твоє коло спілкування поступово розширюється, з’являються цікаві люди з унікальними скілами і досвідом. Потім вони стають частиною твого життя, бізнесу і команди.
— І як таким складним організмом керувати?
— Більшу частину зв’язків із навколишнім світом здійснює мій чоловік, Максим Яценко. Він унікальна людина, керівник із великим комунікативним досвідом і винятковою ерудованістю в самих різноманітних сферах. Це ідеальний партнер для юридичного бізнесу. Юристи мене зрозуміють — ми дуже любимо сидіти у затишку своїх правових колізій і нічого більше не бачити. Тому людина з постійним інтересом до навколишнього світу— це просто мрія, яка змогла стати реальністю.
— Тобто ви — за сімейний бізнес?
— Скажімо так, я — за бізнес. Власна справа— це активність івідповідальність за результати. Не можна чекати зарплатню, сидячи в офісі, чи відпустку в кінці року. Нічого саме собою не станеться. І сьогодні я щаслива, що я не сама у цьому всьому. Ми обоє докладаємо зусиль іобоє відповідаємо за результати.
— Яких результатів ви маєте досягнути, щоб дозволити собі менше активності?
— Боюся, що запитання не зовсім доречне, бо чим більше результатів, тим більше активності (сміється). Мабуть, якщо малювати якусь ідеальну картинку — це офіси у 25 містах мирної України. А ще, можливо — 10 офісів у 10 містах світу. Наші юристи допомагають українцям і їх бізнесам вдома і за кордоном. Наш вплив за кордоном стає все потужнішим. Але вдома все одно краще.