У Києві 14 травня 2025 року онлайн відбувся перший день XIX форуму «Розвиток ринку юридичних послуг» імені Олега Макарова, який організувала Асоціація правників України. Тема заходу стосувалася важливих питань щодо, зокрема, юридичної освіти та ринку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Цьогорічний форум присвячений пам'яті Олега Макарова, засновника та ідейного натхненника заходу, видатного українського юриста, політика та громадського діяча, який пішов із життя 29 жовтня 2024 року у віці 59 років.
На початку Микола Стеценко, президент Асоціації правників України, керуючий партнер AVELLUM, відзначив, що Олег Макаров був натхненним прибічником розвитку юридичного ринку й завжди підтримував ідею діалогу: «Розвиток юридичної професії, ринку, молоді для нього був завжди важливий».
Співмодераторками форуму були Анна Бабич, виконавча партнерка AEQUO, та Ірина Нікітіна, стратегічна радниця юридичних партнерств, ідеологиня і дослідниця LegalTalents.Report.
«На початку ми пропонуємо короткі гіпотези, які, на нашу думку, відкривають тему стажування й взаємодії юридичних фірм як роботодавців, правничих шкіл і факультетів як тих, хто готують для нас молодих правників. І потреби сьогодення. Світ змінюється занадто швидко – точно швидше, ніж програми й навчальні плани», – сказала Анна Бабич.
За її словами, гіпотези наступні:
1) стажування перетворилося з допоміжного інструмента на головний канал професійного становлення юриста – і ця зміна відбулася без оновлення освітніх програм;
2) заклади вищої освіти (далі – ЗВО) та юридичний бізнес мають протилежні уявлення про відповідальність за якість підготовки випускників – і ця асиметрія гальмує реформу;
3) сьогоднішня модель співпраці між вузами та юридичними компаніями не враховує потреб третьої сторони – самих студентів, які стали активними гравцями освітнього ринку. На думку Анни Бабич, сьогодні потрібно частіше запитувати студентів про їх потреби, щоб вони стали активними гравцями.
Ірина Нікітіна поділилася результатами опитування юридичної молоді щодо стажувань у юридичних фірмах (коротко результати можна глянути за посиланням). Опитування проводилося в межах щорічного дослідження LegalTalents.Report; у ньому взяли участь 454 молодих юристів.
За її словами, результати наступні:
1. Стажування починається задовго до закінчення університету.
Так, більшість студентів починають стажування вже задовго до отримання диплому: з першого курсу 18%, з другого – 40%, з третього – 31%.
Водночас 89% студентів на момент виходу на бакалаврат вже залучені до практики. Також понад третина опитаних студентів уже практикують (незалежно від програм ЗВО).
2. Стажування допомагає студентам зорієнтуватися професіонально, визначитися з кар'єрним шляхом та здобути практичні навички.
Стажування використовують, щоб: визначити власні кар’єрні пріоритети (57%), а також познайомитися з професією (47%).
Цікаво, що 9/10 студентів використовують стажування, щоб отримати практичні навички, тобто це базова гігієнічна потреба, яку вони не задовольняють у 3ВО.
3. Стажування в юридичній фірмі – це важливий крок кар'єрного розвитку молодих юристів.
Ірина Нікітіна розповіла, що серед респондентів ті студенти, хто мали досвід стажування, зазначили: 79% – що отримали нові знання та навички під час стажування; 74% – що завдання були змістовні й корисні для розвитку; 71% дізналися про себе щось нове.
4. Стажування є настільки важливим, що студенти готові жертвувати своїм відпочинком.
Так, 53% студентів вважають літо найбільш зручним періодом для стажування, а 56% наполягають, що воно має тривати 2-3 місяці.
5. Студенти не отримують достатньої підтримки від факультетів та самі ініціюють пошук стажувань.
Вони знаходять цю інформацію в юридичних медіа (55%), каналах Ліги студентів АПУ (47%), а також на сторінках юридичних фірм в Instagram (40%).
6. Студенти мають конкретні уявлення про якість стажування, але їх ніхто не питає та не використовує це в навчальному процесі.
Ірина Нікітіна вказала, що саме студенти цінують у стажуванні: підтримка, практика, менторство, можливість обирати, колектив, корпоративна культура, гнучкий графік, завдання, пояснення, реальні кейси, комунікація з юристами тощо.
7. ТОП-5 стажувань юрфірм, які молодь знає і куди хоче потрапити (за алфавітом): AEQUO, AVELLUM, LCF, MORIS, VKP тощо.
Освіта та реальність
Перша тема заходу стосувалася юридичної освіти та реальності ринку праці. Зокрема, учасники обговорили, наскільки сучасні освітні програми відповідають запитам юридичних фірм, чи існує у ЗВО аналіз ринку та адаптація навчальних планів і чи є KPI щодо працевлаштування випускників. Окремо підіймалися питання щодо hard та soft skills, чи готові ЗВО адаптувати програми відповідно до реального попиту тощо.
Денис Бугай, партнер-засновник VB Partners, вказав, що задоволений якістю студентів провідних юридичних вузів: «З погляду їх знань, академічності знань, комплексності цих знань – те, що мені потрібно. Тобто мені мало мати колегу, який знає один предмет, а потрібен колега, який комплексно володіє різними галузями права, щоб далі ми з ним розвивалися».
Однак, на його думку, не вистачає навичок підготовки процесуальних документів і лаконічного викладення своїх думок: «Мені здається, що це якийсь постсовєцький атавізм, коли півтори сторінки – це вважається погано. Якщо тобі дали завдання, то ти маєш чомусь написати 5-12 сторінок щодо невеликого питання. Якраз оця лаконічність і забирає в нас як у компанії найбільше часу: витрачаємо мінімум вісім місяців, працюючи з молодим правником і навчаючи його викладати думки логічно, лаконічно тощо. Тобто молодий правник володіє навичками legal research, юридичною термінологією, правильно знайшов якусь відповідь і побудував певну правову позицію. Але коли він її викладає, то це перетворюється на мініреферат, що забирає в нас дуже багато часу».
За словами пана Бугая, також молодим правникам не вистачає розуміння європейського права, роботи інституцій ЄС, функціонування європейських правоохоронних органів, прокуратури (як функціонує, наприклад, Інтерпол, система міжнародної правової допомоги тощо): «На це насамперед мають звернути уваги університети, оскільки це питання найближчого часу, коли ми станемо повноправним членом європейської спільноти – відповідно запит на розуміння права ЄС, його інституцій буде високим».
Також проблемою, вказав він, є ситуації, коли університет готує гарного юриста, а не правника: «Часто зустрічаєш молодого колегу, який має академічні знання, розуміння системи права, володіння теорією, але є відсутність розуміння права як такого… Це більше фундаментальне побажання, яке не виправиш декількома курсами чи семінарами. Потрібні ідеологічні зміни в програмі навчання».
Олена Перцова, партнерка AEQUO, не погодилася з Денисом Бугаєм щодо європейського напряму, вказавши, що в Україні почали рухатися в бік європейського права, а сама програма навчання тут буде розвиватися й змінюватися.
На її думку, молодим правниками не вистачає розвитку soft skills: «Студенти не вміють комунікувати, бо їх ніхто не навчив. Два роки карантину, три роки повномасштабної війни. Напевно, питанню соціалізації мали б приділяти увагу в самому навчанні. Питання комунікації з клієнтами, колегами, вміння написати mail (лаконічно, ввічливо й бажано без помилок) – це можна було б викладати в університетах теж із залученнями практиків».
Марта Мочульська, перша заступниця декана Юридичного факультету ЛНУ ім. І. Франка, вказала, що врахування думок роботодавців є обов’язковим для правничих шкіл: «Для чого університетам узагалі потрібно враховувати розвиток ринку праці й потреби роботодавців? Для того, що б наші випускники були конкурентоздатними на ринку праці. Крім цього, ми розуміємо, що в правничі школи вступають здебільшого не всі, розуміючи й плануючи, шо вони будуть робити на виході. Тобто випуск із дипломом конкретно університету має певний рівень».
Окремо вона сказала, що є відкритим питання, чи враховуються потреби роботодавців змістовно: «Особисто я вважаю, що без цього аж ніяк. Дуже часто звертаються роботодавці з проханням чи рекомендацією внести ту чи іншу дисципліну. Ми дещо обмежені, тому що право – дуже регульована спеціальність, у нас є стандарт, ліцензійні умови. Тепер ми чекаємо на закон про вищу юридичну освіту та первинний доступ до юридичної професії, але маємо вибірковий складник і можливість рухатися сюди чи туди».
Дмитро Бойчук, в.о. проректора з навчально-методичної роботи Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, зазначив, що адаптація навчальних планів у ЗВО є схожою на судову реформу в Україні: «Це процес, який триває з 90-х рр. і може перезапускатися. У моєму розумінні навчальний план – це нормативно-змістовне втілення тієї основної послуги, яку ми надаємо здобувачам вищої освіти. Це те, за що нам платять здобувачі самі або їх батьки. Або держава. З одного боку ми не те, щоб маємо моментально реагувати на виклики практики та зміни законодавства, але з іншого – навчальний план зав’язаний на всьому (ліцензійні вимоги, критерії акредитації, кадрове забезпечення тощо)».
«На виході студенти складають ЄДКІ (Єдиний державний кваліфікаційний іспит – ред.). Ми маємо пристосовуватися й до того, що даємо левову частку в навчальному плані базовим галузям права, оскільки маємо наприкінці дати результат. Якщо студент не складає ЄДКІ на виході з магістратури, то він не отримує диплом. Зокрема, наше завдання – підготувати їх по hard skills. До того ж не так просто взяти практикуючого успішного юриста в університет, оскільки йому висувається ряд вимог (навантаження, оплата, ліцензійні вимоги). І коли юрист чує про оплату в ЗВО й навантаження, яке він має виконувати на цю ставку (або на половину), то часто чуємо відмову», – пояснила Людмила Кожура, директорка юридичного інституту КНЕУ імені Вадима Гетьмана, д.ю.н., професорка.
Наталія Мельничук, заступниця директора з науково-педагогічної роботи Навчально-наукового інституту права КНУ імені Тараса Шевченка, д.ю.н., професорка, розповіла, що з 2011 року й до сьогодні студенти є рівноправними учасниками університету: зокрема, є членами вчених рад і комісій. Крім цього, жодна освітня програма не може бути затверджена без участі студентського парламенту, й самі студенти формують свої вимоги до університету, маючи навіть окреме фінансування.
Анна Огренчук, керуюча партнерка Юридичної групи LCF, вказала, що клієнтом університетів є саме роботодавець: «Ні батьки, ні самі студенти, а саме роботодавець. КPІ вимірюється не від того, скільки працевлаштованих. А яка стартова заробітна плата середнього випускника вузу. Це критерії, за якими мають вимірювати успішність усіх навчальних програм. Це є мотивацією для вузу та студента. Роботодавець виступає однією з ключових фігур на даному ринку».
На її думку, юриста конкурентоспроможним робить hard skills: «soft skills можуть розвиватися постійно – в стажуванні й далі. Юриста конкурентоспроможним роблять аналітичне, критичне мислення. Воно досягається за прикладом американських, європейських вузів іншими формами навчання. Деякі вузи це практикують – муткорти, різні форми практичних завдань».
Питання стажування
Друга частина заходу стосувалася питання ролі стажувань. Учасники, серед іншого, обговорили, чому студенти змушені починати стажування задовго до закінчення навчання, як юридичні компанії оцінюють рівень підготовки студентів і чи мають вузи впливати на умови стажувань (оплата, формат, практичний супровід).
Анна Огренчук розповіла про програму стажування в LCF, підкресливши, що воно є оплачуваним. Коментуючи результати опитування, про яке зазначалося вище, вона зазначила, що студенти хочуть отримати реальні кейси та менторство: «Молоде покоління юристів хоче бути залученими до глобальніших і важливіших речей, ніж просто практична юриспруденція. Особливо в умовах війни, глобальної, юридичної несправедливості вони хочуть бачити, як їх професія буде впливати загалом на майбутнє України. А також України як частини Європи в майбутньому. Ми теж побачили такі запити й намагаємося реалізувати в частині участі в pro bono проєктах, інших наших соціальних ініціативах».
Ілля Ткачук, старший партнер INTEGRITES, відзначив, що академічна база є суперважливою в подальшому розвитку та розумінні базових речей, з якими будуть стикатися юристи.
На його думку, стажування не має розглядатися як певна альтернатива: «Це точно допомога в багатьох речах. Чому ми зараз бачимо більше юристів, які хочуть раніше почати стажування? Тому що, з одного боку, юридичні фірми набагато більше зараз у це інвестують. Набагато більше з’явилося опцій стажування, цілей, які є в стажуванні. Зараз мета стажування – не лише навчити практичних навичок… Ми, наприклад, прагнемо показати студентам різні практики, як вони функціонують. Робота з судовою та транзакційною командою – це абсолютно різна робота. Якщо студенти зроблять осмислений вибір раніше, ще під час стажування, то зможуть свідоміше брати на старших курсах ті предмети, які відповідатимуть інтересам у майбутньому. Це одна з тих цілей, які повинні ставитися, на мій погляд, у стажуванні».
Денис Бугай заявив, що є певні запитання й до самих університетів: «Чи є програми профорієнтації спеціалізацій не лише формально, де «галочку» ставиш «Хочу бути кримінальним адвокатом», а програми, які б допомогли юристу зрозуміти, ким він хоче бути? Щоб цей вибір не був для нього нав’язливим. Щодо стажування, то запит другокурсників дійсно є великим. Але навіть коли ми бачимо талановитого, якісного колегу, то кажемо: «Друже, йди вчись. Якщо ти хочеш дійсно стати юристом, то забудь про стажування мінімум до 4-го курсу»… Це зруйнувати долю професіонала. Це просто навіть буде безвідповідально».
Окремо він прокоментував думку, що юридичні компанії скоро звертатимуть свою увагу навіть на учнів у школах: «Щодо школярів – це не жарт. Ми скоро будемо дивитися й туди. Цікаво (я для себе зафіксував), що всі мої партнери та старші юристи – це переможці олімпіад у школах (чи з історії, чи з права). Я думаю, що скоро ми будемо опікати переможців олімпіад, супроводжувати, видавати їм стипендії на навчання тощо, як це роблять із молодими футболістами».
«Якщо ви бачите олімпійців, то хапайте. Ми їх ведемо з 9-го класу. У нас половина викладацького команди – це колишні олімпійці, тому це перевірений досвід. – вказала Світлана Хилюк, деканка Школи права УКУ. – Якщо серйозно, то, якщо говорити про молодші курси, є тенденція… Є студенти, які набирають максимальний бал (200 балів) і подаються в медичний університет, на право, IT та історію з археології. І він наприкінці вибирає, куди йти, тобто рухається метолом проб і помилок. Вони перші два роки тестять загалом, чи хочуть бути правниками. Тому оці реальні стажування – це не завжди, але для багатьох перевірка, чи вони хочуть бути правниками».
Володимир Венгер, декан факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», висловив стурбованість проблемою стажування з ранніх курсів, а також розповів про іншу, а саме проблему для розвитку юридичної професії – «захоплення» стажуванням і майбутнім працевлаштуванням у громадському секторі.
«На жаль, є зараз, в умовах війни, «захоплення» легкими інструментами, рішенням складних проблем. Дуже часто студенти-правники йдуть у громадський сектор і виконують там роботу не правників, а аналітиків, політологів, соціологів, психологів. Для них це легше. Очевидно, це спокусливо, тому що за це дають гарні гроші. Минулого вересня студента 3-го курсу, уявіть собі, в одну організацію забрали від нас із зарплатою 3500 євро. Хлопець дуже хороший, змістовний і класний. Я не знаю, чи якась з юридичних фірм могла б позмагатися за такі умови», – сказав він.
«Я почав працювати на 2-му курсі. Вибачте, ні про які практичні знання я не думав. Треба було гроші заробляти. І переважній більшості зі студентів так само треба гроші заробляти. Ми можемо згори «припудрювати», називаючи це практичними знаннями. А якщо ми бермо студента з регіонів, то це вища ланка, тому що їм потрібно знайти, де жити. На жаль, в Україні склалася ця традиція пострадянська, коли є голодні діти, які вимушені працювати, щоб отримати можливість отримати освіту. В США цієї проблеми немає, тому що вони отримують фінансування від держави, батьків тощо. В нас ситуація буде з часом змінюватися, але ми як юридичні фірми маємо їх «штовхати» до того, щоб отримати хоча б базові знання», – сказав Микола Стеценко.
Марта Мочульська також висловилася на цю тему: «Ми теж потребуємо певної інтеграції та співпраці з великим юридичним бізнесом – не лише в межах регіонів. Для студента зі Львова є питання проживання в Києві, якщо він їде на стажування… і щоб воно було, безперечно, оплачуване. Бо такі талановиті, зіркові студенти хотіли б, напевно, переїхати в майбутньому в столицю, але потребують водночас цієї побутової підтримки».
Проблеми фінансів
Завершився захід обговоренням питання фінансування. Учасники поговорили про те, чи справді юридичні компанії мають не лише навчати, а ще й фінансувати ЗВО, які моделі співпраці між бізнесом та університетами працюють за кордоном, а також чи можливий механізм спільного фінансування освітніх програм, що вигідний обом сторонам.
Микола Стеценко вказав, що однією з ідей на короткострокову перспективу є коли спільнота колишніх випускників фінансувала б певною мірою університети, хоча це і є складним завданням: «Ми далеко не там, але потрібно поступово розвивати цю культуру. У нас виросло покоління людей, які мають чим завдячувати університетам. Ми маємо відверто про це говорити, але університети також мають дивитися в довгу, як успішно працювати з успішними бізнесменами, випускниками, щоб вони давали гроші вже, а в майбутньому у своїх заповітах вказували університет. Це серйозна розмова – так будувалися багато університетів у світі».
За його словами, держава також повинна фінансувати університети, але у світі є моменти, коли держава це фінансування може обмежувати: «Спільнота має зрозуміти це. Мені здається, що університети недостатньо розповідають про свої проблеми. В індивідуальних розмовах я знаю про деякі точкові ситуації, але ми як спільнота юридичного бізнесу не розуміємо, з чим стикаються університети. Не розуміємо різниці між фінансуванням приватних і державних вузів, між державними вузами (що є свої особливості, як це складно)».
«Ми – приватний університет, який не має державних коштів, а держава пильно слідкує, щоб ми їх не отримали. Механізми формально є, але в реальності вони працюють так, що дешевше не мати з цим справу. Якщо відкрити глобальні рейтинги правничих шкіл, то європейські, які фінансуються з держбюджетів, будуть не в перших двох десятках, а значно далі. Лідерами є американські та британські правничі школи, які фінансуються за рахунок приватних коштів», – сказала Світлана Хилюк.
Окремо вона навела приклад одного з університетів у США, який має поруч 80-тисячний стадіон і заробляє на футбольних матчах.
Денис Бугай також навів один з інструментів для юридичних фірм – фінансування конкурсу наукових робіт студентів: «Це не пряме фінансування університету, кошти потраплять до молодих дослідників-студентів, але це підтримка аспірантського потенціалу університету. Я такі конкурси проводжу не перший рік. Переможці – це завжди колеги, які хочуть іти далі в аспірантуру. Надання їм таких стипендій – це підтримка такого потенціалу й, зокрема, допомога із залишенням в авангарді молодих учених. Я думаю, що це один з інструментів, який ми могли б використовувати».
«Україна розвивається й намагається рухатися, але у вищій юридичній освіті ми досі живемо в жорсткому «совку». Це стосується не лише фінансів, а й методів управління. Один конкуруючий університет нехитрими практиками нам намагається завалити акредитацію магістерської програми. Аналогічна історія з грішми. Деякі університети, які ближчі до міністерства чи міністра, мають коефіцієнт 2X зарплати, відповідно беруть «під козирьок» і роблять, що їм скажуть. А коли не роблять, то їм погрожують 2Х забрати. Тому у співвідношенні академічної свободи, університетської свободи та взаємодії між особою я вважаю, що пріоритет, очевидно, за демократичними підходами, які кажуть, що університети мають заробляти», – вказав Володимир Венгер.
16 травня 2025 року відбудеться продовження форуму. Деталі – за посиланням.