Приймаючи рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або приймаючи мотивоване рішення про відмову, суб’єкт владних повноважень має керуватися чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. Повідомляє прес-служба Верховного Суду.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: «ВС прийняв рішення щодо визнання заявлених забезпечених кредиторських вимог».
На це звернув увагу ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду під час розгляду адміністративної справи за позовом громадянина до Головного управління Держгеокадастру. Таким чином Суд захистив право власності на землю, гарантоване статтею 14 Конституції України, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Так, відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач у власність для ведення особистого сільськогосподарського господарства, не входить до переліку земель, сформованого відповідачем відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 07 червня 2017 року № 413.
ВС у складі колегії суддів КАС зазначив, що наведена підстава відмови не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України. Зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.
Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Таким чином, Верховний Суд дійшов до висновку про те, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанції – скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, неправильно застосували норму матеріального права до спірних правовідносин.
З постановою Верховного Суду можна ознайомитись тут.