Для кваліфікації правочинів неплатоспроможного банку нікчемними потрібно враховувати ті підстави нікчемності, які містилися в ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на момент їх вчинення. Про це повідомила пресслужба ВС.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Проблема процесуальних касаційних фільтрів: у Києві відбулося засідання Дискусійного клубу".
У ВС зазначили, що норма, яка містить підстави нікчемності, має бути чинною на момент вчинення правочину. Якщо редакція цієї статті, зокрема її норми щодо критеріїв нікчемності, не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть бути застосовані для кваліфікації такого правочину як нікчемного.
Відсутність підстав для визнання такого правочину нікчемним не позбавляє позивача права ставити питання про недійсність зазначеного договору із загальних підстав та доводити наявність обставин, які свідчать про його недійсність на момент вчинення. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом банку про визнання недійсним іпотечного договору.
Як повідомляється, акціонер, який обіймав посаду голови спостережної ради банку, за попереднім договором отримав від фізичної особи грошові кошти. На забезпечення виконання зобов’язань за цим договором у квітні 2014 року банк на підставі договору іпотеки передав в іпотеку фізичній особі належну банку на праві власності квартиру.
"Того ж року на підставі постанови Правління Національного банку України розпочато процедуру ліквідації банку. Під час перевірки договорів (інших правочинів) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виявив договори іпотеки, укладені банком із метою забезпечення виконання зобов’язань голови наглядової ради банку, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбаченим пунктами 1 та 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року). Спостережна рада не ухвалювала рішення щодо укладення спірного іпотечного договору.
Водночас іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки, зареєстрував за собою право власності на квартиру і відчужив її на користь третьої особи – ТОВ. Рішенням суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задоволено", – йдеться в повідомленні.
У касаційній скарзі іпотекодержатель за спірним договором іпотеки зазначив, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях послались на ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції від 4 липня 2014 року, тоді як оспорюваний договір іпотеки було укладено 23 квітня 2014 року.
Велика Палата ВС зазначила, що порівняльний аналіз двох редакцій Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (від 20 квітня 2014 року та від 11 липня 2014 року) свідчить про те, що в другій (пізнішій) редакції перелік підстав нікчемності договорів, що укладені неплатоспроможними банками, істотно розширено й уточнено. Водночас у законі "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" Прикінцеві та перехідні положення не містять вказівки про зворотну дію в часі.
У суді вказали, що за пунктами 1 та 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року), правочини неплатоспроможного банку визнавалися нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, узяв на себе зобов’язання без установлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк узяв на себе зобов’язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Проте станом на момент укладення спірного договору іпотеки підстав нікчемності, на які посилався позивач, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містила. Тож, на думку суду, посилання позивача на нікчемність договору іпотеки за критеріями, встановленими зазначеною нормою, чинною з 11 липня 2014 року, є безпідставними.
"Посилання позивача на нікчемність правочину не підтвердились, тому за наявності відповідних вимог позовної заяви підлягали перевірці підстави недійсності правочину, з яких пред’явлено позов. Установивши, що спірний договір іпотеки укладено за відсутності рішення правління банку, до компетенції якого статутом банку віднесено вирішення питань щодо укладення договорів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання такого правочину недійсним, оскільки його укладення не ґрунтувалося на волі банку щодо передачі в іпотеку власного майна на забезпечення зобов’язань іншої особи. Проте суди частково помилились у підставах його недійсності, а також у своїх висновках у застосуванні положень ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", – заявили у ВП ВС.
З постановою ВП ВС від 13 березня 2024 року у справі № 757/23249/17 (провадження № 14-95цс22) можна ознайомитися за посиланням.