 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
15 вересня 2023 року в Києві відбулася презентація можливих сценаріїв та критеріїв удосконалення територіальної організації судової влади в Україні, які допоможуть подолати бар’єри в доступі до правосуддя, спричинені війною.
Серед таких бар’єрів насамперед – руйнування інфраструктури, міграція населення, брак людських та фінансових ресурсів, зневіра у можливості добитись справедливості та недостатня довіра до державних інституцій. Пропозиції були розроблені ГО «Адвокат майбутнього» на основі проведених досліджень наявних бар’єрів доступу до правосуддя в Україні, суспільної думки щодо можливостей захисту прав та інтересів громадян, а також відповідного міжнародного досвіду.
На початку заходу Дар’я Писаренко, юристка, виконавча директорка Громадської організації «Адвокат майбутнього», зазначила, що з об’єктивних причин судова система не може оперативно реагувати на зміни в адміністративному устрої України. Саме тому, за її словами, з’явилася ідея провести дослідження. Також вона зазначила, що це дослідження – скромний внесок в допомогу виконання Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки.
Окрему увагу, зокрема, було звернуто на те, що інвестувати далі в наявну судову систему без кардинальної зміни підходу до її територіальної організації неефективно. Це підтвердили дані щодо рівня затребуваності наявних послуг правосуддя в суспільстві та соціодемографічних змін внаслідок війни.
(для перегляду натисніть на зображення)
Загалом способами розв’язання проблем, що виникають, можуть бути децентралізація правосуддя, більше залучення громадян та місцевих територіальних громад до відправлення судочинства та його цифровізація.
Окремо Максим Паращевін, доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціології Національної академії наук України, зазначив, що українське суспільство позитивно сприймає ідею запровадження інституту мирових суддів, які б розглядали спори всередині громади, обиралися громадою та були їй підзвітні. Зокрема, розподіл думок щодо питання готовності звертатися до послуг мирових суддів не мав відмінностей у різних регіонах та населених пунктах різного типу та розміру.
Так, 25% респондентів звертатимуться до обраного громадою судді, 61% – можливо, будуть звертатися, але це залежить від особи судді, 13% – не будуть звертатися, не визначилися – 1%.
(для перегляду натисніть на зображення)
У дослідженні вказано, що позитивне сприйняття мирових суддів поєднується з досить високими вимогами до них, зокрема наявність вищої юридичної освіти та бездоганна репутація.
«Коли респондентам було запропоновано визначити, які саме характеристики мають мати такі судді, то найбільшу частку у виборі відіграла наявність вищої юридичної освіти. 71% вважають, що це мають бути не просто люди, так би мовити, з вулиці, а люди з відповідною підготовкою. З одного боку орієнтація на те, що треба міняти суддів, яких обирали, але з іншого боку це орієнтація на те, що це мають бути більш професійні судді», – розповів пан Паращевін.
Також респонденти висловилися щодо готовності брати участь (як виборець) у виборах мирових суддів:
(для перегляду натисніть на зображення)
Водночас лише 7% опитаних висловили готовність самим балотуватися на посаду мирового судді:
(для перегляду натисніть на зображення)
Нагадаємо, що в Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки зазначається про перегляд мережі місцевих судів з урахуванням адміністративно-територіальної реформи, економічної обґрунтованості, кількості звернень до суду зі збереженням на першому етапі можливості здійснення місцевими загальними судами правосуддя за місцями знаходження наявних місцевих судів та забезпеченням надалі оптимальних умов доступу до правосуддя для членів територіальних громад. Також у Стратегії зазначається про запровадження методики визначення кількості суддів у судах та типових стандартів щодо навантаження суддів та працівників апарату.
Крім цього, в Стратегії йдеться про розвиток альтернативного (позасудового) та досудового врегулювання спорів – зокрема, про опрацювання питання щодо запровадження інституту мирового судді.
Також у дослідженні ГО «Адвокат майбутнього» йдеться про базові сценарії покращення доступу до правосуддя за рахунок удосконалення територіальної організації судової влади, які ґрунтуються на таких основних засадах:
- децентралізація судової влади та збільшення ролі місцевих територіальних громад у відправленні правосуддя;
- оптимізація мережі місцевих судів через її узгодження зі зміненим адміністративно-територіальним устроєм;
- утворення єдиних судових округів, які б передбачали скоординовану присутність усіх трьох інституційних складових системи правосуддя: місцевого суду (суду першої інстанції), місцевої (окружної) прокуратури, місцевого центру надання безоплатної правової допомоги;
- цифровізація судочинства та розширення можливостей дистанційної участі у судовому розгляді справ.
Додатковими чинниками покращення доступу до правосуддя в територіальному контексті можуть бути також:
- збільшення інклюзивності судочинства через розширення безпосередньої участі громадян у його здійсненні на місцях;
- розширення можливостей альтернативного врегулювання спорів на рівні місцевих територіальних громад – насамперед через арбітраж та медіацію.
Окремо в дослідженні були проаналізовані показники довіри або недовіри до рішень присяжних та ставлення до можливості збільшення частки судових справ, рішення за якими ухвалюють присяжні:
(для перегляду натисніть на зображення)
Експерт з доступу до правосуддя, директор зі стратегічного розвитку Мережі правового розвитку Віталій Охріменко вказав, що математичні моделі не можуть вирахувати оптимальний баланс рішень, щоб вони були ефективними: «Всі, хто намагалися просто рахувати, не досягли того, на що розраховували. Це підводить нас до думки, що предмет нашого дослідження є надто складним, щоб його пробувати загнати просто в цифрові моделі».
Зокрема, в дослідженні (емпіричному) також аналізувалася оцінка впливу війни на діяльність судової системи. Серед ключових проблем та викликів:
1) вимушене переміщення судів, суддів та безповоротна втрата матеріалів справ;
2) недоукомплектування штату судів (суддів і працівників апарату) та втрата кадрового потенціалу через вплив війни;
3) якість та ефективність судового процесу (строки розгляду, дотримання процесуальних норм, питань збору доказів, зловживання правами сторін тощо);
4) організаційні та структурні проблеми (процедури призначення, переведення, відрядження, дисциплінарної відповідальності, безпекові протоколи, нерівномірність навантаження, плинність працівників тощо);
5) якість і спроможність судової системи до комунікації з суспільством.
За словами Андрія Слюсара, експерта з доступу до правосуддя, адвоката, який досліджував зміни в системі прокуратури після 24 лютого 2022 року, які вплинули на доступ до правосуддя, є механізми відновлення матеріалів досудового розслідування, які частково застосовуються.
«Але ми розуміємо, що багато з цих матеріалів втрачені безповоротно і жодним чином не можуть бути відновлені. Також відчутно зменшилося навантаження на суди – це відбивається фактично й у сфері кримінальної юстиції, тобто відчутно менше було судових засідань, вироків, які були ухвалені за участі прокурорів. Це тому, що де-факто органи розслідування, прокуратура почали відновлювати більш-менш штатну діяльність по суті з другого півріччя 2022 року. І тут знову йдеться і про строки розгляду, і про право на справедливий суд у частині розумних строків тощо. З іншого боку структура злочинності та тих задач, які стояли перед органами прокуратури та розслідування змінилася кардинально, тому що кількість зареєстрованих і розслідувальних злочинів, пов’язаних із воєнними діями, злочинами, виросли в десятки, сотні разів», – розповів він.
Водночас були й позитивні моменти, що були проявлені війною:
1) розвиток системи дистанційної участі в судових засіданнях та цифровізація (зокрема, фактор відновлення втрачених справ);
2) пряма координація між судами при зміні підсудності та відрядження суддів;
3) позитивна оцінка роботи судів, які мають вдале розташування та достатній внутрішній потенціал;
4) проактивний підхід («випадки, коли судді при розгляді цивільних позовів людей з окупованих територій через систему електронного судочинства самостійно ідентифікували учасників процесу»);
5) порушені неформальні зв'язки прокурорів та суддів, що покращило якість судового процесу.
Вказується, що судова система України вистояла, оскільки надходження судових справ у суди України у 2022 році знизилося на 40%, а справи з окупованих територій не змогли фізично бути передані. Водночас тут є й позитивний момент – відрядження понад 500 суддів у суди, які цього найбільше потребували, тобто відбувся структурний перерозподіл людського капіталу.
Також у дослідженні йшлося про оцінку впливу війни на діяльність системи БПД та роботу адвокатів. Серед ключових проблем:
1) доступність правової допомоги на окупованих та звільнених територіях: 28% офісів не працюють;
2) підтримання довоєнного рівня якості правової допомоги: на 21% зменшилася кількість контрактів з адвокатами;
3) втрата кадрового потенціалу: за 2021 рік звільнено 14% працівників центрів/заповненість штату 46%;
4) хронічне недофінансування: секвестр бюджету 2023 року – на 19%.
Якщо ж говорити про оцінку впливу війни на доступ до правосуддя зі сторони прокуратури, то повномасштабне вторгнення повпливало на діяльність так:
- втрата десятків тисяч кримінальних проваджень;
- менше судових засідань (на ¼) та виправданих осіб (на 1/3);
- менше зареєстрованих злочинів (на 17%);
- ріст розслідувань, пов’язаних із війною;
- військових злочинів – у 4,5 раза;
- злочинів проти основ національної безпеки – у 33 рази;
- злочинів проти миру і безпеки людства – у 245 разів;
- порушення законів і звичаїв війни – понад 60 тис.
У цьому напрямі були вжиті певні ключові заходи, серед яких, зокрема, зміна керівництва (Генерального прокурора та чотирьох його заступників), переміщення прокурорів (хоча детальні відомості про це відсутні), не ліквідовано жодної прокуратури та збережена штатна чисельність, застосування спеціальних спрощених процедур у кримінальному процесі (детальні відомості про це також відсутні), затвердження Плану реформування органів правопорядку тощо.
У своїх висновках до міжнародного дослідження досвіду побудови критеріїв і сценаріїв, команда зазначила, що традиційно під час розміщення судових установ країни стоять перед вибором:
-
реалізація політичної волі чи аналітичні методи для обґрунтування змін;
-
баланс між укрупненням судів та близькістю до правосуддя;
-
вибір головного серед: незадоволення часом розгляду справ, оптимізація фінансових витрат та підвищення ефективності судів;
-
наявність даних про: завантаженість судів справами, співвідношення міжсуддівським та супровідним персоналом, рівень розвитку відповідної інфраструктури.
Головні ж орієнтири при розміщенні судових установ у міжнародному дослідженні наступні:
-
доступ до правосуддя, у сенсі близькості громадян до судів;
-
мінімальний розмір суду для забезпечення існування різних повноважень і функцій;
-
скорочення витрат, оскільки джерела державних надходжень обмежені і не повинні витрачатися марно
-
максимізація якості послуг, що надаються.
Матеріали підготовлено ГО «Адвокат майбутнього» в межах проєкту «Громадянське суспільство для післявоєнного відновлення України та готовності до ЄС», який реалізовується консорціумом провідних громадських організацій за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст матеріалів не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
Коментар
Віталій Охріменко, запрошений експерт із доступу до правосуддя для ГО «Адвокат майбутнього»
Більшість презентованих проблем та факторів існували й до широкомасштабного вторгнення, яке їх просто підсвітило для суспільства та подекуди загострило. Комплексність та поширеність окреслених проблем потребує системних рішень, точкове розв'язання окремих проблем не може якось суттєво вплинути на ситуацію.
Шукаючи оптимальні рішення для України, ми звернулися до міжнародного досвіду, дослідивши результат проведених реформ із судових мап у Молдові, Греції, Португалії та Франції. Міжнародний досвід показує, що, приймаючи ключові рішення, вибір завжди стояв між політичною доцільністю та рішеннями, які базувалися на аналітичних методах обґрунтування змін. Причому відсутність даних для аналізу часто ставало ключовою причиною помилок та невдалих політичних рішень.
Дискусія зазвичай точиться про досягнення балансу між укрупненням судів та близькістю людей до правосуддя. Головними цілями таких змін зазвичай є намагання скоротити час розгляду справ, оптимізувати фінансові витрати та підвищити ефективності судів.
Для пошуку оптимального рішення не вистачає вичерпних даних про завантаженість судів справами, співвідношення між суддівським та супровідним персоналом та рівень розвитку відповідної інфраструктури.
Не виключенням є і ситуація в Україні. Намагаючись побудувати оптимальні сценарії, які б демонстрували можливі варіанти територіальної організації судової влади в Україні, ми зіштовхнулися з багатьма обмеженнями, що стосуються наявності необхідних даних для застосування комплексних інструментів моделювання.
Але, пройшовши цей шлях, ми краще зрозуміли, яких саме даних бракує в Україні, а які дані неповні або неточні. Міжнародний досвід чітко показує, що без можливості розробки рішень на основі даних неможливо досягти успіху в реформуванні таких складних та комплексних систем, як система доступу до правосуддя. Тому наступним кроком, на якому необхідно зосередити увагу, є саме вдосконалення поточної системи збору та аналізу даних про діяльність судів, прокуратури та системи надання правничої допомоги.
Також необхідно почати системно працювати над питаннями цифровізації, подальшої децентралізації судової системи, уніфікації послуг, які отримують громадяни від судів, прокуратури та системи правничої допомоги в чітко визначених округах, які б узгоджувалися із новим адміністративно-територіальним устроєм.
Нам варто розібратися з відповідями на три ключові запитання:
-
наскільки суди виконують покладені вже зараз на них функції?
-
наскільки суди є ефективними, тобто скільки суспільству це коштує та наскільки виправдані ці витрати?
-
як зробити правосуддя інклюзивнішим, реальним драйвером партисипаторної демократії?
Наразі ми як суспільство зосередилися на пошуку відповіді на перші два запитання, проте потенціал у розв’язанні комплексних проблем попередніх часів, ймовірно, міститься у відповіді саме на третє.
Це запитання і про подолання правового нігілізму, відсутність культури розв'язання правових проблем у правовий спосіб, і про побудову довіри. Людина має стати реальним учасником правосуддя – і як його клієнт, і як повноцінний учасник. Без правосуддя, яке реально працює на рівні кожної громади, нам не знайти відповідь на третє запитання. Саме тому в досліджені ми так багато уваги присвятили дослідженню думок людей, готовності їх долучатися та їх відношенню до таких інструментів участі, як мирові суди та інститут присяжних.