20 червня в Києві відбулася публічна дискусія «Партнерство для змін: перенесення тягаря доказування у справах про сексуальне насильство», організатором якої був Офіс Віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Подія проводилася в партнерстві з Урядовою уповноваженою з питань ґендерної політики, громадською організацією «UA Experts», Асоціацією правників України та Соціально-правовим проєктом Response&Prevention, за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Під час дискусії учасники, зокрема, проаналізували досвід реагування державних і громадських інституцій на випадки сексуального насильства, ефективність та адресність допомоги, яку надають міжнародні партнери, а також обговорили практичні кроки з комплексної підтримки постраждалих і вироблення дієвих інструментів відшкодування шкоди потерпілим.
Також вони обговорили, чому замовчуються випадки сексуального насильства, як перенести тягар доказування у справах про сексуальне насильство, а також як забезпечити справедливе покарання для правопорушників, а потерпілим особам – повне та своєчасне відшкодування шкоди. Модераторкою заходу була Анастасія Діденко, старша юристка LCF Law Group, членкиня Асоціації правників України, членкиня Асоціації жінок-юристок «ЮРФЕМ».
На початку заходу з вітальним словом виступив голова громадської організації «UA Experts» Сергій Ніжинський, який зазначив, що насамперед захід присвячений взаємодії органів між собою, залучення громадських організацій і безпосередньо тих осіб, що напрацьовують ті алгоритми з української сторони, які будуть ключовими для ухвалення тих чи інших рішень від держави та правозахисників для захисту прав, потенційних репарацій і найважливіше – захисту потерпілих.
За його словами, ратифікація Стамбульської конвенції Україною дала поштовх для того, щоб в ГО систематизували українське законодавство, щоб можна було чітко привести до ладу кодекси, зокрема соціальний.
Катерина Левченко, урядова Уповноважена з питань ґендерної політики, заявила, що захід є важливим і відповідає зобов’язанням, які Україна взяла на себе у зв’язку з ратифікацією конвенції Ради Європи із запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству.
«Питання є непростим, тому що стосується змін цієї системи вчасного процесуального права. Напрацювання, з нашої точки зору, мають відбуватися крок за кроком – для того, щоб можна було забезпечити реальне перенесення тягаря доказування з постраждалої сторони на обвинуваченого, кривдника», – сказала вона.
За словами пані Левченко, необхідність здійснення такої роботи відповідає аналізу, який було здійснено фахівцями минулого року на запит Офісу віцепрем’єр-міністра з питань європейської інтеграції, апарату урядового Уповноваженого за підтримки ООН Жінки в Україні. Тоді було проаналізовано, наскільки положення Стамбульської конвенції впроваджені в національне законодавство України, а також скільки це законодавство відповідає положенням конвенції.
«Був висновок, що 53 стаття конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок, домашньому насильству та боротьбі з цими явищами, яка присвячена обмежувальним та захисним приписам, не є повністю реалізованою в національному законодавстві. Оскільки конвенція проголошує, що приписи мають бути доступними незалежно від іншого правового провадження, то це положення не відповідає сьогоднішній практиці, яка склалася в судовій системі, коли для отримання рішення щодо винесення обмежувального припису існує потреба з боку постраждалих довести факт вчинення насильства саме через фіксацію такого факту в протоколах про адміністративне правопорушення чи в кримінальних провадженнях. І притягнення кривдника до відповідальності за цими провадженнями також нерідко призводять до відмови в задоволенні заяв про видачу обмежувальних приписів. Це фактично тягне за собою до надмірного тягаря доказування, який покладається на постраждалу особу по даній категорії справ. Цим ставиться під можливу загрозу і безпека, і життя постраждалої особи», – розповіла вона.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець зазначив, що зараз задачею Офісу Омбудсмана є привернення уваги до найбільш брутального та антигуманного злочину – сексуального насильства.
«Тут я б одразу розділив. Ми фіксуємо факти скоєння сексуального насильства щодо цивільного населення – і такі ж випадки фіксуємо щодо військових, а саме військовополонених. Так само ми фіксуємо, що сексуальне насильство відбувалося як до жінок, так і до чоловіків і дітей. Вік найменшої жертви, офіційно зафіксованої, – чотири роки. Це показник того, що російські військові вчиняють сексуальне насильство щодо всіх, кого вони фактично можуть тримати в полоні на тимчасово окупованих територіях України», – наголосив він.
За його словами, цивільні люди є найбільш незахищеними: «Попри те, що в нас прийняті міжнародні акти, Женевська конвенція… але чому я постійно наголошую на тому, що в нас зараз криза міжнародної системи захисту прав людини? Я фіксую факти, що міжнародні організації не виконують свій мандат. Хто повинен захищати права цивільного населення на тимчасово окупованих територіях України? ООН? Так, повинна. Міжнародний комітет Червоного Хреста? Так, повинен. Але, на жаль, вкотре ми фіксуємо, що через те, що рф не надає доступ до тимчасово окупованих територій, вони нам пояснюють, що по факту не можуть виконувати свій мандат. На жаль, нас це точно не може влаштовувати. Ми повинні не лише підіймати це питання, привертати їх увагу до цих ганебних випадків, а й шукати можливі шляхи, як виходити з цієї ситуації».
Щодо військовополонених, то, як заявив Дмитро Лубінець, ситуація є такою ж. Він зазначив, що єдина організація, яка має мандат про відвідування військовополонених, реагування на випадки сексуального насильства тощо, – це Міжнародний комітет Червоного Хреста. За словами Уповноваженого, в Україні бачать, що, на жаль, комітет не виконує свою роботу так, як би це хотілося нашій державі.
Представниця Уповноваженого з прав громадян постраждалих внаслідок збройної агресії проти України Ольга Алтуніна сказала, що коли завершиться війна, то Україна дізнається про велику кількість фактів про те, як і де постраждала велика кількість людей від різних злочинів, зокрема сексуальних.
«У нас не стоїть питання вирішувати проблему сьогодні – з тими злочинами, які скоїли сьогодні. Треба говорити про те, що перед нами буде в майбутньому (а це буде великий пласт роботи) та що було. Не потрібно соромитися визнавати, що ми вісім років фактично цим не займалися. Сьогодні лише ця тема стала гострою», – заявила вона.
Евеліна Чорнобай, юристка громадської організації «Ла Страда - Україна», розповіла про анонімні звернення (щодо насильства) від постраждалих людей до ГО: «Насамперед хочу зазначити, що сам факт дзвінка до нас для них є травматичним - попри те, що дзвінки є анонімними, їм важко звернутися та повідомити. Страшно, вони бояться осуду суспільства, що вони якісь не такі… По-друге, вони звертаються насамперед за психологічною консультацією – як навчитися жити далі з тим, що з ними сталося, як про все загалом забути. Скажу, що юридичні консультації в нас рідше відбуваються, тому що, попри велику кількість роз’яснювальних матеріалів у ЗМІ, все одно досі люди переважною мірою не розуміють, що буде відбуватися, коли вони звернуться до правоохоронних органів, коли справа буде передана до суду, яка взагалі відповідальність передбачена (це стосується безпосередньо сексуального насильства)».
Вона також зазначила, що люди не вірять, що правоохоронні органи можуть їм допомогти. Ця зневіра, за словами пані Чорнобай, здебільшого базується на том, що люди або вже зверталися і їм не допомогли (або не допомогли так, як вони очікували), або над ними просто посміялися: «Це більше стосується маленьких містечок або сіл – там чомусь не така ефективна система боротьби з цими явищами».
Директор Координаційного центру надання правової допомоги Олександр Баранов сказав, що наразі проходить велика інформаційна кампанія, що таке взагалі сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом: «Ми наголошуємо, що постраждалі можуть звернутися й цей злочин не має строків давності. І в будь-який час вони можуть наважитися та звернутися про консультацію до юриста, який може сказати, що робити далі».
Він також зазначив, що окремо проводилося соціальне дослідження. Воно показало, що 45% опитуваних вважають, що тематика проблеми замовчується, а 40% вважають, що ні: «Було опитано понад 1000 респондентів по всій країні. 2% сказали, що вони потерпали від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом». Зокрема, відзначив пан Баранов, людей цікавить, що робити далі, а також що робити свідкам, які бачили сексуальне насильство.
Христина Кіт, голова Асоціації жінок-юристок України «ЮРФЕМ», сказала, що у випадках сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, тягар доказування є очевидним: «Потерпіла не несе жодного тягаря, тому що це справа публічного обвинувачення – стаття 438. Відповідно тут про жодні певні процесуальні тягарі доведення вчинення злочину на потерпілій особі не лежать – на відміну від злочинів проти статевої свободи та недоторканності, які в нас є в Кримінальному кодексі та є справами приватного обвинувачення. І саме в цих категоріях справ тягар доказування лежить на потерпілій особі».
За її словами, якщо говорити про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, то є проблема конфіденційності та забезпечення всього комплексу послуг постраждалим (реагування тощо).
Начальниця відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях, пов’язаних із домашнім насильством, Департаменту захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Офісу Генерального прокурора Ірина Шурхно зазначила, що у 2020 році було зареєстровано 740 кримінальних правопорушень, пов’язаних із сексуальним насильством: «З них до суду передано 487 кримінальних проваджень (65%). Із зареєстрованих кримінальних правопорушень 56 (або 7,5%) пов’язані з сексуальним насильством».
У 2021 році було зареєстровано 930 кримінальних правопорушень, пов’язаних із сексуальним насильством. З них 73% (684 кримінальні правопорушення) були скеровані до суду з обвинувальними актами. За словами пані Шурхно, із зареєстрованої кількості 75 (8%) – це злочини сексуального насильства, пов’язані з домашнім насильством, а щодо дітей – це 588 (63%) кримінальних правопорушень.
Водночас у 2022 році були зареєстровані 623 кримінальні правопорушення, пов’язані з сексуальним насильством. З них до суду були скеровані 382 кримінальні правопорушення (61%).
Крім цього, за п’ять місяців 2023 року зареєстровано 285 кримінальних правопорушень, пов’язаних із сексуальним насильством, 167 з яких (58,5%) були скеровані до суду: «З них 23 (8%) пов’язані з домашнім насильством і 229 (70%) кримінальних правопорушень вчинені щодо дітей».
Якщо проаналізувати цифри та порівняти п’ять місяців цього року з аналогічним періодом минулого, то, за словами Ірини Шурхно, можна констатувати, шо на 30% збільшилася кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень цієї категорії.
«Із зареєстрованих кримінальних правопорушень, починаючи з 2020 року (тобто за всі 3,5 роки), у 67% судове розслідування завершено з направленням до суду відповідних процесуальних рішень – або обвинувального акту, або про звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів медичного характеру. Станом на 1 червня 2023 року в провадженні органів досудового розслідування перебуває 959 кримінальних правопорушень зазначеної категорії, з них 79% – це кримінальні правопорушення минулих років», – розповіла вона.
Надія Стефанів, суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, зазначила, що проблема доказування в усіх кримінальних провадженнях є важливою – особливо в справах щодо сексуального насильства: «На мою думку, треба визначитися з основним доказом у таких справах – це показання потерпілих. Ці показання повинні бути зведені до максимального мінімуму допиту цієї особи».
За її словами, треба визначити зміни в законодавстві щодо можливості використання показань потерпілої особи, дані на досудовому слідстві слідчому судді: «Це діє стаття 225, але щодо допиту саме потерпілих – оскільки треба, щоб був дотриманий процес – зробити лише один раз. Напевно, для слідчих це буде непросто, але це буде набагато краще та захистить права потерпілої особи».